ЛАТВІЙСЬКИЙ МОДЕРНІЗМ ХОЧЕ ТОВАРИШУВАТИ З УКРАЇНСЬКИМ МОДЕРНІЗМОМ – Юрій Садловський
( МАЙЖЕ ЗАКЛИК)
Модернізму, утвореному, як протидія реалізму у другій половині 19-го сторіччя, вистачало і філософії позитивізму, і своєї та чужої естетики. Не вистачало лише дружби. Скажімо такої, яка існувала між поетами-модерністами Латвії з поетами та письменниками російського срібного віку.
Ось, що стосується української та латиської літератур, то жодних безпосередніх, прямих зв’язків та стосунків між представниками наших, так званих, нових літератур, на жаль, не спостерігаються… Винятком хіба може бути латвійське коріння українського поета та письменника Майка Йогансена (1895 – 1937). Адже відомо, що творчість поетова завжди пов’язана з географією самого поета. Латвія як географічне середовище для Майка Йогансена була дуже близькою, таким собі втраченим “раєм”, хоч усе своє свідоме життя поет жив в Україні. Про це свідчить сама творчість письменника: вірш “Дощ” з посвятою Моїй Латвії та проза, де, наприклад, герої письменника у своїй подорожі не можуть обійти стороною і не “дістатися б у відомий латвійський порт, що фігурує у стародавніх анекдотах…” (“Неймовірні авантюри Дона Хозе Перейра в херсонськім степу”).
Михайло Йогансен (псевдоніми Вецеліус, Крамар) народжений 1895 року у Харкові у сім’ї вчителя німецької мови з Латвії. Сам письменник у автобіографії пише: “Батько був учителем німецької мови Gervasius Johannsen, він був син волосного писаря у селі Екау (Ієцава – Ю. С.) недалеко Мітави (Єлгава-Ю. С.).”
Вірш “Дощ” увійшов до поетової збірки “Доробок” (1924). Під чи над цим віршем не має дати написання, але на самій титульній сторінці цієї збірки видно, що це – “Речі 1917 – 1923”. Отже виходить, що цей вже згаданий вірш був написаний у період революцій та воєн. Але у творах Йогансена, як і у творах багатьох українських поетів важко знайти оце позиційне чи опозиційне віддзеркалення війни і революції. До речі, і український футуризм на чолі із Семенком набагато пізніше, на відміну від того самого російського футуризму в особі Владіміра Маяковського, прийде до революції. Адже на той час і революції. І республіки митці сприймали як незаперечний факт, і саме тому можна було просто не звертати увагу на політичні проблеми. “Мистецтво є там, де немає політики!” – наполягали модерністи.
Саме у модернізмі як українська, так і латиська літератури європеїзувалися. Але саме на той час оце Драгоманівське “… українська література є дитина Росії… і через те мусить жити і рости, поки Росія є Росія…”, а далі: “…Українці добули ці європейські ідеї і напрямки не тільки прямо з європейських літератур, скільки через російську літературу…”(М. Драгоманов. Література російська, великоруська, українська і галицька. Львів. Правда. 1873), втрачає свою актуальність. Тепер Росія Україні не указ, принаймні у літературі, . А ось латвійський модернізм ще довго формуватиме російська література. Але я б дозволив собі сказати, що і латиська література вельми цікавить російського поета. Про це свідчить взаємозв’язок таких поетів з латвійської сторони – Еглітіс, Круза, Аустріньш, Вірза та інші, з російської – Рємізов, Мєрєжковскій, Гіпіус, Брюсов, Іванов, Бєлий та інші. Самі російські прізвища говорять про себе.
Подібного ж “братерства” чи бодай “дружби” між нашими літературами не спостерігалося. А відтак зникала потреба у пошуках “точок опору”, що могли допомогти знайти спільні тенденції. Відтак в обидвох літературах модернізм був не лише естетичним, але передусім культурно-історичним явищем.
Отже, – будьмо! Через модернізм до культурно-історичних процесів в Україні та Латвії! Адже, сподіваюся, що це буде цікаво і вам і нам! Авжеж!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)