Конфлікт в літературі
Конфлікт – суперечність, зіткнення (колізія) між зображеними у творі групами дійових осіб або окремими персонажами, героєм і суспільством (середовищем), протиборство характерів, ідей, настроїв.
У конфлікті знаходить вираження боротьба нового і старого, громадського і антигромадської. Так, у п’єсі А. Н. Островського “Гроза” основний конфлікт – гостре протиріччя між ізжівшімі себе принципами домостроївського побуту і прогресивними прагненнями до вільного прояву природних людських прав; різке зіткнення соціальної рутини, духовного поневолення, відсталості, неуцтва з людською гідністю, просвітницькими та демократичними поглядами. Найбільш виразно протиборчі сили у творі представлені в образах Дикого, Кабанихи, Феклуши, з одного боку, Катерини та Кулигина – з іншого. При цьому основний конфлікт “Грози”, його розвиток залежить від приватних конфліктів, що підкоряються основним: Катерина – Кабаниха, Катерина – Тихон, Кулігін – Дикої, Борис – Дикої та ін.
Конфлікти породжуються певними соціально-політичними, історичними, побутовими умовами, відмінностями в характерах героїв, їх життєвому становищі і поглядах. Ось чому той чи інший художній твір відрізняється своєрідним конфліктом.
Конфлікти бувають різні:
а) соціальні – зіткнення інтересів певних суспільних груп. Наприклад, у романі Н. Г. Чернишевського “Що робити?” Протистояння “старих” (“вульгарних”) і “нових” людей, тобто людей з буржуазно-міщанськими поглядами на життя (Розальской, Сторешніков, Жюлі та ін.), І людей, які готуються будувати нове, справді людське, соціалістичне суспільство, яке “світло і чудово” (Рахметов, Лопухів, Кірсанов, Віра Павлівна);
б) моральні – так, в романі В. П. Астаф’єва “Сумний детектив” конфлікт полягає в зіткненні головного героя – оперативного працівника Леоніда Сошнина, доброго, совісного людини – з навколишнім світом, в якому змістилися моральні норми, віддані забуттю етичні правила;
в) психологічні – боротьба суперечливих думок і почуттів в душі окремої людини. Наприклад, мотивом поведінки героя повісті В. Г. Распутіна “Живи і пам’ятай” – який дезертирував з армії Гуськова – стає постійний страх викриття, страх смерті;
г) філософські – наприклад, суперечка Ісуса Христа і Понтія Пілата в романі Ч. Айтматова “Плаха”;
д) соціально-історичні – так, зіткнення Чацького з фамусовской Москвою, людини передових переконань – з відсталої, бездуховної, безпринципною соціальним середовищем постає у Грибоєдова як конфлікт основних тенденцій і сил, протиборчих в російській історії;
е) конфлікт добра і зла, освіти і невігластва (у творах класицизму, наприклад в “Наталка” Д. І. Фонвізіна);
ж) інтимно-особисті – боротьба між особистими бажаннями і громадським обов’язком. Наприклад, в характері Андрія з повісті Н. В. Гоголя “Тарас Бульба” – конфлікт між любов’ю до Батьківщини і любов’ю до жінки;
з) конфлікт між характером і обставинами. Наприклад, ставлення героїв п’єси А. П. Чехова до долі вишневого саду;
і) конфлікт характерів, тобто героїв, що належать до одного соціального середовища, але різних за характером. Наприклад, зіткнення між Троєкуровим і старим Дубровським або між Гриньовим і Швабріним;
к) конфлікт протиборчих сторін одного характеру. Наприклад, боротьба в душі Катерини між пристрасним поривом до особистої свободи і щастя і власними уявленнями про моральність, сформованими під впливом “темного царства”, зокрема релігійно усвідомленим законом подружнього обов’язку.
Конфлікти можуть бути також виробничі, сімейно-побутові, етичні, релігійні, між “батьками” і “дітьми” та ін.
Найбільш рельєфно і гостро конфлікт виражається в драматичному творі. Конфлікт у п’єсі – та пружина, яка рухає дію і змушує проявляти характер (наприклад, основний двигун сценічної дії комедії Н. В. Гоголя – страх “господарів” міста перед ревізором). Наявність конфлікту – одна з найважливіших умов драми, в якій життєві протиріччя розкриваються з особливим напруженням.
Конфлікт безпосередньо розвивається в сюжеті і композиції. Розвиток конфлікту становить основу сюжету в літературному творі, визначає його композицію.
Значні зміни в композицію, сюжетний розвиток драми, в її сценічний рух внесли А. П. Чехов і М. Горький (кожен по-своєму). В їх п’єсах діють нові характери, нові типи, а якщо з’являються і представники колишніх сошальних груп і класів, то вони розкриваються інакше. У тканину п’єси включається символічний, алегоричний, асоціативний підтекст, значно посилюється акомпанемент (пісенний, музичний, шумовий). В “Вишневому саду” і “На дні” ми не зустрічаємо послідовного розвитку сюжету з традиційними компонентами – експозицією і зав’язкою. П’єси починаються відразу з дії, і в процесі вже сценічного руху кожен персонаж виявляє себе “самосільно”, через вчинки, ставлення до інших осіб, подій, власну мову. Перше знайомство з основними героями відбувається відразу ж, в початкових сценах. Увага приділяється не тільки системі образів, а й жанрової характеристиці, і ускладненою сюжетно-композиційною структурі цих творів. Кожна п’єса А. П. Чехова і М. Горького була по-своєму новаторською. Особливу роль у них відіграє розв’язка: саме фінальні сцени, як правило, допомагають визначити ідею твору, прояснити позицію автора.
Відзначимо оригінальність композиції “Вишневого саду”. В центрі не герої і не події, а сад, до якого проявляється різне ставлення дійових осіб, з садом співвідносяться їх переживання.
Одна сюжетна лінія зв’язується з йдуть зі сцени дворянством (Раневська, Гаєв і їх оточення) і прийшла на зміну буржуазії в особі Лопахина. Цей конфлікт вирішується на користь торжествуючого Лопахіна, “хижого звіра”, за визначенням Петі Трофимова. Інша сюжетна лінія: романтична мрія молодих героїв стикається з практицизмом Лопахина, волею якого вирубується чудовий вишневий сад. “Вся Росія – наш сад” – так мріють Петя і Аня.
Оригінальна композиція органічно зливається з жанровим своєрідністю п’єси. Чому п’єсу називають ліричною комедією? По-перше, в комедії обов’язкові комічні положення і комічні персонажі. (Тут це Шарлотта, Яша, Епиходов, Симеонов-Пищик.) По-друге, найважливішим елементом драматичного жанру є пафос. Пафос цієї п’єси не драматичний, а комическо-ліричний. Постійно відчувається як би присутність автора, його глузливе, іноді співчутливо-сумне ставлення до героїв.
Майстерно використовується індивідуалізація мови персонажів, наприклад Гаєва. Прийом пародійності – один з найважливіших елементів комедії. Лакей Яша – виразна і яскрава пародія. Своєрідність, неповторний колорит чеховських п’єс створює підтекст – другий зміст, друге звучання фрази, яке автор тонко вкладає в уста своїх героїв, в музичне та шумове оформлення.
У п’єсі “Вишневий сад” лірична смуток, переживання, спогади посилюються акомпанементом. Старовинний шафа відмикається з дзвоном; рано вранці Варя слухає спів шпаків, що доноситься з саду; постійним супутником компанії є гітара, на якій грає Епиходов. Потім ми почуємо і звук обірваної струни. Вночі ми чуємо завивання вітру, стукіт калатала сторожа. Під оркестр не тільки танцюють і плачуть, під музику вступає в старовинні володіння дворян новий господар – купець Лопахін. І нарешті, ми чуємо стукіт сокири. Рубають вишневий сад. Акомпанемент – найважливіший елемент психологізму п’єси. Він сприяє посиленню відповідного настрою. Особливе значення в п’єсі мають ремарки.
Таким чином, ми бачимо, що п’єса “Вишневий сад” оригінальна і є новаторською за жанром, сюжетом, композиції, за способами розкриття характерів. Аналіз цих сторін драматичного твору дасть можливість вивчають осмислити відомий поворот в драматургії на початку XX століття, зрозуміти художнє побудова п’єси в “новому ключі”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)