Консерватизм США кінця XX століття
Незважаючи на помітне зміцнення держави загального добробуту, в політичному мисленні американців зберігалися сильні консервативні тенденції. Одне пояснення цього явища можна знайти в давній Джефферсонівський традиції, яка ідеалізувала обмежений за своїми масштабами держава, ставило на перше місце особисту свободу громадян і з підозрілістю ставилося до централізованої влади. Не менш важливу роль грали і економічні аргументи: вважалося, що ринкові механізми надійніше забезпечать процвітання, ніж урядове керівництво. Консерватизм також черпав силу в діяльності сучасних моралістів, особливо належали до таких фундаменталістським організаціям, як самозваний “Моральна більшість”. Активісти цього релігійного руху виступали з критикою вседозволеності сексуальної поведінки, їх турбувало зростаюча кількість розлучень і абортів, а також набирали силу фемінізм і гомосексуалізм. Четвертим джерелом консервативних тенденцій були демографічні зрушення в житті країни. Зростання впливу консервативно налаштованого “сонячного пояса” супроводжувався занепадом “іржавого поясу” – урбаністичних і промислових областей на північному сході і Середньому Заході, колиски і оплоті ліберального мислення.
В основі консерватизму лежала сильна ідеологічна база, але от привабливим людським обличчям похвалитися він не міг. На виборах 1964 Баррі Голдуотер, кандидат від правого крила, швидше налякав, ніж зачарував більшість виборців. У 1968 році Річард Ніксон багато і пишномовно просторікував про консервативних цінностях, проте сам волів дотримуватися помірно-ліберальної політики. У той час найбільш перспективним представником консервативного напрямку був колишній актор, колишній прихильник “нового курсу”, політичний перевертень, двічі обирався губернатором штату Каліфорнія Рональд Рейган, активно критикував Джиммі Картера на виборах 1980 року. Рейган займав президентський пост два терміни, а потім передав естафету своєму сподвижникові, віце-президенту Джорджу Бушу. При них республіканці сильно потіснили демократів у палаті представників і на цілих шість років встановили контроль над сенатом. Протягом дванадцяти років в Білому домі панували консервативні ідеали.
Підтримка, якою користувалася республіканська партія, почасти пояснюється невдоволенням політикою Джиммі Картера. Якщо вірити опитуванням громадської думки, рейтинг цього президента не перевищував рейтингу Ніксона в самий розпал Уотергейтського скандалу. У боротьбі за відновлення економіки демократи зазнали поразки, і в народній свідомості нав’язливий страх перед зростаючою інфляцією став грати ту ж роль, що і привид Великої депресії чотири десятиліття тому. Однак було б помилково відносити успіх республіканців тільки на рахунок невдач демократів. Чималу роль відіграло особиста чарівність і вельми виграшний імідж республіканського кандидата Рональда Рейгана. Цей актор і політик у своєму розпорядженні приємною зовнішністю, сяяв чарівною білозубою посмішкою, умів при нагоді розповісти пару-трійку веселих історій і чудово тримався на публіці і перед камерою. Його програма була досить простою, щоб сподобатися виборцям – тієї самої натовпі, яка не бажала вислуховувати довгі промови, а тим паче ламати голову над складним посланням, зашифрованим в цих промовах. Те невелике (і постійно зменшується) число американців, які відносили себе до політично активним колам, цінувало в Рональда Рейгана його “правильний” характер.
Ідеї, які пропагував Рейган, були куди більш консервативними, ніж у будь-якого іншого президента після Гардінга і Куліджа. Він доводив, що саме посилення урядових повноважень стало причиною нинішнього тяжкого становища Америки. Відповідно, обмеження централізованої влади (принаймні в тому, що стосується внутрішньополітичних програм) допоможе виправити ситуацію. Попри всі політичні традиціям прогресизму, Рейган вважав, що уряд є частиною проблеми, а не частиною рішення. У цьому пункті він залишився вірний своєму слову і, прийшовши до влади, зробив ряд кроків щодо обмеження федеральної влади. Правда, у дечому Рейган змінив своїм колишнім поглядам: зокрема, вдихнув нове життя в програму національної оборони і посилив лідируючі позиції виконавчої влади.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)