Короткий переказ “Стара Ізергіль”
“Стара Ізергіль” – розповідь Максима Горького, написаний в 1894 році. Розповідь представляє собою діалог автора із старою, яка оповідає про трьох історіях. В оповіданні зачіпаються теми цінностей життя і свободу вибору.
Перша глава
Автор розповідає історії, які він чув у Бессарабії, коли працював збирачем винограду разом з молдаванами. В один вечір, коли всі працівники пішли до моря, під виноградом залишилися тільки автор і жінка похилого віку – стара Ізергіль. Вона помітила на степу одну незвичайну тінь хмари і назвала її Ларрі, а потім і повідала історію – давню легенду про Ларрі.
Давним давно, в прекрасній і гарній країні жило плем’я людей. Люди пасли стада овець, ходили на полювання, співали пісні і веселилися. Одного разу, під час бенкету, прилетів орел і забрав одну з дівчат. Дівчина повернулася тільки через двадцять років і не одна – вона привела з собою вродливого юнака. Як виявилося, дівчина весь цей час жила з орлом в горах, а юнак – їх син!
Орел постарів і кинувся з висоти на скелі і загинув, а жінка повернулася додому.
Син царя птахів зовні не відрізнявся від людей, лише очі були холодні й горді.
Він нешанобливо розмовляв зі старійшинами, а на інших людей і зовсім дивився зверхньо, кажучи:
Таких, як я, немає більше
Старійшини розсердилися і наказали Ларре йти туди, куди він захоче, – йому не було місця в племені. Тоді юнак підійшов до дочки одного з них і обійняв. Дівчина, боячись гніву батька, відштовхнула юнака. Син орла вдарив дівчину, вона впала і померла. Юнака схопили і зв’язали. Довго думали одноплемінники, яке покарання йому вибрати. Послухавши мудреця, люди зрозуміли, що краще покарання – в ньому самому і просто відпустили юнака.
З тих пір героя прозвали Ларра – зацькований. Багато років жив Ларра, вільно мешкаючи біля племені: крав худобу, крав гроші. Стріли людей не брали його, прикритого невидимим покровом вищої кари. Але одного разу Ларра наблизився до племені, давши зрозуміти людям, що не захищатися. Люди здогадалися, що Ларра хоче померти – і ніхто не став нападати на нього, не бажаючи полегшити його долю. Бачачи, що не згине від рук людей, хотів юнак вбити себе ножем, але той зламався. Земля, про яку бився головою Ларра, йшла з-під нього. Переконавшись, що син орла не може померти, люди племені зраділи і пішли геть. З тих пір, залишившись зовсім один, гордий юнак бродить по світу, вже не розуміючи мови людей і не знаючи, що шукає. Йому немає життя, і смерть не посміхається йому.
Так був покараний людина за свою непомірну гордість.
До співрозмовників з берега долинуло дивний спів.
Другий розділ
Стара Ізергіль сказала, що так красиво можуть співати тільки ті, хто закоханий в життя. Їй “вистачило крові” дожити до своїх років саме тому, що любов була суттю її життя.
Ізергіль розповіла автору про свою молодість. Перед ним проходили один за іншим образи улюблених бабусі Ізергіль: рибалка з Прута, перше кохання героїні, Гуцул, повішений владою за розбій, багатий турок, з шістнадцятирічним сином якого втекла Ізергіль з гарему “від нудьги” в Болгарію, маленький чернець-поляк, ” смішний і підлий “, якого за образливі слова героїня, піднявши, скинула в річку,” Гідний пан з порубаним обличчям “, любив подвиги (заради нього відмовилася Ізергіль від любові чоловіка, обсипали її золотими монетами), угорець, який пішов від Ізергіль (його знайшли в поле з простреленою гол виття), Аркадек, красень шляхтич, врятований героїнею з полону, остання любов сорокарічної Ізергіль.
Після розповіді про свою “жадібно життя”, стара вирішила обзавестися сім’єю і приїхала сюди. Тут, в Молдавії, вона вийшла заміж і живе вже близько тридцяти років. До моменту, коли автор познайомився з нею, чоловіка не було в живих близько року, а вона жила з молдаванами – збирачами винограду. Вона потрібна їм і їй добре з ними.
Стара закінчила свою розповідь. Співрозмовники сиділи і спостерігали за нічним степом. Вдалині було видно блакитні вогники, схожі на іскри. Запитавши, чи бачить їх автор, Ізергіль сказала, що це – іскри “палаючого серця Данко”, і почала розповідати ще одну давню легенду.
Третя глава
В давні часи жили в степу горді, життєрадісні і не знають страху люди. Їх табори з трьох боків оточені були дикими лісами. Одного разу чужі племена прийшли на землю людей і витіснили їх в глиб старого непрохідного лісу, де були болота і вічний морок. Від смороду, який піднімався з болота, люди, які звикли до степових просторах, гинули один за іншим. Сильні і сміливі, вони могли б піти битися з ворогами, але
Вони не могли померти в боях, бо у них були заповіти, і коли б померли вони, то пропали б з ними з життя і заповіти
Люди сиділи і думали, як їм бути – але від обтяжливих думок ослабли вони духом і в серцях їх оселився страх. Чи готові вони були вже здатися ворогові, але їх товариш Данко “врятував всіх один”. Данко звернувся до людей, закликаючи пройти крізь ліс – адже десь ліс повинен був скінчитися. Стільки живого вогню було в очах юнака, що люди повірили і пішли з ним.
Шлях був довгий і важкий, і сил і віри в Данко залишалося у людей все менше. Одного разу під час сильної грози зневірилися люди. Але зізнатися в слабкості своїй не змогли, натомість звинуватили Данко в невмінні вивести їх з лісу. Як дикі звірі, готові були вони кинутися на нього і вбити. Юнак пошкодував їх, розуміючи, що без нього одноплемінники загинуть. Серце його загорілося бажанням врятувати людей – адже він любив їх. Данко вирвав своє серце з грудей і підняв його високо над головою – воно палахкотіло яскравіше, ніж саме сонце. Герой йшов вперед і вперед, освітлюючи “факелом великої любові до людей” дорогу. Раптом ліс закінчився – перед людьми був простір степу. З радістю глянув Данко на вільну землю – і помер. Люди не звернули уваги на смерть юнака, не побачили вони і серця, як і раніше палаючого біля тіла героя. Тільки одна людина зауважив серце, і, побоюючись чогось, наступив на нього ногою. Горде серце, березневі іскрами навколо, згасло. З тих пір з’являються в степу ті блакитні вогники, які бачив автор.
Стара Ізергіль закінчила розповідь. Затихло все навколо, і автору здалося, що навіть степ зачарована благородством хороброго Данко, що не чекає нагороди за спалене заради людей серце.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)