Культура як система зі структурою

Первинним в духовній культурі є дух людини, який трансформувався від ідеї створення сокири і до сучасних творінь. У зв’язку з цим застій у процесі розвитку духовної культури або її деградація пов’язані, насамперед, з розбещенням духу людини, її ноосфери (духовного життя), коли переважає енергетика низьких пристрастей і всі ідеї та думки спрямовані на їх реалізацію. Розквіт культури пов’язаний зі зміцненням духу, коли переважає енергетика піднесеного і дух творить думки, спрямовані на розвиток і реалізацію піднесеного, служіння йому, мобілізуючи силу волі, в основі якої лежить віра в істинність обраного шляху.
Дослідження останніх років [10] підтверджують надзвичайну старовину людської культури і, зокрема, наукового пошуку, наукової думки і думки взагалі. У давніх переказах, в мові, в матеріальних залишках минулого проявляються реальність духовного життя, духовної творчості людства.
В якості основи для аналізу наукового ризику людини, обумовленого науковою діяльністю окремих особистостей і окремих верств нації, етносу, як правило, використовуються дві складові, які визначають розвиток культури: цінність і достовірність процесів і явищ, що створюються і спостережуваних особистістю в процесі її життєдіяльності. Вони визначають стан культури, її рівень розвитку та можливість застосування в процесі життєдіяльності людини.
В історичному плані цінності, достовірність і цілі науки, філософії, релігії та культури в цілому постійно змінюються в часі і просторі, від епохи до епохи, від етносу до етносу, від нації до нації. Таким чином, культура – це ємне поняття, яке включає в себе те, що вже створено, т. Е. Предметні результати діяльності людей до теперішнього моменту часу, і те, що створюється, т. Е. Людські сили і здібності, реалізовані в даний момент часу.
Гіпотеза. Культура має здібності еволюційного розвитку, деградації і революційних змін.
Залежно від мети життєдіяльності можна зробити розподіл особистостей за належністю окремим гілкам культури (релігії, філософії), за рівнями розвитку духовного світу і аналітичного розуму, відповідальних за розвиток духовної та матеріальної культури відповідно.
Розвиток духовної культури здійснюється в рамках двох систем. Перша з них називається езотеричної (рис. 3.1), в яку спрямовуються обрані, що поклоняються нової моралі (по відношенню до існуючої), етиці: “Іди по життю вперед, виконуй свою знайдену місію і не дбай про те, що говорять про тебе люди” . Їх духовний світ бунтує проти існуючих етичних і моральних принципів, які взяли усталені віджилі форми, коли отримали свій розвиток інші компоненти культури, наприклад філософія. В результаті виникає протиріччя, яке породжує пошуки нових рішень.

Друга система – екзотерична – сукупність загальноприйнятих панівних (за кількістю особистостей, їх дотримуються) моральних цінностей суспільства є антипод езотеричної.
До певного часу, певного стану, у тому числі духовного, енергетичного рівня, езотеричні системи являють собою закриті системи, але відкриті для присвячених. Сюди відносяться різні ордена масонів, до яких належали ордену єзуїтів і ілюмінатів.
Розподіл культури нації, етносу на два компоненти: матеріальну і духовну (рис. 3.1) – знаходиться у взаємозв’язку з розподілом людей, її створюють, на природничників і гуманітаріїв відповідно. Перші мають розвинений аналітичний розум, другі – більш розвинений, в сенсі енергетичних можливостей, психоаналітичний розум (дух) [23]. Ці схильності і відповідні їм енергетики в деяких особах доведені до крайності: Xкр – одна із меж можливостей особистості природничників, повністю позбавленого духовного, емоційного, і Yкр – гуманітарії, не здатні до аналітичного мислення, середа яких є релігійні діячі та діячі мистецтва.
Для аналізу наукового ризику в такій системі, як культура, необхідно розглянути наступні процеси і породжені ними проблеми:
– Вплив соціально-економічних чинників на формування ідеології, соціальної психології, системи цінностей товариств тієї чи іншої епохи;
– Зворотний вплив культури на соціально-економічні параметри;
– Генезис, розвиток і занепад культури у зв’язку з умовами існування суспільства;
– Проблеми “закритості та відкритості” культури, т. Е. Умов, причин і лімітів сприйняття матеріальних і духовних культур інших народів, їх взаємодії з даною культурою і виникає на цій основі синтезу культур.
Проблема чисельної оцінки стану культури є важкою і, може бути, нерозв’язна взагалі. Однак можуть бути запропоновані непрямі показники, непрямі шкали вимірювань духовної культури. Так, найпростішим показником може бути обсяг знань Vз, наукових знань Vнз, достовірних знань Dз, достовірних наукових знань Dнз, кожен з яких може бути віднесений до відповідного Zi: Z1 – релігія; Z2 – філософія; Z3 – наука; Z4 – техніка, технологічні процеси; Z5 – політичні інститути; Z6 – література, мистецтво; Z7 – соціально-економічні процеси; Z8 – історіографія. У другому варіанті для числової оцінки рівня розвитку, виміри культури вводиться показник енергетики. Цей варіант більш складний, але має деякі властивості, які більш привабливі, ніж у попередньому випадку. Тут як енергетики приймається або національний сукупний або подушний продукт, або сукупна енергетика людей, що підтримують дану культуру і наповнюють її окремі підсистеми. Ми не будемо зупинятися на недоліках цих підходів, вкажемо тільки, що недоліки присутні в кожному з них.
На рис. 3.2 представлена ​​модель культури з системних позицій (як динамічна система) у вигляді структури, блок-схеми, кожен з блоків якою наповнений особистостями, що створюють її. Вона містить в собі:
– Духовну культуру X;
– Матеріальну культуру Y, у тому числі те, що створено матеріально, за допомогою абстрактного світу у фізичному;
– Масову культуру Z, базується на системі цінностей, які визнає нація у своїй більшості і якими вона керується в процесі життєдіяльності, сприяючи створенню культури і, насамперед, матеріальної;
– Систему цінностей у зворотному зв’язку культури як системи; залежно від її стану культура розвивається або деградує.
При побудові блок-схеми виділені дві категорії культури: одна з них представлена ​​у вигляді результатів діяльності нації, особистості, X (t0) до моменту часу t0; друга – у вигляді культури, представленої носіями (особистість, група, нація), т. е. тими, хто утримує її у своєму внутрішньому, у тому числі духовному світі, не реалізованими в даний момент часу t0, Z0 (t).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Культура як система зі структурою