Короткий зміст “Журавлиний крик”

Розповідь “Журавлиний крик” Бикова була написана в 1959 році. У центрі оповідання – шестеро червоноармійців, якому довелося зустріти осінь 1941 року в сторожці на залізничному переїзді. Це історія про простих людей з їх радощами, бідами, страхами, переживаннями і внутрішньою боротьбою.

Для кращої підготовки до уроку літератури рекомендуємо читати онлайн короткий зміст “Журавлиний крик” по главам. Переказ повести буде корисний і для читацького щоденника.

Головні герої
    Григорій Карпенко – старшина, командир маленького загону, рішучий, принциповий чоловік. Борис Фішер – фахівець з італійської скульптурі, високий, сутулий, непристосований до суворої дійсності. Василь Глечик – наймолодший солдат в загоні, тихий і скромний хлопчина. Вітька Свист – шахрай, який вирішив круто змінити власне життя. Іван Пшеничний – син куркуля, озлоблений на весь світ молодий чоловік. Алік вівсі – розпещений, хитрий пристосуванець.

Короткий зміст

Глава 1

Шестеро бійців Червоної армії отримали завдання – розташуватися на залізничному переїзді і на добу перекрити дорогу. Залишивши солдатам “протитанкові гранати, патрони до петееру”, командир побажав їм удачі і ретирувався.

Глава 2

Бійці під командуванням Карпенка “дружно взялися за справу”, і тільки сутулий Фішер сидів в бур’яні і тоскно “гортав якусь книжку”. До війни він був кандидатом мистецтвознавства, і “спеціалізувався по італійської скульптурі”. Своєю непристосованістю і байдужістю до всього того, що відбувається Фішер дратував діяльного старшину.

Глава 3

Пшеничний першим почув наближення німців. Бійці, “охоплені тривожним передчуттям недоброго”, стривожено прислухалися до долітали до них звуків пострілів. Пшеничний запропонував піти, поки не пізно, але старшина швидко припинив цю розмову.

Глава 4

Пшеничний для себе вирішив, що піде в полон до німців. Він почав згадувати свою несолодке життя. Батько його був міцним, заможним селянином, кулаком, і навіть в голодні роки в їхньому будинку завжди була їжа на столі. Суворий і вимогливий, він “безжально вишколював сина в нескладної землеробської науці”.

Іван подружився з місцевим хлопцем – наймитом Яшкой Терехов. Подорослішавши, Яшка два роки відслужив два роки в Червоній Армії. Повернувся він в рідне село іншою людиною, і швидко став ватажком серед хлопців і дівчат по частині класової боротьби. Яшка всіляко настроював Івана проти батька, якого називав сільським глитаєм.

Незабаром Пшеничних розкуркулили і відправили в Сибір. Івану вдалося уникнути гіркої долі батьків, і єдиним виходом для себе він бачив надходження до технікуму. Однак йому відмовили в іспитах, “тому що він – син куркуля”. Це стало великим ударом для Івана. Минуле всюди слід було за працьовитим і старанним хлопцем – його не прийняли в комсомол, вчорашні друзі відвернулися, дізнавшись його походження. Поступово Іван побудував навколо себе стіну ненависті і недовіри до людей, викристалізувалися власний вовчий девіз – “Тільки сам собі, сам для себе, всупереч усьому”.

Глава 5

Увечері почався дощ, але бійці продовжували рити траншею. Старшині весь час не давала спокою думка, що якщо німці рушити в їх сторону, “то їх шістці доведеться сьорбнути горя”. Вівсі підтвердив його страшні припущення, сказавши, що батальйон залишив їх як заслін, або, простіше кажучи, смертників.

Глава 6

До півночі траншея була готова. На той час Свист розтопив піч в напівзруйнованій сторожці. Йому вдалося спорудити вечерю, і нагодувати бійців. “Розморене ситістю Свист” зізнався товаришам, що два роки провів в таборі через “історії з географією”.

Глава 7

Свист розповів, що народився в Саратові. Подорослішавши, Вітька влаштувався на підшипниковий завод, на якому працювала і його мати. Але незабаром робота на заводі йому обридла, “як гірка редька”. До цього часу він познайомився з якимсь Фроловим, що влаштували його продавцем в хлібний магазин. Через Вітьку Фролов став збувати “лівий” хліб, щедро оплачуючи цю послугу. У Свисту завелися гроші, він захопився фотографією, і навіть задумав вчинити в фотоартель. Все змінилося, коли Вітька закохався в жваву красуню Лелька, на яку поклав око Фролов. Через неї між ватажком зграї і Витькой зав’язалася бійка. У міліції Свист здав всіх шахраїв, розповівши про махінації з хлібом. Наступні два роки він провів в Сибіру на лісоповалі, а після амністії влаштувався матросом на риболовецьке судно. Коли почалася війна, він не побажав сидіти в тилу, і відправився добровольцем на фронт.

Глава 8

Старшина поставив на варту Овсеева. Стоячи під проливним дощем, він думав про завтрашній день. У полку вівсі славився одинаком – він вважав, “ніби він куди розумніший і інтелектуальніший” однополчан, і відверто зневажав неотесаних і грубуватих бійців. Він вважав несправедливим так нерозумно гинути, “проживши лише двадцять років”.

У школі Алік вівсі славився розвиненим і здібним хлопчиком. Уже тоді він усвідомив свою винятковість, що викликає чимале посприяла його мати – “немолода і дуже добра жінка”, яка бачила в єдиному синові всі ознаки справжнього генія. Алік спробував себе в різних сферах мистецтва і в спорті, але зрозумів, що “там потрібні фанатична відданість, завзятість і каторжна праця”, він же шукав легких перемог. Після школи Алік надійшов в артилерійське училище, а й там ніхто вперто не бажав визнавати його винятковість. Вівсі мріяв про славу і подвиги, але швидко зрозумів, що війна геть позбавлена ​​романтики. Тоді він зосередив свої сили на те, щоб вижити за всяку ціну.

Глава 9

Вівсі здав зміну Пшеничному, а сам взявся за свою порцію каші. Між бійцями зав’язалася розмова про те, чи є серед німців нормальні люди, які не підтримують Гітлера. Свист стояв на тому, що після перемоги потрібно знищити всіх без розбору, а Карпенко вважав, що “всіх на одну мірку можна міряти”.

Глава 10

Наймолодшим серед бійців був Василь Глечик. За час війни він “порядком огрубів душею і перестав помічати дрібні життєві негаразди”. Дитинство його було тихим і спокійним. Закінчилося воно в той день, коли батька вбило струмом. У їхній родині настали важкі часи: мати ледве зводила кінці з кінцями, поодинці виховуючи Василя і його молодшу сестричку Насточку. Через деякий час “мати несподівано повеселішала”, і одного разу привела додому вже немолодого чоловіка, заводського бухгалтера. Волошка відразу зрозумів – “тут йому залишатися не можна”. Він втік з дому і поступив в школу ФЗО у Вітебську. Коли почалася війна, вітчим пішов на фронт, і Василько хотів було повернутися додому, щоб підтримати матір, але на той час німці вже підійшли до Вітебська, і глечики не залишалося нічого іншого, як добровольцем піти в армію. Тепер його мучила одна думка, що він залишив матір, зрадив її.

Глава 11

Тим часом в сторожці все заснули. Карпенко “снився безглуздий, тяжкий сон”, в якому він побачив свого батька і трьох старших братів. Батько, міцний селянин, не захотів ділити на всіх синів земної наділ. Він віддав землю Олексію, а іншим покарав йти у світ “свого хліба шукати”. Григорій відправився служити в армію, пройшов всю Фінську війну, а після звільнення в запас був призначений заступником директора льонозаводу, отримав квартиру. Незабаром Карпенко “одружився на Каті, молоденької вчительці місцевої початкової школи”. З незвичною ніжністю він очікував поповнення в родині, коли почалася війна.

