Короткий переказ – Ну, скажи – хіба не фантастично – ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

* * *

Ну, скажи – хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?

Ти і я – це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Будуть Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ми з тобою…

Ми не вічні,

Ми з тобою просто – ти і я…

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

Коментар

Кожна людина у В. Симоненка – це особистість, неповторність, це незбагненний космос. І як перетинаються дороги людей, як виникають почуття – теж незбагненна таємниця.

Вірш “Ну скажи – хіба не фантастично…” – про нерозділене кохання. Але ліричний герой ставиться до нього по-філософськи. Особисто для нього – трагедія, він не зумів зберегти, утримати любові. Але його дівчина – чиясь кохана, можливо, дружина, значить, знайшла своє щастя, свою долю.

Узагалі ж, кохання – це диво, і скільки б його не було на Землі, для кожного покоління, кожної нової людини воно буде новим, невідомим, жаданим.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Короткий переказ – Ну, скажи – хіба не фантастично – ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО