Короткий зміст “Паломництво Чайльд Гарольда” Байрон
У туманному Альбіоні живе юнак на ім’я Чайльд Гарольд. Все життя він провів в розпусті і млості, віддаючись будь-яким спокусам. Коли ж йому виповнюється 19 років, він відчув пересичення, країна йому здається в’язницею, а будинок – могилою.
Він вирішує виїхати в подорож.
Він залишає будинок, не прощаючись з рідними, і всю дорогу страждає від самотності, думаючи про те, що немає у нього ні друзів, ні кохання.
Перше місто, в яке прибуває Гарольд – Лісабон. Перший час його полонить краса нового міста і герою здається, що тут він здобув спокій, але досить скоро, його погляд змінюється і місто стає йому противне.
Чайльд мучиться докорами совісті за те, що він вдавався до пороків і розгубив свою юність.
Він їде далі і відвідує Іспанію.
Йдуть роздуми і скорбота автора про втрачену славу і могутність цієї країни, опис минулих битв. Далі він розповідає про іспанських жінок, які залишили гітару і жіночі справи, і пішли з чоловіками на поля брані. Але, не дивлячись на їх жорсткість і мужність, вони зберегли жіночність і здаються автору благороднішими за англійських салонних пліткарок. Далі йде опис кориди, яка показує темперамент іспанців. У висновку пісні, автор прославляє Іспанію і її жителів, які будуть боротися за свободу до кінця.
Друга пісня починається з того, що Чайльд приїжджає до Греції.
Тут автор також сумує за колишньою величчю Еллади, яку безсоромно пограбували заморські варвари. Далі Гарольд милується морем і розмірковує про морські подорожі, а також:
- Про дружбу; Про людські взаємини.
Тут, дивлячись на море, він вірить, що любив і що любили його, але розуміє, що у світській юрбі він знову буде самотній. На пам’ять йому приходить кохання до прекрасної Флоренс, але навіть вона хотіла тільки перемоги над ним.
Дивлячись на природу, Чайльд переконує себе, що тільки вона щира з ним і не відкидає його.
Наступний причал героя – Албанія.
Тут описується краса природи країни, а також сувора чеснота її населення. Гордість і хоробрість албанських синів, які не зраджують друзів і країну. Однак думками ліричний герой знову повертається до Греції, закликаючи її повстати на боротьбу за свободу.
Вона повинна знову повстати з попелу і перетвориться в ту могутню державу, перед якою тремтіли Персія і Троя. Далі герой повертається в думках до рідного дому і коханої, образ якої не зміг стерти час.
У третій пісні, після недовгого перебування вдома, Гарольд їде до Бельгії та Німеччини.
На початку поїздки герой відчуває себе бранцем серед світського суспільства. Він самотній і все більше віддаляється від людей. Цілі, до яких він прагнув – високі ідеали і життєвий сенс – не досягнуті, але тепер Чайльд втрачає їх. У той же час він дивиться на крах імперії Наполеона і перемогу антифеодальних монархій.
Четверта пісня, по суті, – це гімн італійському визвольному руху.
У ній Чайльд Гарольд зникає, а на перший план виходить автор, який прямо звертається до читача.
Ідея поеми – вираз туги і розчарування, які охопили суспільство після Великої Французької революції і наполеонівських воєн, і мрія про відродження колись могутніх і красивих імперій:
- Греція; Італія; Іспанія.
Також в поемі автор критикує світське життя свого часу, його вульгарність і нещирість.
Про твір
Коли під натиском руки знаменитого російського письменника Пушкіна Олександра Сергійовича з’явився черговий крилатий рядок, який міг повністю визначити весь вигляд і характер його улюблених героїв: “Москвич в Гарольдовому плащі”, її автор, здається, зовсім не прагнув вразити читачів незвичністю і унікальність, яка так явно кидається в очі.
Основні цілі, швидше за все можна здогадатися, були не настільки амбітні, хоча не можна заперечувати, що не менше відповідальні: вмістити в пару слів, пару фраз головний настрій і відчуття часу тих років, дати цілковите втілення світоглядного погляду і одночасно – життєвого, поведінкової “позі” досить великого суспільства молоді того часу (до речі не тільки вітчизняного, а й зарубіжного), чиє розуміння власної відмінності від навколишнього перелилося в форми романтичного нерозуміння.
Мабуть, самим барвистим представником цього, відверто кажучи, дивного погляду на світ став Байрон, а головним літературним персонажем, який абсолютно повністю і закінчено втілив цю етико-емоційну складову, – Гарольд. Важливий персонаж його повної, яка створювалася на протязі мало не десятиліття, ліричної поеми тих часів – твору, якому Байрон зобов’язаний всенародного визнання та любові не одного покоління читачів.
Треба відзначити, що у автора були всі докази у листі до свого друга Джона Хобхаузу. Завдяки ним вдалося характеризувати “Паломництво Чайльд Гарольда” як “наймасштабніший, наповнений думками і найбільш великий за своїм охопленням з усіх творів, написаних коли небудь мною”.
Але, все-таки, створюючи цей твір автор навіть не смів припустити, що саме він зможе охопити таку кількість читачів, стати визнаним і шановним на кілька десятиліть вперед.
Таке визнання, це мабуть найкраща хвала і честь для будь-якого автора.
Для автора в даному творі став новаторським не тільки погляд на дійсність, яка панувала навколо в ті роки, але і кардинально новим стало ставлення до романтичного настрою головного героя і оповідача.
Варто відзначити цікавий факт, що розвиваючись поступово до фіналу п’єси, злиття автора і оповідача досягає свого фінального моменту, який, власне кажучи, і стає ключовим моментом всієї п’єси.
Те, що автор і оповідач як би зливаються в одне ціле легко можна визначити і прийняти за надзвичайно чуйне ставлення до конфліктів, яке до речі за задумом автор і стає головним персонажем цього відомого і знаменитого твору.
А взагалі людям дуже добре відомі найрізноманітніші моменти життя Байрона, і, розуміючи це, автор намагається не приховувати щось, а показувати все як є насправді, без будь-яких масок.
Дуже цікавим моментом в п’єсі стає відображення ліричного образу головного героя, хоча варто відзначити, що деяким читачам і критикам цей образ зовсім не здається Ліричним.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)