Глава 12

Фішер народився в Ленінграді, і з ранніх років почав малювати. Він швидко зрозумів, що ніколи не стане великим художником, і тому вважав за краще вивчати мистецтво. У двадцять п’ять років Борис став кандидатом наук в галузі мистецтвознавства.

Не дивно, що в армії Фішер “відчув себе білою вороною”, невдахою, який нічого не вмів робити. Він став помічати, що груба фронтове життя все більше прала його особистість, яка так тягнулася до прекрасного. З сумом Фішер зрозумів, що кращі свої роки присвятив мистецтву, в якому, як виявилося, ніхто не потребував.

Глава 13

Овсєєва на посаді знову змінив Пшеничний. На той час він уже морально підготувався до майбутнього полоні. Іван мріяв вислужитися у нових панів, на ділі довести свою відданість, проявити всі свої здібності. Побачивши на дорозі німців, Пшеничний всім своїм виглядом показав готовність здатися. Але солдати не виявили до нього ніякого інтересу, і холоднокровно розстріляли.

Глава 14

Кулеметна черга, яка вбила Пшеничного, вивела з сонного заціпеніння Фішера. Незабаром він почув звук мотоциклетних моторів. Заспокоївшись, Фішер усвідомив “свої обов’язки і був сповнений рішучості виконати їх до кінця”. Він був неважливим стрільцем, і, випустивши всю обойму в мотоциклістів, не завдав їм шкоди. Взявши себе в руки, Фішер як слід прицілився, і дивом потрапив в німецького офіцера. Це був єдиний подвиг вченого, якого німці розстріляли в упор.

Глава 15

Бійці приготувалися до атаки і чекали, коли транспортери підійдуть ближче до їх укриття. Маленькому загонові вдалося відбити першу хвилю насувалася німецької техніки, і ця перемога надихнула їх. Коли “коротка радість-збудження швидко пройшла”, солдати почали готуватися до наступній атаці.

Глава 16

Алік вівсі відразу зрозумів, куди подівся Пшеничний. Він нарікав на свою нерішучість, через яку не пішов за прикладом Івана. Свист відправився до підбитого транспортеру, і незабаром повернувся з трофеями: новим кулеметом, патронами до нього і золотим годинником, які він подарував старшині. Карпенко розбив подарунок про сторожку, ніж чимало спантеличив Свисту.

Глава 17

Німецький кулемет старшина вручив Овсеева, але той був цього зовсім не радий. Він уже знав, що кулеметники гинуть одними з перших. Цього разу на дорозі здалися вже танки. Першим же пострілом німцям вдалося пошкодити єдине в загоні знаряддя і важко поранити старшину. Свист загинув, кинувшись під ворожий танк з бронебійною міною.

Глава 18

Глечик було важко усвідомити смерть Свисту і важке становище старшини. Вівсі вирішив скористатися невеликою перепочинком в бою, і кинувся бігти до рятівного лісу. Глечик тремтячими руками схопив кулемет, і, “майже не цілячись, випустив навздогін втікачеві все, що залишалося в диску”.

Глава 19

Залишившись на самоті, Глечик вже нічого не боявся. Він байдуже готувався до бою, коли його увагу привернули “дивно тужливі звуки”. Піднявши голову, Глечик побачив журавлиний клин, який відчайдушно намагався наздогнати “відстав, видно підбитий, журавлик”. Незвичайно ясно Василь зрозумів, що цей журавлик – він сам, і йому вже ніколи не наздогнати свою зграю. Почувши гул наближаються танків, він взяв у руки єдину гранату, і почав чекати…

Висновок

У творі Биков постарався без прикрас і зайвого пафосу показати “побутову” сторону війни, простих людей з їх слабкостями, мріями, надіями, яким так і не вдалося збутися.

Після ознайомлення з переказом “Журавлиний крик” рекомендуємо прочитати розповідь повністю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Короткий зміст “Журавлиний крик”