Критика роману “Мартін Іден”

Аналізом роману Джека Лондона “Мартін Іден” займалися такі провідні фахівці, як А. А. Анікст ( “Нарис розвитку літератури в США”), І. І. Анісімов (“Середина століття”), М. Горький, А. П. Чехов ( “М. Горький про літературу”), В. Н. Богословський ( “Джек Лондон”), К. И. Чуковский ( “Особи і маски”), Ф. Юнг ( “Джек Лондон як поет робітничого класу”) і ін. Особливо серед них слід виділити дослідників Ф. Фонера і В. Н. Сушкову, які з особливою ретельністю підійшли до дослідження твору і висловили досить цікаві думки з його змістом.

Відомий американський історик і літературознавець Філіп Фонер присвятив творчості Джека Лондона цілу книгу – “Джек Лондон – американський бунтар”. Автор зазначає, що письменник неодноразово повторював наступне – “Мартін Іден” є найбільшою невірно тлумачить з усіх його книг. Як вже було сказано вище, герой – переконаний індивідуаліст, на думку самого його творця (а не соціаліст, як здавалося багатьом читачам і дослідникам). Ось цитата Д. Лондона, що приводиться Ф. Фонером в його книзі: “Я писав” Мартіна Ідена “не як автобіографію, не як притчу про те, який страшний кінець уготований невіруючому, але як викриття цього самого наймилішого принципу індивідуаліста – подібно до дикого звіра битися за своє місце під сонцем, – в рядах поборників якого містер Браун займає не останнє місце “.Чарльз Браун – це священик, з яким у автора роману виникли розбіжності з приводу трактування твору. Так, Ч. Браун під час проповіді в Окленді 16 січня 1909 року заявив, що герой Лондона зазнає поразки в житті тому, що йому, як соціалісту, “бракувало віри в бога”.

Філіп Фонер стверджує, що дорікати критиків за нерозуміння ідеї “Мартіна Ідена” важко, оскільки навіть сьогодні читач найменше здатний розпізнати на сторінках даної книги намір автора розгромити індивідуалізм. У романі справжніх соціалістів (покликаних протиставити свої ідеї цій помилці) не так вже й багато: перший – Расс Бриссенден, який був присутній на зборах в квартирі у Крейса (професора, якого вигнали з університету), а другий – це оратор на недільному вечорі Оклендського соціалістичного клубу. Д. Лондон не повідомляє, що оратор в Оклендському клубі символізує своїм виглядом експлуатацію робітничого класу при капіталізмі, і він навіть не розкриває, що саме сподобалося Мартіну в цій людині. З цієї причини не так дивний той факт, що багато читачів з цієї сцени винесли уявлення про соціалістів як про неабияких “диваків”.

Також Ф. Фонер стверджує, що, хоча “Мартін Іден” багатьма розглядається як найбільш зріле твір Лондона, і хоча ця книга чудово відобразила тернистий шлях робочого до утворення, письменницького ремесла і успіху, все ж у багатьох відношеннях вона – найменш вдала робота з усіх його творів. Хоча б з тієї простої причини, що час від часу дослідники звертаються до неї і намагаються довести положення, які є прямо протилежними тим, які прагнув висловити сам автор.

Дослідник Валентина Миколаївна Сушкова в своєму навчальному посібнику “Чотири класика американської літератури (Марк Твен, Джек Лондон, Теодор Драйзер, Ернест Хемінгуей) порівнює образ Мартіна Ідена і самого автора – Джека Лондона. При цьому критик відзначає, що не варто уподібнювати образ героя його творцеві в повній мірі. Це не дублікат письменника, так як сам автор змінився, втративши свою наївність і цілісність, які, в свою чергу, притаманні Мартіну Идену.

Сушкова стверджує, що Мартін Іден – це не тільки Джек Лондон в минулому, але і Джек Лондон в майбутньому, і що, можливо, цим романом творець передрікає свою власну трагічну долю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Критика роману “Мартін Іден”