ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ МОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯННЯХ

Як відомо, в народній ритуальній культурі функції голосу, мовлення і слова надзвичайно важливі і наповнені міфологічним смислом[4, c.585].

Одним із найдавніших жанрів української словесності, який виразно маніфестує міфо-семіотичні властивості мовлення, є замовляння. Властиво, уже сама українська назва цього жанру містить архаїчні міфологічні імплікації про магічні властивості слова і мовлення.

Співвідношення поняття замовляння із лексикою на позначення мовлення фіксується в одному із значень слова *bajati. В багатьох слов’янських мовах, в тому числі і в українській, воно означало замовляти, лікувати, ворожити [9, c.139].

У замовляннях магічні та ритуальні функції надаються голосу, який є так чи інакше маркованим. Наприклад, за шкалою гучності у замовляннях це буде крик, шепіт або тихий голос. Замовляння майже в усіх випадках промовляється пошепки або тихим голосом. Цікаве пояснення цьому дає А. Вєтухов: “звуки у звичайному мовленні,…схожі один на одного, ясно розрізняються при вимовленні їх шепотом”[1, c.106]. Використання тихого голосу зумовлене тим, що знахар боїться, щоб слова замовляння “не пішли”. Для цього ж, до речі, і рот затуляють долонею[4, c.569].

Уявлення про магічну функцію шепоту в свідомості первісної людини знай-шло своєрідне втілення у системі давньої лексики. Як свідчать етимологічні словники, поняття шепіт (“тихе мовлення, при якому звуки вимовляються без участі голосових зв’язок”[7, c.479]) співвідносилося з поняттям замовляння, а шепотіти ототожнювалося з поняттям замовляти. “Словник української мови подає таке значення слова шептати: “чаклуючи, промовляти наговір, приво-рот”[7, c.449]. Звідси з’явилося найменування “шептун”(“той, хто, чаклуючи, промовляє наговор, нашепт, приворот”[7, c.449]).

З приходом християнства поняття замовляти поступово починає пов’язува-тися з лексемою молитися: “Молюся Богу, Матері Божій, всім святим його, Святому Георгію, хортів припинающому”.

Лексика на позначення мовлення вживається в усіх структурних частинах замовляння. У тому числі в зачинах: “Первим разом, лишнім часом, Господу Богу помолюся”, “Господи, благослови мні рабу Божію сіє слово говорити…”, “Стань, Господи, на помоги…дитяті іменного зуба виговоряти”, “Господи, поможи першими разами, Господніми словами від бешихи пошептати”, “Дай, Боже, час добрий вишептати”, “Місяце Володимире, прийди до мене зуби замовляти”. Подібні формули є усталеними і переносяться з одного замовляння на інше, як і формули закріпок: “Я словом, а Бог з поміччю”, “Я з мовою, а Господь Бог із помоччю…”, “Я з річчю – Бог із поміччю”. Фактично подібні формули можна звести до однієї: “Я говорю, а Бог помагає”.

Лексеми на позначення мовлення, зареєстровані в закріпках і зачинах, широ-ко використовуються у головній частині замовляння, в якій здійснюється найвиразніший вплив на об’єкт за допомогою використання дієслів у наказовому способі із значенням прохання, спонукання і наказу. Модальне значення наказовості по-різному виявляється у формах доконаного і недоконаного виду. Закономірним є те, що в аналізованих текстах майже завжди використовуються форми доконаного виду, оскільки в такий спосіб сила наказу, а тому і вплив на об’єкт збільшується:”…Круль над крулями, збери своїх сім сотців – домовії, луговії, боровії, межевії і лужевії, скажи, і прикажи, і винную віддай…”, “Царице Єлине, закажи своїм тридев’ять дванадцятим се-стрицям по колющому і по болющому…”, “Терлич! Терлич! Десяток приклич, а з десятьох дев’ятьох…”

Якщо в даних випадках ми маємо справу із власне наказом, то в інших

Замовних висловах дієслова виконують функції спонукання, прохання, а подекуди і благання: “І вас прошу, зорі-зоряниці, Божі помічниці, і тебе прошу, галочко, одверни злих собак од мого скота,” “Тебе тепер прошу, Маріє, в надвечеріє, при моїй вечері…”, “Господи, благослови мені, рабу Божому Івану, сіє слово говорити…”, “Гістику, гістику, золотий костику, я тебе благаю…”.

