Кримінальне право Стародавнього Риму
Розглянемо особливості і основні принципи кримінального права Стародавнього Риму.
У найдавніший період в історії римського права будь-яка протиправна нанесення шкоди людині або його майну приводило до виникнення обов’язки зі сплати збитків на користь потерпілого. У Стародавньому Римі дане відшкодування (сплата) позначалася словом “POENA” (воно в буквальному сенсі переводилося як викуп, відплата).
В цей час не було важливим встановлення того, навмисно або випадково завдавати шкоди особі або її майну. Згодом всяке протиправне діяння стали позначати словом “делікт” (DELICTUM). При цьому в залежності від того, чий інтерес порушувався, делікти поділялися на DELICTA PUBLICA і DELICTA PRIVATA.
У першому випадку можна говорити про таке правопорушення, яке зачіпало інтереси держави. У Стародавньому Римі воно розслідувалася органами державної влади в кримінальному порядку і відповідно до кримінальним положенням.
У другому випадку малося на увазі правопорушення, яке зачіпало інтереси приватної особи. Подібні делікти розслідувалася тільки на підставі позову потерпілого.
Однак розмежування деліктів першого і другого роду відбулося не відразу. При цьому окремі правопорушення, які раніше визнавалися як DELICTA PRIVATA, стали згодом кваліфікуватися як DELICTA PUBLICA.
У найдавніший період були поширені такі делікти.
Слово INIURIA можна перевести на російську мову як образа. Цим терміном в Стародавньому Римі позначали будь-яка протиправна дія, яка завдавала шкоди римському громадянину (тілесне ушкодження, перелом кістки і т. п.).
Терміном FURTUM позначали викрадення чужого майна. При цьому згідно з положеннями XII Таблиць нічного злодія дозволялося вбивати на місці. Денного злодія дозволялося вбити тільки в разі, якщо він здійснював крадіжку, будучи озброєним. У разі якщо злодія ловили ні з гарячому, але згодом у нього виявляли вкрадене, то він був зобов’язаний заплатити штраф у розмірі подвійної або потрійної вартості викраденої речі.
У кримінальному праві Стародавнього Риму словом DAMNUM INIURIA DATUM позначали протиправне пошкодження або знищення чужого майна. Відповідно до законів XII Таблиць подібні ситуації ще не отграничивались від DELICTA PRIVATA, проте потім вони склали самостійну групу деліктів.
Відповідно до закону Аквіли від 286 року до нашої ери вводилася обов’язковість платежу в наступних випадках:
– протиправного вбивства чужого раба або тварини. Дане діяння припускало штраф на користь господаря в розмірі найвищої вартості, яку мав раб або тварина протягом року до вбивства;
– пошкодження іншого майна. За це діяння накладався штраф у розмірі вищої вартості, яку мала пошкоджена річ протягом останнього місяця. Винного могли зобов’язати до сплати подвійної вартості речі, в разі якщо він заперечував факт нанесення їм шкоди.
В кінці періоду республіки і особливо в період імперії відзначається розширення переліку тих дій, які охоплюються терміном DELICTA PUBLICA. Унаслідок посилення класових і станових протиріч розширюється каральна діяльність держави, а окремі види злочинів піддаються більш детального опрацювання.
DELICTA PUBLICA отримали назву CRIMINA (злочину). Однак, кримінальний кодекс в Стародавньому Римі так і не був створений. Був відсутній і вичерпний перелік злочинів і покарань. При встановленні кримінально-караних дій і при визначенні міри покарання для винного відзначалися суб’єктивне розсуд і свавілля посадових осіб.
Кримінально-правові закони і розпорядження імператорів Стародавнього Риму набували численні тлумачення. З цієї причини одне й те саме діяння могло підпадати під декілька різноманітних злочинів.
Римська юриспруденція щодо мало займалася вивченням проблем кримінального права, однак вона вирішила ряд питань загальної частини кримінального права, наприклад, про суб’єктивну сторону злочину.
Юристи Павло і Ульпіан розмежовували дії на навмисні, (тобто вчинені з попередньо продуманим наміром), умисні, (наприклад, вчинені через гніву або раптового пориву) і випадкові.
У римському кримінальному праві зустрічаються норми, що звільняють від відповідальності, в разі якщо злочин було скоєно в стані божевілля. Малолітніх осіб іноді повністю звільняли від покарання, а в ряді випадків покарання було м’якше.
У кримінальному праві Стародавнього Риму юристи також розрізняли стадії злочинної діяльності: підготовка до злочинних дій, замах і вчинення злочину. Ними було розглянуто і питання про співучасть, тобто вчиненні злочину кількома особами в складі групи.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)