Культура давніх слов’ян
Слов’яни – частина найдавнішого індоєвропейського етнічного єдності. До складу індоєвропейської родини вони входять разом з європейцями. Їхня історія представлена в стародавніх книгах. Наприклад, у Біблії говориться про трьох синів Ноя, і від одного з них, Іофета, і відбулися слов’яни. Біблійна версія походження слов’ян не єдина, існує ще ряд версій, а суперечки з цього питання ведуться і до цього дня.
Одним з найбільш значущих джерел відомостей про слов’янські племена II-I тис. До н. е. вважається Велесова книга, присвячена Велесу – богу багатства у стародавніх слов’ян. У 1943 р під час окупації Брюсселя німцями вона пропала. Але збереглися деякі записи, скопійовані та переведені письменником Ю. П. Миролюбовим.
У книзі йдеться про Триглаві богів, якому поклонялися древні слов’яни, що складається з Сварога, Перуна і Свентовита. Але цей склад не був постійним. Приміром, у Києві Триглав був представлений Сварогом, Даждьбогом і Стрибогом, а в Новгороді – Сварогом, Перуном і Білястому (у Велесовій книзі – Дід, Дуб і Сніп).
У цей час у стародавніх слов’ян дуже поширений материнський культ (птах-покровителька Русі, слов’янська мати сира земля) і культ предків – манізм.
Аналізуючи вірування слов’ян, доходимо висновку, що для їхнього світогляду був характерний антропотеокосмізм, який проявлявся в тому, що у них не було чіткого розмежування сфер людського, природного і божественного.
У давніх слов’ян було дуже багато всіляких обрядів і звичаїв. Приміром, у день весняного рівнодення проводився обряд похорону Марени, що символізує перемогу над зимою (смертю). У день літнього сонцестояння проводилося свято Івана Купали (божества сонця). У ніч на 24 червня за старим стилем влаштовувалися обряди з вогнем і водою, збиранням трав і квітів, іграми, піснями, ворожіннями і хороводами, після чого спалювали опудало Купали в знак того, що він є сонячним божеством.
Було поширене у слов’ян і чародійство, т. Е. Новорічне ворожіння на урожай за допомогою глибоких судин, названих чарами. Археологами було знайдено давньослов’янське святилище, що відноситься до II-IV ст., Вівтар якого був складний з осколків глиняних чаш. Також були знайдені і різні посудини, що призначалися не тільки для новорічного гадання, а й для інших обрядів.
Будь духовно розвинений народ приходить до необхідності в існуванні писемності. У стародавніх слов’ян була своя оригінальна письмова система – вузликова писемність. Знаками служили вузлики на нитках, а книги представляли собою клубки.
На зміну вузликової писемності прийшло рисуночное піктографічне письмо. Його можна побачити в орнаменті ритуальних предметів.
Новий виток в історії слов’ян пов’язаний з IX ст. Саме в цей час відбувається їх возз’єднання під князівською владою в єдине молода держава. Починається епоха Київської Русі з варязьких князів (Рюрика, Синеуса і Трувора) в 862 р З метою більшого зміцнення й об’єднання держави в 988 р князь Володимир / прийняв християнство як єдину державну релігію Русі. З початком його правління Русь вступає в період свого розквіту і міжнародного визнання.
Важливим культурним етапом на Русі було створення писемності. Ця подія пов’язують з іменами двох братів, Кирила (827-869) і Мефодія (815-885). Слов’янська писемність була заснована на грецькому листі. Існують документи, які підтверджують, що вже в X ст. використовувалася кирилиця. А з XI ст. дітей багатих людей стали вчити грамоті, стали з’являтися бібліотеки.
Перші літературні пам’ятки, написані східнослов’янськими авторами: “Повість временних літ”, “Сказання про Бориса і Гліба”, “Житіє Феодосія Печерського”, “Слово про закон і благодать”. В XI-XII ст. виділилися три основних літературних жанру:
1) літописання – історичний твір. Літописи ділилися на общерусские і місцеві;
2) житіє (біографії);
3) слово – і урочиста промова, і військова повість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)