Композиція літературного твору
Будь-яке літературне творіння – це художнє ціле. Таким цілим може бути не тільки один твір (вірш, розповідь, роман…), але і літературний цикл, тобто група поетичних чи прозових творів, об’єднаних спільним героєм, загальними ідеями, проблемами і т. д., навіть загальним місцем дії (наприклад, цикл повістей М. Гоголя “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Повісті Бєлкіна” О. Пушкіна; роман М. Лермонтова “Герой нашого часу” – теж цикл окремих новел, об’єднаних спільним героєм – Печоріним). Будь-яке художнє ціле – це, по суті, єдиний творчий організм, що має свою особливу структуру. Як і в людському організмі, в якому всі самостійні органи нерозривно пов’язані один з одним, в літературному творі всі елементи так само і самостійні, і взаємопов’язані. Система цих елементів і принципи їх взаємозв’язку і називаються композиції:
КОМПОЗИЦІЯ (від лат. Сompositio, твір, складання) – побудова, структура художнього твору: відбір і послідовність елементів і образотворчих прийомів твори, що створюють художнє ціле відповідно з авторським задумом.
До елементів композиції літературного твору відносяться епіграфи, присвяти, прологи, епілоги, частини, глави, акти, явища, сцени, передмови і післямови “видавців” (створених авторською фантазією позасюжетного образів), діалоги, монологи, епізоди, вставні розповіді і епізоди, листи, пісні (наприклад, Сон Обломова в романі Гончарова “Обломов”, лист Тетяни до Онєгіна і Онєгіна до Тетяни в романі Пушкіна “Євгеній Онєгін”, пісня “Сонце сходить і заходить…” у драмі Горького “На дні”); всі художні описи – портрети, пейзажі, інтер’єри – також є композиційними елементами.
Створюючи твір, автор сам обирає принципи компонування, “збірки” цих елементів, їх послідовності та взаємодії, використовуючи при цьому особливі композиційні прийоми.
Розберемо деякі принципи і прийоми:
- Дія твору може початися з кінця подій, а наступні епізоди відновлять часовий хід дії і роз’яснять причини того, що відбувається; така композиція називається зворотної (цей прийом застосував М. Чернишевський у романі “Що робити?”);
автор використовує композицію обрамлення, або кільцеву, при якій автор використовує, наприклад, повтор строф (остання повторює першу), художніх описів (твір починається і закінчується пейзажем або інтер’єром), події початку і фіналу відбуваються в одному і тому ж місці, в них беруть участь одні й ті ж герої і т. д.; такий прийом зустрічається як у поезії (до нього часто вдавалися Пушкін, Тютчев, О. Блок у “Віршах про Прекрасну дамі”), так і в прозі (“Темні алеї” І. Буніна; “Пісня про Сокола”, “Стара Ізергіль” М. Горького); Автор використовує прийом ретроспекції, тобто повернення дії в минуле, коли закладалися причини того, що відбувається в даний момент оповідання (наприклад, розповідь автора про Павла Петровича Кірсанові в романі Тургенєва “Батьки і діти”); нерідко при використанні ретроспекції у творі з’являється вставний розповідь героя, і такий вид композиції буде називатися “розповідь в оповіданні” (сповідь Мармеладова і лист Пульхерії Олександрівни в “Злочині і карі”; глава 13 “Явище героя” в “Майстрі і Маргариті”; “Після балу” Толстого, “Ася” Тургенєва, ” Агрус “Чехова); Нерідко організатором композиції виступає художній образ, наприклад, дорога в поемі Гоголя “Мертві душі”; зверніть увагу на схему авторського оповідання: приїзд Чичикова в місто NN – дорога в Манилівка – садиба Манілова – дорога – приїзд до Коробочки – дорога – трактир, зустріч з Ноздрьовим – дорога – приїзд до Ноздревой – дорога – і т. д.; важливо, що і закінчується перший том саме дорогою; так образ стає провідним структуроутворюючих елементом твору; Автор може передувати основного дії експозицію, якою буде, наприклад, вся перша глава в романі “Євгеній Онєгін”, а може почати дію відразу, різко, “без розгону”, як це робить Достоєвський у романі “Злочин і кара” або Булгаков у ” Майстрі і Маргариті “; Композиція твору може бути заснована на симетрії слів, образів, епізодів (або сцен, главок, явищ і т. д.) і буде дзеркальною, як, наприклад, у поемі А. Блоку “Дванадцять”; дзеркальна композиція нерідко поєднується з обрамленням (такий принцип композиції характерний для багатьох віршів М. Цвєтаєвої, В. Маяковського та ін; прочитайте, наприклад, вірш Маяковського “З вулиці на вулицю”); Нерідко автор використовує прийом композиційного “розриву” подій: обриває розповідь на найцікавішому місці в кінці глави, а нова глава починається з розповіді про іншу подію; наприклад, його використовують Достоєвський у “Злочині і покарання” і Булгаков у “Білій гвардії” і ” Майстрі і Маргариті “. Такий прийом дуже люблять автори авантюрних і детективних творів чи творів, де роль інтриги дуже велика.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)