Координація як функція управління в менеджменті
Сутність і завдання координації
Координація визначає узгодженість дій органів управління і посадових осіб у часі і просторі, а також в цілому між системою і зовнішнім середовищем.
Об’єкт координування – це як керована, так і керуюча підсистеми. Координація покликана забезпечити єдині дії всіх управлінських підрозділів, управлінських працівників і фахівців з метою більш ефективного впливу на виробничий процес.
Ключове завдання координації – це досягнення узгодженості роботи всіх ланок організації за допомогою визначення раціональних комунікацій і обміну між ними інформацією.
Характер координаційної діяльності
Координаційна діяльність в залежності від характеру буває:
- Превентивної, тобто спрямованої на передбачення труднощів і проблем; Усуває, тобто призначеної для усунення різного роду виникають перебої; Регулюючої, тобто сприяє збереженню існуючих схем роботи; Стимулюючої, тобто поліпшує діяльність існуючої організації навіть коли конкретних і явних проблем немає.
Ці форми координації допомагають встановити взаємодію підсистем організації, маневрувати ресурсами, забезпечувати узгодження і єдність кожної стадії управлінського процесу управління.
Механізми координації
Координація здійснюється за допомогою конкретних механізмів, перерахуємо їх:
- Неформальна непрограмовані координація. Програмована безособова координація. Програмована індивідуальна координація. Програмована групова координація.
Неформальна непрограмовані координація здійснюється на добровільній основі, неформально, не планується попереднього з боку підприємства, так як передбачити і запрограмувати всю організаційну діяльність практично неможливо. Саме тому багато організацій покладаються в якійсь мірі на добровільну координацію з боку персоналу.
В основі неформальної координації – взаєморозуміння, загальні установки і психологічні стереотипи, які диктують необхідність взаємодії та узгодженої роботи.
Якщо неформальна координація неможлива в силу відсутності належних умов або складності організації для встановлення неформальних зв’язків, то керівники можуть застосовувати стандартні правила і методи роботи. Тоді з’являється програмована безособова координація. Наприклад економія часу можна бути досягнута за рахунок встановлення загального способу розв’язання часто виникають координаційних проблем. Це може бути процедура, план або курс дій.
Індивідуальна координація необхідна в силу того, що працівники часто неоднаково розуміють завдання і напрямок роботи. Кожен з них ожжет інтерпретувати їх так, як це представляється йому. Прийнято виділити два підходи до встановлення індивідуальної координації:
Координацією може займатися керівник як мінімум двох підрозділів. Після оцінки роботи він за допомогою особистого впливу пропонує підрозділам вирішити проблеми.
Координацією займається спеціально призначений співробітник. Це актуально в тих областях, роботу з координації можна назвати занадто складною і великою. Таким співробітником, який повністю відповідає за координацію, може стати керівник по продукту або керівник проекту, а також представник фірми-замовника або ж окрема консалтингова (або аутсорсингова) компанія.
Слід зазначити, що в такому випадку збільшуються і прямі адміністративні витрати на утримання координатора і його апарату. Недоліком такої схеми можна назвати досить обмежені можливості координатора впливати на хід справи.
Прикладом програмованої груповий координації є вирішення питань координації на групових нарадах – регулярно засідають комітетів або спеціально створюваних комісій.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)