КРАЩЕ СМЕРТЬ, НІЖ ТАКА ПОТЕРЯ… – ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (Іван Карпенко-Карий) (1845-1907) – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!..

Іван Карпенко-Карий

У 1889 році Карпенко-Карий написав комедію “Гроші”, яка була заборонена цензурою до вистави, проте після переробки під назвою “Сто тисяч” уже в 1890 році відбувся її дебют. Роль головного героя – Герасима Калитки – виконував сам Карпенко-Карий.

Основна комедійна лінія, пов’язана з придбанням Калиткою ста тисяч фальшивих грошей, розгортається на тлі панорами життя українського села на межі XIX-XX століть. Йдеться, зокрема, про зародження капіталістичного ладу, майнове розшарування села, а також про становлення сільської буржуазії як фактично нової суспільної верстви.

Сюжетна канва “Ста тисяч” узята з реального життя. У період мешкання драматурга на Єлисаветградщині газета “Єлисаветградський вісник” писала, що у 1880-х роках активно діяли зграї шахраїв, які дурили ласих до легкої наживи сільських багатіїв, нібито продаючи їм фальшиві гроші. Проте Карпенко-Карий використав ці відомості лише для зав’язки динамічної інтриги. Насправді ж предметом аналізу й осуду стала психологія стяжання. Карпенко-Карий представив на суд читача і глядача новий психологічний і соціальний тип сільського багатія, основою багатства якого є земля, “шматочок кругленький” у двісті десятин. Цьому малоосвіченому і жадібному сільському буржуа постійно “копиталу не хватає”, щоб прикупити ще земельки, “Божої донечки”, яку Герасим Калитка любить щирою любов’ю. Земля – його пристрасть: “Всю землю навкруги скуплю. Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…”. Навіть уві сні Калитка марить: “Кругом, кругом усе моє”.

– Поміркуйте, чи може людина, що прагне до постійного збагачення, зберегти в собі позитивні людські якості, духовну цілісність, моральність.

Очевидно, що для справжнього господаря, який весь вік важко працював на землі, щиро любив її, знаходячи найніжніші для неї слова, руйнація мрії про розширення свого господарства, землі – істинна трагедія. У системі цінностей українського селянина земля важила найбільше. А для справжнього господаря, який її розуміє, “відчуває”, – і поготів. Герасим Калитка зовсім не нагадує сатиричну карикатуру на одуреного сільського заможника. Цей образ значно складніший, він має динамічну перспективу, про що свідчить написана дещо пізніше комедія “Хазяїн” і її головний герой, Терентій Пузир, логічне продовження образу Калитки.

– Чи віднайшли ви якісь позитивні риси в образі Калитки?

Із зашморгу Калитку, напівживого й напівбожевільного з горя, виймає Бонавентура – шукач скарбів, що розорився в пореформений час, не зумівши пристосуватися до нових економічних умов. Це теж цілком новий соціальний тип, продукт капіталістичного ладу, що утверджувався на зламі епох. Він уособлює типове явище тієї доби – процес розпаду дворянських і поміщицьких родів і господарств. Власне в уста Бонавентури драматург вкладає монолог, що дає ключ до розуміння цих процесів: “Хазяйственний мужик, – каже він, – велике діло! Ворушіться, ворушіться! Крутіть головою: купили у Борща, купуйте у Смоквинова, а там у Щербини… Пани горять, а мужички з пожару таскають… Це не пустяк!.. Вони привикли омари там, шампанське – от грошики й ухнули, а там і іменія ахнули. А ви галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь десять тисяч десятин, Чобіт – п’ять тисяч десятин, Пузир – три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку прикуповуйте та прикуповуйте”.

– Проаналізуйте і прокоментуйте цей монолог Бонавентури, який не увійшов до поданого для читання скороченого варіанта п’єси.

У цій п’єсі Карпенка-Карого не цікавлять соціальні суперечності. Він ставить собі за мету розкрити конкретний психологічний тип героя, породженого новою економічною формацією. Це суть комедійного конфлікту й осердя її проблематики.

Сатиричної гостроти, глибокої комедійності драматург досягає різними засобами: свідомим перебільшенням, загостренням комічно – сатиричних ознак образу; спотворенням об’єктивної дійсності через суб’єктивну уяву; мовною індивідуалізацією та стилізацією мови під народну говірку.

