Компетенція Суду ЄС
Основна мета діяльності судових органів спільно на основі незалежності охороняти право при тлумаченні і застосуванні Договору про Співтовариство (ст. 19 Договору про ЄС, ст. 220 Договору про функціонування ЄС). При цьому право Співтовариства розуміється в широкому сенсі. Воно включає в себе не тільки первинне і вторинне право Співтовариства, а й загальні принципи, а також міжнародні договори ЄС. Судові органи виконують накази за допомогою контролю як правових актів і управлінських дій органів ЄС, так і дій держав-учасників, а також за допомогою надання індивідуальної правового захисту і тлумачення права Співтовариства, що має обов’язкову силу. Суд ЄС некомпетентний тлумачити і роз’яснювати питання дійсності національного права.
Якщо спробувати застосувати за аналогією функціональне розмежування національних судів до Суду ЄС, то можна зробити висновок, що Суд ЄС є конституційний суд (вирішення спорів між органами ЄС і державами-учасниками, між самими органами ЄС, а також забезпечення однаковості в застосуванні первинного і вторинного права ), адміністративний суд (питання правомірності дій або незаконного невиконання органами ЄС дій), дисциплінарний суд (позови службовців ЄС до Співтовариств), суд у цивільних справах (розгляд питань відшкодування шкоди Співтовариствами). У цьому полягає функція правосуддя Суду ЄС.
Згідно ст. 262 Договору про функціонування ЄС Рада ЄС одноголосним рішенням на пропозицію Комісії після консультацій з Європарламентом може прийняти рішення про розширення юрисдикції Суду ЄС на суперечки, що стосуються застосування правових актів, виданих на підставі установчих документів ЄС, якими засновуються європейські правовстановлюючі документи на інтелектуальну власність ЄС.
Відповідно до ч. 11 ст. 218 Договору про функціонування ЄС держава – член ЄС, Європарламент, Ради ЄС або Комісії можуть запитувати висновки Суду ЄС про відповідність планованого міжнародного договору ЄС положень установчих документів ЄС.
Відповідно до ст. ст. 258-277 Договору про функціонування ЄС можна виділити наступні категорії спорів, які розглядаються Судом ЄС.
Провадження у справах про порушення договорів відповідно до ст. 258 Договору про функціонування ЄС дозволяє Комісії оскаржити порушення державними органами держав-учасників первинного чи вторинного права ЄС. Дане виробництво націлене на захист порушеного об’єктивного права, але не суб’єктивного права громадян. У рідкісних випадках на підставі ст. 259 Договору про функціонування ЄС можливе оскарження порушення договору іншою державою-учасником. На стороні відповідача завжди знаходиться держава-учасник. Кілька атиповий виробництво з порушення договорів може порушити Європейський центральний банк щодо національних центральних банків держав-учасників (ст. 271 Договору про функціонування ЄС). Мета даного виробництва-зобов’язати держави-учасників дотримуватися право ЄС, і перш за все воно застосовується для імплементації директив. До подачі позову держава-учасник повинна бути заслухана, а якщо позивачем виступає інша держава-учасниця, то повинно бути проведено позасудове попереднє виробництво за участю Комісії. У цьому випадку державі дається термін для усунення недоліків. Якщо досудова процедура виявиться безрезультатною, то може бути поданий позов.
Позов про порушення договорів вважається обгрунтованим, якщо вказані Комісією або державою-учасником факти підтверджені, оскаржуване діяння законно поставлено відповідачу і з нього випливає порушення положень права ЄС. Зі встановленням в рішенні Суду ЄС обгрунтованості позову відповідач зобов’язаний замінити негайно незаконне положення національного права відповідними праву ЄС нормами (ст. 260 Договору про функціонування ЄС). Якщо рішення не буде виконано, то на державу може бути накладено штраф.
Іско нікчемності дозволяє позивачу провести судову перевірку законності правових актів органів ЄС. Правові акти рекомендаційного характеру не можуть бути предметом даного позову. Подати позов про нікчемність можуть Рада ЄС, Європарламент, Комісія і держави-учасники, ЄЦБ і Рахункова палата (щодо їх компетенції), фізичні та юридичні особи (якщо правові акти зачіпають безпосередньо їх права) (ст. 263 Договору про функціонування ЄС). Позови можуть бути подані щодо актів Ради ЄС, Комісії, Європарламенту і ЄЦБ. Правовий акт може бути визнаний нікчемним тільки на підставах, названих у ст. 263 Договору про функціонування ЄС: відсутність повноважень на його прийняття, порушення істотних процедурних норм, порушення Договору про Співтовариство або прийнятих для його застосування норм або зловживання повноваженнями. Пресекательний термін для подачі позову становить два місяці з моменту, коли позивачу стало відомо про відповідному дії. Позов про нікчемність вважається обгрунтованим, якщо оспорюваний правовий акт органу ЄС підпадає під одне з названих в ст. 263 Договору про функціонування ЄС підстав нікчемності. При цьому про порушення права ЄС заявлено особою, яка має право звертатися з відповідним позовом з Суд ЄС. При задоволенні позову правовий акт органу ЄС оголошується судом нікчемним (ст. 264 Договору про функціонування ЄС). Рішення суду є чинним з моменту прийняття щодо всіх осіб. Правові та фактичні наслідки оголошеного нікчемним правового акта повинні бути усунені. Ст. 263 Договору про функціонування ЄС дозволяє Комітету регіонів подавати позови про нікчемність нарівні з ЄЦБ і Рахунковою палатою, а також розширює можливості для подачі позовів про нікчемність фізичними та юридичними особами, в тому числі щодо регламентів безпосередньо зачіпають їх права, але не закріплюють заходів для їх виконання.
