Комунікативний простір

Соціокультурна комунікація здійснюється на певній території, в певному просторі. Однак для її успіху важливі не стільки фізичні властивості простору, скільки духовний “зріз”: її значення і енергія, яку вона повідомляє коммуникантам. Мережа каналів, через які поширюється інформація в суспільстві, утворює комунікативний простір.
Комуніканти розташовані в певних місцях простору і часу, тому що циркулює в суспільстві інформація поширюється через певні хронологічні та топологічні сітки. Здатність людини до уяви дозволяє йому “переноситися” з одного місця в інше і подорожувати в часі. Однак людина вибудовує свою діяльність у відповідності зі своїм розумінням ситуації, і якщо це розуміння не відповідає дійсному стану речей, то існує небезпека збою в роботі всієї суспільної системи.
Хронологічний параметр інформації включає наступне:
– джерело інформації знаходиться в одному часі з приймачем (синхронічний інформація) або джерело інформації відстоїть на певний інтервал (діахронічна інформація);
– інформацію про минуле, сьогодення і майбутнє;
– орієнтацію суб’єкта-наступника на певний модус часу;
– той реальний результат, який стався в результаті прийому інформації.
Топологічний параметр інформації включає:
– надання з одного (сінтопіческая інформація) або декількох джерел (діатопічного інформація);
– орієнтацію на дійсну або уявну реальність.
Ці хронологічні та топологічні зрізи є однією з координат “комунікативних мереж”, що створюють і відтворюють соціальність. У них реалізується соціально-інтегративна функція комунікації, що складається в орієнтації на соціальне партнерство і діалог.
Цікавою проблемою є питання генезису і становлення груп людей, подібним чином інтерпретує текстуально організовану інформацію. Так, під час виборів групи виборців “обробляються” відповідно до їх очікуваннями.
Німецький соціолог Н. Луманн (1927-1998), розробляючи свою системну теорію суспільства, показав, що суспільство – це мережа комунікацій, а наявність комунікації припускає можливість самоопису суспільства і його самовідтворення. З цієї точки зору комунікація постає не як слухняний об’єкт управлінських рішень, а як активна самоорганізована середу. Інтеракції формуються через взаємоузгодження дій і переживань присутніх “тут і зараз” учасників спілкування. Суспільство ж охоплює всі дії, досяжні для співвіднесення один з одним в комунікації. Дія розуміється як справжній елемент соціальної системи. Воно відтворюється в ній у співвіднесенні з іншими діями-подіями.
Такий підхід до розгляду природи комунікації надає їй социетальную роль, тому так важливо не тільки те, що передається, але й те, як змінюється сприймаюча інформацію система (зміст системи-приймача), а також те, як змінюється відправник, джерело інформації. Усвідомлення цього відмінності змушує розрізняти інформацію не тільки з змістовно-тематичної точки зору (наукова, естетична, релігійна, етична, правова і тому подібні види інформації), але і з гуманістичною. Якщо інформацію розуміти як міру організованості соціуму і культури, як те, що змінює сприймаючу її систему, то будь-які циркулюють у суспільстві повідомлення слід оцінювати з точки зору того, які духовні смисли вони з собою несуть, який тип соціальності породжують.
Зміст інформації в культурі важливо тому, що через неї не тільки відбувається упорядкування внутрішніх структур і процесів, але і забезпечується цілеспрямоване функціонування соціокультурної системи як цілого, управління спільною життєдіяльністю людей, накопичення і трансляція соціального досвіду. Дослідження інформаційних закономірностей буття, пояснення з їх допомогою процесів перетворення світу, історичних шляхів розвитку культури стають методологічним принципом сучасного пізнання.
Інформація може бути розглянута як деяка об’єктивна упорядкованість, організованість, структурність однієї системи, що передається через матеріальний носій системі-приймачу (в якості якої може виступати конкретно-історичний суб’єкт, соціальний інститут, суспільство в цілому), викликаючи в ньому відповідні зміни в напрямку упорядкування, організованості та структурності. Слід ще раз підкреслити, що в даному випадку цією системою-приймачем є культура з її базовим тезаурусом, в якому закодований сенс людської сутності. І цей сенс повинен бути не тільки розшифрований, а й відтворений в кожен момент існування, розгортання культури (інакше вона перетворюється на антикультуру), а також збагачений надходить в культуру новою інформацією.
Контрольні питання і завдання
1. Що таке комунікаційний процес?
2. Що розуміється під словосполученням “культура масових комунікацій”?
3. Перелічіть основні форми культури масових комунікацій.
4. Що таке соціокультурна комунікація?
5. На основі яких позицій здійснюється вивчення комунікаційних процесів у культурі?
6. Що лежить в основі запропонованої Маклюен диференціації аудіо – та відеокультури?
7. Перерахуйте позиції, на основі яких можливе вивчення міжкультурної комунікації.
8. Що таке комунікативний простір?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Комунікативний простір