Концепція культури Е. Кассірера, О. Ф. Лосева
Слово “символ” має грецьке походження (від symbolon) і перекладається українською як “знак, упізнавальна прикмета”. Як відомо, символ є підгрунтям образу; це і було покладено в основу цілого напрямку в європейській і вітчизняній думці 1870-1910 pp., відомого як символізм. Єдино можливим шляхом пізнання, осмислення зовнішнього світу культури є осягнення її символічного формотворення. Оригінальну концепцію філософії культури символічних форм запропонував представник марбургської школи неокантіанства Ернст Кассірер (1874-1945), виклавши її у базовій тритомній роботі “Філософія символічних форм” (1923-1929), що вийшла у Берліні. За Кассірером, людська свідомість визначається цілісністю сприйняття світу, в пізнавальній основі якого закладені символи. На відміну від тварини, людина має унікальну здатність до символічної репрезентації категорій опанованого світу. Міф, мова, мистецтво, релігія, наука у цьому контексті виступають символічними формами і складовими єдиного світу культури, здатної постійно творити все нові мовні, художні символи. Тому завданням філософії і науки має стати спроба “розкласти символічну мову на її елементи для того, щоб зробити її зрозумілою”, а культури – навчити “пояснювати символи, щоб розгадати зміст, який у них міститься, для того, щоб відкрити життя, з якого вони первинно виникли”1.
Здебільшого символ виникає стихійно у процесі творчого опанування людиною світу, але є незалежним безпосередньо від людської волі. Символом може бути якась річ (корона – символ монаршої влади, державний прапор – символ державної влади, що уособлює її незалежність), зображення тварин, рослин (наприклад, символіка квітів, за якою лілея – символ духовної чистоти, півонія – благополуччя тощо). Символіка кольору також має свою “мову”, своєрідний код: золотий – вічність, зелений – життя, синій – таємниця, червоний – жертовність, голубий – чистота тощо). Інтерпретація символів грунтується на знанні їх кодів. Доволі цікаві роздуми з цієї теми можемо знайти у спадщині О. П. Флоренського, О. Ф. Лосева. Однак щодо визначення і сутності символу в дослідників немає єдиної думки. Є. Кассірер за символ визнає знак, за допомогою якого сприймається міф, мистецтво, наука. П. Рікьор символом називає “усяку структуру значення, де один смисл, – прямий, первинний, буквальний, означає одночасно й інший смисл, непрямий, вторинний, інакомовний, який може бути зрозумілим лише через перший “2.
0.Ф. Лосєв пропонує визнати символ речі як “принцип їі конструювання, або як породжу вальну гі модель”3. Описова картина символу включає дев’ять пунктів:
1. Символ речі є її моделепороджувальним смислом.
2. Символ речі є її узагальненням, що включає у себе всесимволізуюче.
3. Символ речі є її смислопороджувальним законом, що не зачіпає емпіричної конкретності.
4. Символ речі є її закономірною упорядкованістю, її породжувальною моделлю.
5. Символ речі є її внутрішньо-зовнішнім виразом, оформленим відповідно до загального принципу її конструювання.
6. Символ речі є її структурою, що включає конкретику потенційних проявів.
7. Символ речі є її знаком, абстрактно наданою ідейною образністю.
8. Символ речі є її знаком, що об’єднує їх загальним конструктивним принципом, перетворюючи у єдину роздільну цільність, скеровану відповідним чином.
9. Символ речі є тотожністю означуваної речі і означувальної її ідейної образності як цілісність та її межа.
Таким чином, тотожність ідеї і матерії несе в собі символіку форм буття. За такої позиції соціокультурне буття в його історичному розвитку розуміється як символічне (близьке до визначення П. Сорокіна). Однак, на відміну від П. Со-рокіна, для Лосева константою відповідної форми культури є не цінність, а міфологічна система, яка і визначає ціннісні рамки (з відповідною ієрархією цінностей) відповідній культурі. До чого тут міф? Справа в тому, що людська діяльність проявляє себе через самоствердження особистості відразу у двох параметрах – у часі соціокультурного буття і у вічності (позачасовій реальності). Символічною єдністю першого і другого, що індивідуалізується у бутті, і є міф, а точніше, “відносна міфологія” як індивідуалізована форма. Типологізація соціокультурних практик (відносних міфологій) і виявлення закономірностей міфологічного буття становить мету філософії історії. Рушійними силами історії визнають сили міфологічні. Культурне і соціально-історичне буття виявляє натиск цієї сили. Тому філософія культури та її історія має на меті виявлення закономірностей символічного буття і його типологізацію, тобто осмислення історичних моделей культури.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)