Цей твір є блискучим взірцем світового сюжету про вічну “владу грошей”, яка іноді змушує свою жертву втрачати людську подобу.

– Якими якостями, на ваш погляд, повинна володіти людина, щоб не піддатися цій самій “владі грошей”?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1. Назвіть дату, місце народження Івана Карповича Тобілевича, міста, з якими було пов’язане його життя, видатних родичів знаменитого драматурга.

2. Пригадайте, у яких творах української чи зарубіжної літератури є герої, схожі на Герасима Калитку.

3. Перекажіть власними словами основний зміст твору “Сто тисяч”.

4. Перерахуйте сюжетні лінії, наявні в трагікомедії “Сто тисяч”.

Міркуємо

1. Розкажіть усе, що ви знаєте про родину І. Карпенка-Карого.

2. Складіть цитатний план характеристики образу головного героя. Поміркуйте, які цитати (з діалогів чи монологів) найбільше стали вам у пригоді.

3. Підтвердите цитатами з тексту, що Герасим Калитка – зажерливий і меркантильний, жорстокий і бездуховний господар-землевласник.

4. Виразно прочитайте монолог Герасима Калитки. Які інтонації вам знадобилися, щоб підкреслити авторську характеристику героя?

Аналізуємо

1. Порівняйте образи Герасима Калитки, його кума Савки, двох шахраїв. Що об’єднує цих людей і чим вони різняться?

2. Розвиньте розпочату думку: “Влада грошей перетворила Герасима Калитку на…”.

3. Розкажіть про літературну й театральну діяльність І. Карпенка – Карого, їх взаємозв’язок.

4. Припустімо, ви зустріли такого собі Герасима Калитку в наш час. Розкажіть, який він нині.

Диcкутуємо

1. Обговоріть, які суспільні явища відображені в трагікомедії Карпенка-Карого.

2. Чи погоджуєтесь ви, що бездуховність – прояв зла в житті людини? Свою думку аргументуйте цитатами з твору.

3. Визначте провідні засоби сатиричного змалювання героїв і ситуацій комедії.

4. Доведіть чи спростуйте думку, що проблеми, порушені автором твору, є актуальними і в наш час.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Батько драматурга не мав жодної власності, не мав і доброї освіти, а тому змушений був служити при панських економіях. Мати, уроджена Садовська, до заміжжя була кріпачкою. У нарисі про І. Карпенка-Карого С. Єфремов писав: “Про матір особливо теплі спогади зостались у її талановитого сина, та й не у його самого, адже і Садовський, і Саксаганський – обидва свої артистичні псевдоніми взяли од матері, ніби оддячуючись їй своєю славою”.

Справді, Микола і Марія прибрали собі за псевдоніми дівоче прізвище матері, а Панас назвався Саксаганським на честь містечка Саксагані, звідки мати була родом.

А на вашу думку, навіщо людина бере собі псевдонім? Люди яких професій роблять це найчастіше? Як впливає псевдонім (і чи впливає взагалі) на долю людини?

У 70-90-ті роки ХІХ століття народжувалася вічна слава українського театру, на небосхилі української театральної культури засяяли зірки корифеїв – Михайла Старицького, Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, братів Тобілевичів – Панаса Саксаганського, Миколи Садовського, Івана Карпенка-Карого.

Але розвиток драматургії був явищем складним і багатогранним. У цей період український театр пройшов непростий шлях від аматорських гуртків до “театру корифеїв”, бувши повсякчас, за висловом І. Франка, “школою життя” для широких верств українського суспільства.

А. Пунгін. Панно. Корифеї української сцени

Відчутною стала потреба організації професійної театральної трупи. Честь її створення випала на долю М. Кропивницького. Фактичною датою народження трупи стала блискуча вистава Шевченкового “Назара Стодолі” в Києві 10 січня 1882 року за участю М. Садовського та М. Кропивницького.

Остаточно перша українська трупа склалася восени того ж року в Єлисаветграді. Тоді ж почала сходити акторська зірка М. Заньковецької.

Свою професійну трупу з власними декораціями, хором, оркестром створив і став на її чолі М. Старицький у 1883 році. До неї увійшли І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовська-Барілотті. Іван Франко пізніше напише: “Зложилася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави”.

– Одним із розбудовників сучасного українського театру є Андрій Жолдак (Тобілевич) – нащадок Івана Карповича. Про його резонансну творчість часто пишуть у пресі, розповідають по телебаченню. А що ви знаєте про нього, його творчість?

