Леонардо да Вінчі “Свята Анна з Мадонною і немовлям Христом”
Коли потім Леонардо знову оселився у Флоренції (1502 – 1506), Франческо дель Джоконді доручив йому написати портрет Мони Лізи, красивою неаполітанки, на якій він одружився третім шлюбом. Філіппіно Ліппі передав йому виконання даного йому сервітов Санта Аннунціата замовлення написати образ святої Анни, а рада запросив його брати участь разом з Мікеланджело в прикрасі палаццо Веккьо. У великому залі синьйорії, нині прикрашеному фресками Вазарі, Мікеланджело зобразив сцену, як пізанці застають зненацька купаються у хвилях Арно флорентійських солдатів, тоді як Леонардо да Вінчі відтворив битву, яка відбулася в 1449 року між флорентийцами і миланцами у Ангиари, між Ареццо і Борго Сан – Сеполькро.
“Свята Анна з Мадонною і немовлям Христом” представляла рішення – хоча і в іншому дусі – проблем, аналогічних тим, які Леонардо поставив собі в “Мадонні в гроті”. Попередники відтворювали цю тему двояко. Деякі художники, як наприклад Ганс Фріс, старший Гольбейн і Джироламо дай Лібрі, саджали святу Анну поруч з Мадонною і ставили між ними немовляти Христа. Інші, як Корнеліс на його зберігається в Берліні картині, зображували святу Анну в буквальному сенсі слова “сам-третину”, т. Е. Зображували її тримає на колінах маленьку фігурку Мадонни, на колінах якої сидить, в свою чергу, ще менша фігурка Дитятка Христа.
З формальних міркувань Леонардо вибрав цей старий мотив. Але подібно до того як в “Таємній вечері” він відступив від євангельських слів, що “Іоанн лежав на грудях Спасителя”, що спонукали його попередників зобразити його майже мініатюрним, так не дотримувався він і в даному випадку неможливих пропорцій фігур. Він садить Мадонну, зображену дорослих жінок, на коліна святої Анни і змушує її схилитися до Немовляті Христу, який має намір сісти верхи на баранчика. Це давало йому можливість створити цілісну композицію. Вся група цієї картини Леонардо да Вінчі справляє враження висіченої скульптором з глиби мармуру.
На відміну від своїх попередників, в композиції картини Леонардо не звернув уваги і на вік дійових осіб. У всіх колишніх художників свята Анна – відповідно до текстом Євангелія – добра бабуся, часто досить фамільярно грає зі своєю онучкою. Леонардо не любив старості. Він не наважується зображати зів’яле тіло, помережане складками і зморшками. У нього свята Анна – жінка чарующе красива. Пригадується ода Горація: “О, прекрасної матері більш прекрасна дочка”.
Типи картини “Мадонна в гроті” стали в цій картині Леонардо да Вінчі більш таємничими, більш схожими на сфінксів. Леонардо вніс щось інше і в освітлення. У картині “Мадонна до гроті” він використовував пейзаж з доломітами, щоб змусити бліді обличчя і бліді руки мерехтіти з ніжного напівтемряви. Тут фігури виділяються легше і м’якше на тлі тремтячого світлого повітря. Переважають ніжно переломлюються, рожеві і блакитні тони. Над чарівним пейзажем погляд вловлює вдалині розпливаються гори, виступаючі на небі подібно хмарці.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)