Найчастіше лексеми із значенням прохання зустрічаються в християнізованих замовляннях: ворожбит, звертаючись до християнських свя-, тих ніби віддає їм свою силу, а сам лише сподівається на допомогу. Натомість у звертаннях до міфологічних (у строгому розумінні цього слова) істот безпосередньо реалізується волевиявлення у формі наказу.

Значна частина лексем на позначення мовлення використовується у I-ій осо-бі однини теперішнього або простого майбутнього часів. Це слова із коренями –мол-, – говор-, – каз-, – шеп-, – клик-, – клин – та їх аломорфами: – мол-: молюся, помолюся, вимовляю, одмовляю, примовляю, змовляю тощо; – говор -: заговорюю, говорю, виговорюю та ін.; – каз-: кажу, скажу, заказую; – шіп-: вишіптую, пошепчу; – клик -: викликаю, закликаю, кличу; – клин-: закликаю, прокликаю.

Реєстр цих слів можна розподілити за морфемно-семантичними групами, звернувши увагу на значення префіксів:

1.Першу групу складають слова із префіксом ви-: виговорюю, вимовляю, визиваю, вишіптую, викликаю, виклинаю. Префікс ви – фіксується в “основах дієслів, вказує на протилежний напрямок руху або звільнення від чогось ” [5, c.231]. Таким чином, використання наведених слів, з погляду ворожбита, мусить “витягти” негативне явище (наприклад, хворобу) із адресата замовляння (хворого).

2. Протилежними за семантикою є дієслова з префіксом при-(“вказує на зближення до чогось”[5, c.232]): прикликати, призивати, примовляти. Напри-клад: “Бишиха синя, бишиха зелена, я тебе змовляю, і не сама я змовляю, а на

Господа призиваю”, “…я новорджена, молитвена раба Божа (ім’я) своїй худобі одмовляю і примовляю, щоб була користь…”

3. Частина слів на позначення мовлення в українських замовляннях містить префікс за – (замовляти, заговорювати, закликати, заказати): “Дай, Господи, тяжкого врага заклясти на всі чотири часті…”

Вищезазначені лексеми в деяких замовляннях промовляються поспіль. В та-кий спосіб утворюються синонімічні ряди: “Тепер я тебе вишіптую, викликаю і за димом пускаю…”, “…я тебе вимовляю на жовток, на білок тебе викликаю…”, “…і хай поможуть мені всі святі хранителі замовляти, закликати від стиклого собаки”.

На наш погляд, використання подібних синонімічних рядів свідчить про прагнення ворожбита підсилити дію замовляння. З цією ж метою використову-ється повторення слова (“прошу тебе, тучу крізь тучу, прийди до мене пити, гуляти, веселитися, греміти, дудніти, бити, я тебе прошу”) та зрощення типу “просю-благаю”.

Отже, лексика на позначення мовлення в українських замовляннях досить розмаїта за морфемно-семантичними ознаками, найтіснішим чином пов’язана із семантикою і прагматикою магічних текстів.

Ветухов А. Заговоры, заклинания, обереги и другие виды народного врачевания, основанные на вере в силу слова.- Варшава, 1907.- Вып. 1-2.

Ви, зорі-зориці.- К., 1997.

Крейдлин Г. Е. Голос и тон в языке и речи // Язык о языке.- М., 2000.

Никитина С. Е. Лингвистика фольклорного социума // Язык о языке.- М., 2000.

Полюга Л. М. Морфемний словник.- К., 1983.

Славянские древности.- М., 1996.- Т. 1.

Словник української мови: В11 т.- К., 1980.- Т. 9.

Українські замовляння.- К., 1993.

Этимологический словарь славянских языков.- М., 1974.- Вып. 1.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЛЕКСИКА НА ПОЗНАЧЕННЯ МОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКИХ ЗАМОВЛЯННЯХ