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Всесильне золото, і ви про це, напевно, знаєте, затьмарювало розум не одному ласому до наживи і жадібному персонажеві світової літератури. Геніальний французький драматург Жан Батіст Мольєр створив образ знаменитого Гарпагона, скнари, який навіки став втіленням “вічної” у світовому мистецтві проблеми влади грошей. Прочитайте уривок з комедії Мольєра “Скупий”, і ви переконаєтеся: Калитка має гідних “родичів”.

“Гарпагон. Злодії! Злодії! Тримайте злодія! Грабіжника! Вбивцю! Громе небесний, скарай злочинця! Все загинуло! Вбили, зарізали, гроші в мене вкрали! Хто вкрав? Куди він подівся? Де сховався? Як його знайти? Куди бігти? Чи не треба бігти? Чи не там він? Не тут? Хто це? Стій! (Хапає себе за руку). Віддай мою казну, мерзотнику! Ой, то це ж я сам! У голові паморочиться. Не знаю, де я, хто я, що роблю. Гроші, гроші мої бідні, голуб’ята рідні, друзі безцінні! Викрали вас у мене! Відняли мою опору, втіху мою, мою відраду! Що мені робити тепер у цьому світі? Навіщо мені тепер жити? Все скінчено! Ох, смерть моя прийшла!

Помираю, помер, похований, закопаний у могилі. Невже ж ніхто мене не воскресить? Врятуйте, поверніть гроші або хоч підкажіть, хто вкрав! Га? Що ви кажете? Почулося, немає нікого. Але хто б не вкрав, проклятий вистежив так спритно, підстеріг і вловив момент, коли я з негідником сином вступив у суперечку. Піду! Піду швидше шукати управи! Всіх на допит – служниць, служників, і дочку, й сина, і мене самого. Що це? Навіщо тут народ зібрався? Скільки їх? На цього погляну а чи на того – всіх підозрюю, в кожному бачу злодія! Про щось говорять! Ви про кого розмовляєте? Чи не про того, хто мене пограбував, занапастив? Що за шум отам, нагорі? Можливо, там злодій? Будьте милосердні! Якщо ви чули що-небудь, знаєте про злодія, благаю – не приховуйте, скажіть мені. Можливо, він поміж вами ховається? Чого вони так дивляться на мене? І всі регочуть. А-а, ось ви як! Спільники! Разом з ним крали! Швидше за поліцією, за комісаром, за приставами, суддями! Всіх катувати, повісити на шибениці! Агов, ката сюди! Усіх перевішаю, а якщо грошей не знайду, повішуся сам!”.

– А насамкінець – порівняйте: українське слово “калитка” означає “товстий гаманець”. Саме таким є прізвище головного героя комедії Карпенка-Карого. А слово “гарпагон” походить з латини, первинне його значення – гарпун. Так називався якір, яким під час морського бою підтягували ворожі кораблі. У переносному значенні означає “хапуга”, “загребущі руки”.

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Драма (з грецької – “дія”) – один із трьох літературних родів (епос, лірика, драма). У драмі життя показане не через авторську оповідь, а через діалоги і вчинки дійових осіб. Драматичні твори призначені для постановки на сцені. Драматичний твір має діалоги, полілоги, монологи, ремарки (авторські пояснення в тексті драми). Драматичний твір складається з дій або актів. Дії поділяються на сцени, яви або картини. До драматичних жанрів належать комедія, трагедія і власне драма.

Комедія (з грецької – “святково-веселий натовп і пісня”) – жанр драматичного мистецтва, у якому дія та дійові особи подаються у смішних ситуаціях. Природа сміху, його палітра можуть бути надзвичайно широкими – від поблажливо гумористичного сміху до сатири, сарказму, гротеску. Родоначальником комедійного жанру вважається Аристофан. Комедійний жанр в українській літературі представлений творами М. Гоголя, М. Старицького, І. Карпенка – Карого. Вершини світового мистецтва комедії – твори Лопе де Вега, Шекспіра, Мольєра, Грибоєдова.

