Кометні катастрофи
На початку 1846 астрономи спостерігали короткоперіодичну комету Бієль, яка рухалася по небу відповідно до складеного для неї “розкладом”. І раптом сталося непередбачене: 13 cічня комета розпалася надвоє!
Перші дні після катастрофи фрагменти розпалася комети були ще “пов’язані” тонкої світлої перемичкою. Але вторинні ядра повільно віддалялися один від одного, і ця остання “споріднена нитка” незабаром обірвалася. У лютому відстань між кометами-близнюками вже перевищувало 200 тис. Км.
Другий раз комета Бієль як подвійна з’явилася у вересні 1852 року. Тепер ядра розділяло простір в 2 млн км!
Продовжуючи рухатися по еліптичній орбіті з періодом в 6,5 років, незвичайна комета повинна була повернутися до Землі в 1859, 1866, 1872 роках. Тим часом вона не поверталася – немов потрапила в пастку. Але ж комета не могла зникнути безслідно. І нарешті вона заявила про себе. Заявила найнесподіванішим чином: 27 листопад 1872 року в Землю полився “зоряний дощ”.
Ось як описав це чудове явище французький астроном К. Фламмаріон:
“… зірки падали великими пластівцями; вогняні лінії ковзали майже вертикально в безлічі, подібно струменів проливного дощу, тут – сліпуче яскраві кульки, там – беззвучні вибухи, що нагадують гранати феєрверку…”
Цей дощ тривав кілька годин поспіль. Близько дев’ятої години він перейшов у справжню зливу, а після півночі “зоряна метелиця” стала вщухати і до ранку припинилася.
Всі, кому довелося спостерігати це дивовижне небесне явище, могли помітити, що вогненні стріли витікали як би з однієї і тієї ж точки неба, розташованій біля зірки гамма Андромеди. Астрономи встановили, що “падаючі зірки” здійснювали рух в тому ж напрямку, в якому повинна була рухатися комета Бієль. І тоді стало ясно: раптово вибухнула “зоряний дощ” був не чим іншим, як зустріччю Землі з залишками розпалася комети.
Певно, не знайдеться людини, яка жодного разу не бачив би, як по нічному небу летить зірка. Але це зовсім не зірка, а метеорні тіло – одна з найменших піщинок завбільшки з шпилькову головку, які масами рухаються в міжпланетному просторі. Врізаючись на великій швидкості в атмосферу нашої планети, вони миттєво розжарюються і прокреслюють в темному небі стрілоподібні сліди. Астрономи називають їх метеоритами.
Особливо багато метеорних тіл утворюється при розпаді комет. Так і комета Бієль розпалася і стала метеорних роєм. Збіговисько метеорних частинок продовжувало мчати по кометної орбіті, поки не налетіло на Землю і не подарувало землянам феєричне видовище. Рівно через 13 років, 15 листопада 1885 року із сузір’я Андромеди знову хлинув метеорний дощ Біелід. Спалахи частинок метеорного рою в земній атмосфері нагадали людям про загиблу комету.
До теперішнього часу встановлено прямий зв’язок не менше восьми метеорних потоків з різними кометами. Сама комета Галлея є родоначальницею двох метеорних потоків. Це потік Гамма-Аквариди, який діє в кінці квітня – початку травня, і Оріонід з максимумом 21 жовтня.
Однією з можливих причин кометних катастроф може бути зіткнення ядер комет з астероїдами і великими метеорними тілами.
1986 рік почався з знаменної астрономічного події: з міжпланетних глибин повернулася давня небесна гостя землян – комета Галлея. І хоча побачення з нею виявилося на цей раз невдалим (комета не підійшла до Землі ближче ніж на 62,8 млн км, а в наших північних широтах в період максимального зближення вона і зовсім не було видно), інтерес до комети всюди проявлявся великий.
Якщо першим тріумфом в науці про кометах було пророкування Едмондом Галлея повернення великої комети 1682 року у 1758 році, то наступним важливим подією слід вважати отримання на телевізійному екрані першого зображення ядра комети Галлея крупним планом.
Як ми вже знаємо, головна складова частина комети – це її ядро. Найбільшим визнанням у дослідників користується модель крижаного ядра, схожого на гігантський “забруднене айсберг”. Але ще нікому ні за яких обставин не вдавалося розгледіти це загадкове ядро, яке вуалюється рясними виділеннями газу і пилу. А адже пізнати фізичну природу ядра означало б знайти ключ до розгадки багатьох кометних явищ.
Вперше “побачили” ядро комети Галлея наші автоматичні міжпланетні станції “Вега”. Ядро монолітне, має неправильну форму розміром 15 х 8 х 7,5 км. По виду воно дещо нагадує супутник Марса Фобос. Обсяг ядра близько 370 км3, а його маса оцінюється в 220 млрд т. Отже, середня щільність ядра – 0,6 г / см3, що свідчить про його пухкої структурі. Як і передбачалося, ядро являє собою конгломерат, тобто механічне поєднання льоду і тугоплавких кам’янистих частинок.
Головним виливом комети є водяна пара, переганяється з льоду. Під дією ультрафіолетових променів Сонця молекули пара дробляться на складові частини: водень і кисень. Такому швидкому дробленню піддаються і всі інші леткі речовини. “Осколки” молекул, вступаючи між собою в реакції, утворюють нові сполуки. В результаті склад голови і хвоста комети мало схожий на склад її крижаного ядра.
Спектральним аналізом в комети Галлея виявлені такі отруйні речовини, як, наприклад, ціаністий водень, або синильна кислота, чадний газ. З металів виявлено присутність натрію, заліза, міді.
За даними вимірів космічних апаратів, за одне проходження комети близько Сонця її ядро втрачає приблизно 300 млн т маси, тобто в середньому 20 т / с. Залишаючи ядро, молекули водяної пари і гази захоплюють за собою і дрібні пилинки.
Неважко підрахувати, що при такому режимі втрат летючих речовин їх запасів в кометної ядрі має вистачити більш ніж на 100 проходжень небесної мандрівниці поблизу центрального світила. А так як період обертання її по орбіті триває близько 76 років, то час активного життя комети буде вимірюватися кількома десятками тисяч років.
Спектроскопічні дослідження, виконані з космосу, дозволили виявити навколо голови комети Галлея гігантську водневу корону. Її діаметр досягає 10 млн км, а обсяг перевищує обсяг Сонця майже в 400 разів! Це відкриття показало, що справжні розміри комети Галлея набагато більше її видимих розмірів.
9 лютого 1986 року в 13 годин 59 хвилин 33 секунди за московським часом комета Галлея пройшла перигелій – найближчу до Сонця точку своєї орбіти. І, обігнувши центральне світило, стала віддалятися від нього до далеких околиць нашої планетної системи.
Наступного разу комета Галлея повинна наблизитися до Сонця в 2061 році, 28 липня.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)