КОРОТКО ПРО ІВАНА КОЧЕРГУ

(1881-1952)

Один із найцікавіших українських драматургів першої половини XX ст.

Автор таких знаних п’єс, як “Алмазне жорно” (1927), “Марко в пеклі” (1928), “Свіччше весілля” (1930), “Майстри часу” (1934), “Ярослав Мудрий” (1946) та ін. Створені високомайстерно, добротно, вони свого часу мали успіх на сценах багатьох театрів України. Це був драматург-філософ, “людина бездоганної душевної чистоти”, як сказав про нього Максим Рильський. Тому його “благородний талант” (означений так Остапом

Вишнею) залишався у продовж тривалого часу в тіні мистецтва гучної, фантасмагоричної радянської епохи.

* * *

Духовне збагачення драматурга в умовах радянської дійсності виявилось в тому, що в шуканнях краси й поезії він спромігся побачити вищу красу – красу народної боротьби й самопожертви дія народу, красу подвигу.

Таке розуміння краси людського серця зародилося вже в “Алмазному жорні”, але з особливою силою пролунало воно саме в “Свіччиному весіллі”, дійсно красивому й правдивому творі. Ось де вимисел і правда, краса мрії й дійсності гармонійно злилися, прикрасивши романтичну віршовану драму якимись особливими, неповторними рисами. <…>

Спадщина Кочерги – жива частина сучасної української культури. Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п’єси драматурга, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин. Митці не вмирають. (Кузякіна Н. Драматург Іван Кочерга.- К., 1968. – С 107, 258.)

* * *

Прагнення драматурга якнайближче підійти до проблем доби помітне саме на зламі 20-х-початку 30-х pp. <…>

У цей час І. Кочерга створює свою перлину, драматичну поему “Свіччине весілля” (1930; інша назва -“Пісня про Свічку”) <..>

Давно знайомий письменникові душевний біль від невідповідності між ідеалом краси й суворими буднями тут дав до певної міри навіть несподіваний ефект. Знову повернувшись до історії, письменник саме цим твором на повну міць таланту сказав гостросучасне слово.

У сюжетній основі твору – реальна заборона литовськими князями світити вночі світло в Києві. Дія відбувається напри кінці XV-на початку XVI ст. Не менш як 15 років не мав права київський люд палити вночі бодай свічечку. У цій фабулі поєдналося кілька вже вистражданих і осмислених драматургом моментів: по-перше, місто, бо І. Кочерга – художник міста; по-друге, не місто “взагалі”, як у “Пісні в келиху”, а місто українське і, до того ж, не умовне, як у “Феї гіркого мигдалю”; по-третє, улюблений мотив – потяг до краси, щастя, але вданому разі не лише пошуки їх, у вищезгаданих п’єсах і навіть не благання в долі, як в “Алмазному жорні”, а боротьба. <…>

Добі коли була створена поема “Свіччине весілля”, особливо імпонував такий животрепетний мотив, як героїка боротьби за визволения від соціального й національного гніту. До того ж він освітлювався і поетизувався ніжною “партією” Меланки, образ якої, пояснював І. Кочерга, “є поетичним символом України”, що з “пітьми віків та через стільки бур” пронесла незгасним живий вогник прагнення волі. Цей образ ніжності світла й життєвої стійкості надає творові глибоко оптимістичного звучання.

(Брюховецький В. Іван Кочерга // Історія української літератури XX століття.- К, 1993.-Кн. 1.-С 715-716.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

КОРОТКО ПРО ІВАНА КОЧЕРГУ