Трагікомедія – жанр драматичного твору, що має ознаки як трагедії, так і комедії. В основі трагікомедії лежить переконання автора у відносності цінностей життя. Трагікомедія не приймає однозначності моральних оцінок комедії чи трагедії. Основні ознаки трагікомедії: поєднання смішних і серйозних епізодів; використання елементів піднесеності й комізму для змалювання дійових осіб; щасливе розв’язання любовних перипетій; несподівані сюжетні рішення; значна роль випадковості в долях персонажів. Часто герой має одну – дві визначальні риси, які постійно підкреслює автор і які надають змальовуваній особі ознак певного соціального типу.

– Яка, на вашу думку, найголовніша відмінність комедії від трагікомедії? Чому твір “Сто тисяч” ми називаємо трагікомедією, а не комедією? Аргументуйте свою думку, спираючись на подані визначення.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Щоб мати повне уявлення про творчість драматурга, треба його п’єсу неодмінно побачити на сцені.

Також рекомендуємо відвідати Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, при якому функціонує театр-студія. А раптом це і ваша доля?

Після перегляду спектаклю або екранізованого твору “Сто тисяч” (у цій екранізації брали участь найвидатніші актори України) влаштуйте круглий стіл на тему “Сучасне прочитання творів Івана Карпенка-Карого, їх актуальність і злободенність”.

Якщо у вашій школі є шкільний драмтеатр або гурток, спробуйте інсценізувати уривки з прочитаної вами трагікомедії.

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

Ми намагалися з’ясувати походження прізвищ героїв літературних творів. А чи знаєте ви етимологію власного прізвища чи імені? Спробуйте подумати і висловити свої припущення про це! Або оберіть ім’я та прізвище одного з героїв прочитаних вами творів і визначте їх походження, значення. От, наприклад, ім’я Олена походить із грецької мови і означає “смолоскип”. А якщо прізвище, припустімо, Стельмах – хтось із ваших предків був гарним майстром з виготовлення возів. Подорожуйте Інтернетом, пошукайте в етимологічному словнику і сміливо висловлюйте власні гіпотези!

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ВІТАЛЬНЯ

ТЕАТРАЛЬНЕ СУЗІР’Я

Історія української і світової театральної сцени славна унікальним явищем – “театром корифеїв”.

Свою діяльність український професійний театр розпочав 10 січня 1882 року, коли кияни вперше прийшли на виставу “Назар Стодоля”

Тараса Шевченка. Один із знаних дослідників української драматургії Григорій Семенюк писав: “Маємо безпрецедентно-феноменальний випадок в історії світової культури, коли, нехтуючи кар’єрою, маєтками, соціальним статусом, інколи свободою, здоров’ям і життям, театральні діячі буквально на одному ентузіазмі будували театральний Храм, що захоплював і дивував світ. Кожен з тих, кого ми сьогодні називаємо корифеєм українського театру, мав вибір: жити на “дворянську ногу” (бо переважно всі мали дворянське походження), підвищуватися в чинах, спокуситися високою платнею і славою артиста Імператорського театру чи служити в українському театрі, добровільно прирікши себе на каторжний “труд, і спрагу, й голод”. Вони були справжніми лицарями духу народного. Ніхто з них не змінив бажання утверджувати українське мистецтво, що хвилювало, виховувало і збагачувало глядача”.

Вони любили свою батьківщину, Україну, і театр. Любили над усе. Любили так, що виснажена голодом і хворобою Марія Садовська – Барілотті померла прямо на сцені, Марія Заньковецька пожертвувала особистим щастям. Михайло Старицький усі свої заощадження витратив на організацію трупи, на становлення українського театру. Ви вже знаєте, що довгі роки довелося терпіти жандармську “опіку” Іванові Карпенку-Карому. Майже сорок років не сходив зі сцени батько українського театру – Марко Кропивницький. Він, після струсу мозку, спричиненого зумисне опущеною на нього завісою, оглух, як свого часу геніальний Бетховен. І, як всесвітньо відомий композитор, що написав свої кращі твори, вже будучи глухим, Марко Лукич утілив свої кращі образи на українській сцені, читаючи слова по губах партнерів…

– Що вам відомо про сучасний український театр? Назвіть відомі вам театри. Які з них ви відвідували? Яких українських акторів ви знаєте? Які п’єси ставлять в українських театрах? Яка роль театру в українському суспільстві нині?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

КРАЩЕ СМЕРТЬ, НІЖ ТАКА ПОТЕРЯ… – ІВАН ТОБІЛЕВИЧ (Іван Карпенко-Карий) (1845-1907) – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА