КВІТ ПАПОРОТІ В ДОСЛІДЖЕННЯХ ФОЛЬКЛОРИСТІВ ТА ЕТНОГРАФІВ
Свято Івана Купала – давнє й найбільш емоційне літнє торжество, яке і після прийняття християнства залишилось у слов’ян з його відверто язичницькими рисами.
Ніч на Купала дуже значна для українського народу. В цю ніч за уявленнями наших предків дерева, кущі, квіти, трава, звіри та птахи можуть розмовляти, а той, хто знайде квітку папороті, зможе розуміти те, про що воно говорять. Крім того, той хто знайде чар-квітку, а це було під силу тільки парубку чи чоловіку, буде бачити місця де сховані скарби, зцілювати хворих.
Слід зазначити, що схожі з українськими повір’я про вогняну квітку існували і у жителів Богемії, Швейцарії, Штирії та у інших народів.
Дж. Фрезер у праці “Золотая ветвь” описує казкову рослину “жар-цвет”, яка за народними уявленнями розквітає у день сонцестояння золотим вогненним квітом. Так, наприклад, жителі Богемії вірили у жар-квіт, який розцвітає на день святого Іоанна і який іскриться, як вогонь. Вони вважали, що якщо з цією квіткою піднятися в день Святого Іоанна на гору, то можна знайти золоту жилу або побачити голубе сяйво в тому місці де заховані скарби.
За російськими повір’ями якщо в північ напередодні Іванового дня вдасться схопити квітку папороті, то достатньо тільки підкинути її і вона впаде на те місце, де заховані скарби.
Жителів Швейцарського кантона Фрибур проводили ніч святого Іоанна біля папороті, сподіваючись отримати скарби, які їм мав віддати сам диявол.
Деякі народи вважають, що казкова чар-квітка зацвітає ще й в ніч на Різдво, і той, хто знайде її казково розбагатіє. Жителі Штирії, наприклад, стверджували, що якщо у різдвяну ніч знайти жар-цвіт, то ви змусите самого диявола принести вам мішок золота [4, 736-738].
За народними уявленнями українців жар-квіт розцвітає тільки один раз на рік – в ніч під Івана Купала та і то лише на мить. Розглянемо повір’я українців, які описали у своїх працях Георгій Булашев та митрополит Іларіон.
Георгій Булашев у праці “Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях” писав: “Один раз на рік, за народними повір’ями, в ніч під Івана Купала, папороть квітне маленькими, як на кропиві квіточками, що горять, як вогонь. Кому вдасться роздобути квітку папороті, для того нема нічого неможливого: він знатиме, де є скарби в землі, і діставатиме їх без великих зусиль; йому відмикатимуться самі всі замки без ключа, тільки-но доторкнеться рукою; він може закохати в себе будь-яку дівчину…” [1, 284-286].
Митрополит Іларіон описував у книзі “Дохристиянські вірування українського народу” момент розквіту папороті так: “Рівно опівночі розцвітає папороть, – з тріскотом загорається, і горить блакитним вогнем. Звичайно цвіт папороті зриває собі тільки нечиста сила, а тому вона така багата, всезнаюча й всемогутня. Коли б квітку папороті зірвала людина, то й вона була б такою, але сатана її до чудової квітки не допустить”[2, 293-294].
Дж. Фрезер робить висновок, що вогняно-червоний колір квіту папороті має основне значення. Про вогняний колір квітки говорять і Г. Булашев та митрополит Іларіон.
В. Скуратівський у своїй праці “Русалії” зазначав, що свято Купала, а з ним і купальські вогні, і квіт папороті є своєрідними символами сонця, а сам образ Купала репрезентував силу сонячної енергії [3, 65-66].
Як бачимо, описи квітки папороті, або жар-квіту у різних народів майже однакові. І квітка папороті є жар-квітом, чар-квітом, вогняною квіткою, квіткою сонця.
Булашев Г. О. Український народу у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях // Космогонічні українські народні погляди та вірування.- К.: Довіра, 1992.- 414 с.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу.- Іст.-реліг. моногр.- К.: АТ “Обереги”, 1992.- 424 с.
Скуратівський В. Мандрівка до Русалій // Берегиня.- 1994.- №3.- С. 65-66.
Фрезер Дж. Золотая ветвь: исследование магии и религии / Пер. с англ.- М.: ООО “Фирма “Издательство АСТ””, 1998.- 784 с.- (Классическая философская мысль).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)