КРОВ ПОЛОНЯНОК – МИКОЛА БАЖАН

Б’є космогрудий кінь копитом на припоні.

Кипить на дні подовбаних барил

Солодке молоко розпалених кобил.

Пахілля пахнуть, дикі та солоні.

Войовники так сплять, що смерті не почули б,

І нерухомо на землі лежить

Узор карбований могутніх верховіть,

Мов левня мускулястий тулуб.

Додолу хиляться рясні кущі багаття,

І дим струною в небозвід зіперсь.

Рвучи нитки ялозеного шмаття,

Немов квічена брость, так гнеться повна персть.

У добру вільгість, в плідний піт

Зарошено тіла ясних вкраїнських бранок,

І рот розтерзано, і проросте на ранок

В дівочих черевах їдкий монгольський плід.

Ростуть роки, одвічний цвіт отав,

І в сайдаках сердець зотліли стріли згадок,

Та кров стару століттями нащадок

У гудзуватих жилах схороняв.

І любимо слова, важкі, мов чорний дим

Зловіщих ватр, що сяяли татарину,

Викохуємо кров тугу і міцно зварену,

І просторінь – безмежну царину

Вітаєм серцем круглим і простим.

ПОЕЗІЇ. Київ. “Книгоспілка”, 1930.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

КРОВ ПОЛОНЯНОК – МИКОЛА БАЖАН