Метою подачі позову про бездіяльність є усунення суперечить установчим договорами бездіяльності органів ЄС, таких як Європарламент, Рада ЄС або Комісія, а також ЄЦБ. Такий позов може бути поданий державою-учасником або органом ЄС, а також фізичними та юридичними особами. Право на подачу позову останніми обмежена тим, що вони можуть вимагати прийняття тільки обов’язкового правового акта (але не укладення або рекомендації), і такий акт повинен безпосередньо зачіпати їх права і обов’язки. Підставою для подачі даного позову є ухилення від прийняття рішення, незважаючи на пряме припис первинного права. Для подачі позову про бездіяльність необхідне дотримання досудової процедури: звернення до органу ЄС з вимогою прийняти відповідне рішення (абз. 2 ст. 265 Договору про функціонування ЄС). На прийняття рішення органу ЄС дається два місяці. Якщо він вживає необхідних заходів, то позов не може бути подано, якщо немає, то по закінченні даного терміну починає текти пресекательний термін в два місяці для подачі позову до Суду ЄС. Предмет позову повинен відповідати вимогу до органу ЄС в рамках досудової процедури. Позов про бездіяльність вважається обгрунтованим, якщо орган ЄС – відповідач, не дотримуючись передбачену первинним або вторинним правом обов’язок діяти, утримується від дій щодо прийняття рішення або не адресує індивідуальний правовий акт щодо фізичної або юридичної особи (ст. 265 Договору про функціонування ЄС). При задоволенні позову орган ЄС зобов’язаний вжити необхідних заходів (ст. 266 Договору про функціонування ЄС). Якщо він цього не зробить, то можлива подача нового позову про бездіяльність.
Позов про відшкодування шкоди може бути поданий фізичною або юридичною особою, а також об’єднанням, яка не є юридичною особою (наприклад, профспілкою), на підставі ст. 268 і ст. 340 Договору про функціонування ЄС. Відшкодування шкоди можуть зажадати і особи, які мають місце знаходження поза територією дії Договору про Співтовариство. Можливість пред’явлення даного позову державами-учасниками спірна, проте є дослідники, які підтримують таку точку зору [45]. Відповідачем за позовами даної категорії може бути тільки Спільнота. Дане виробництво дозволяє індивідуальним позивачам піддати перевірці законність нормативних правовихактів ЄС. При цьому може бути прийнято рішення, що стосуються не дійсності такого акту, а лише присуджує певне відшкодування заподіяної шкоди. Договір про Співтовариство не встановлює терміну для пред’явлення позову про відшкодування шкоди. У той же час ст. 46 Статуту Суду ЄС передбачає строк позовної давності у справах із заподіяння шкоди: 5 років з моменту настання події, яка створює основу для права вимоги. Позов про відшкодування шкоди вважається обгрунтованим, якщо орган ЄС (в тому числі ЄЦБ) або службовець Товариства при виконанні службових обов’язків порушив правову норму, що служить захисту постраждалого (адміністративне порушення), яку правову норму більш високої сили, яка служить захисту окремої особи (нормативне порушення ), і тим самим безпосередньо заподіяв шкоду позивачу. Якщо позов визнається судом обгрунтованим, то приймається рішення про відшкодування заподіяної шкоди.
Початкова мета виробництва щодо прийняття попереднього рішення (преюдиціальне виробництва), передбаченого ст. 267 Договору про функціонування ЄС, – забезпечення однакового тлумачення застосування права Співтовариства. Дане виробництво також може допомогти фізичним і юридичним особам визнати нікчемним істотний для їх процесу правовий акт Співтовариства через національний суд. Тим самим повинен бути виключений різне тлумачення первинного і вторинного права ЄС національними судами. Виходячи з назви цього виробництва, можна подумати, що при його використанні спочатку приймає рішення Суд ЄС, а потім – національний суд. Але це не зовсім так. Йдеться про проміжної процедурі, яка становить частину виробництва, яке ведеться в національному суді. Направити запит до Суду ЄС може будь-який суд держави-учасниці. Не мають права порушити преюдиціальне виробництво органи ЄС, суди третіх держав, а також міжнародних судів. В рамках даного виробництва можуть ставитися питання про тлумачення первинного права, а також питання дійсності вторинного права Співтовариства та його тлумачення. Також можуть підніматися питання наявності та змісту загальних принципів права ЄС. Але не може бути предметом розгляду тлумачення національного права, відповідність внутрішньодержавних заходів праву ЄС. У той же час національний суддя може поставити на розгляд Суду ЄС абстрактне питання: заборонена чи правом ЄС міра, відповідна певного національного закону. Неприпустима постановка питання щодо правового акту, чия дійсність могла бути предметом розгляду в рамках провадження у справах про нікчемність (ст. 263 Договору про функціонування ЄС).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)