Комедія Хазяїн – ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – Українська література другої половин ї XIX ст?

Комедія (komos – весела процесія, ode – пісня, у якій зображуються дії негідних людей) – це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

Корінням українська комедія сягає глибокої давнини, насамперед нижнього ярусу вертепної скриньки, де за допомогою відповідних ляльок ставилися гумористичні сценки з життя народу. Інтермедії та інтерлюдії в часи давньої української літератури також мали комічний характер. Навіть у п’єсах Івана Котляревського “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” широко представлені елементи народної пісенної культури. Національна сміхова культура відігравала роль своєрідного самозахисту і збереження народом власної ідентичності.

Історія написання. Актуальність проблематики твору

Тема дурисвіта й злочинця-грошолюба ще в 40-х рр. XIX ст. обігрувалася у водевілях, де зустрічалися комедійні образи шахраїв, фальшивомонетників, конокрадів. Але якщо такі твори подавали відповідні образи представників соціального дна як винятки, а не як типове суспільне явище, то комедії “Сто тисяч” і “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого розкривали вихід на суспільну арену “чумазого” – вчорашнього селянина, який зумів стати скоробагатьком і навіть землевласником-мільйонером, але залишився некультурним, обмеженим і примітивним. У Єлисаветградському повіті, де жив письменник, понад третина земельних угідь належала кільком “новим господарям”.

“Написавши чимало п’єс, Іван Карпович не перестав думати про земельне питання на селі, про нових багатіїв, що вже переросли і Михайла Окуня, і Герасима Калитку. Недалеко від нашого хутора, який Іван Карпович постійно відвідував, жили багаті аграрії Шев’якови, батьки яких були з селян. Знав Іван Карпович і багато чув про магната й володаря неозорих степів та ланів Терещенка, про якого ходило багато анекдотів, що мали цілком правдивий грунт під собою”.

Софія Тобілевич

Цікаво знати!

Жителі сіл, що були по сусідству з хутором Надія, в образі Пузиря впізнавали свого землевласника Шев’якова. А Панас Саксаганський у мемуарах “Театр і життя” згадував, що багатий мільйонер Терещенко через свого агента пропонував Іванові Карпенку-Карому хабар за те, щоб п’єсу “Хазяїн” зняли з репертуару.

Іван Франко припускав, що образ Пузиря створений “на фактичній основі українського мільйонера-мужика Харитоненка і його окруженія”. Такі збіги пов’язані з тим, що драматург створив модель тогочасного українського суспільства, у якій наявні різноманітні соціальні типи: поміщики, прикажчики, економи, селяни, наймані робітники, представники інтелігенції, слуги. Сам драматург у листі до сина писав, що його комедія “Хазяїн” – це “зла сатира на чоловічу любов до стяжания1 без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!”

Іван Карпенко-Карий зауважив, як після скасування кріпацтва одні люди живуть у злиднях, а інші, спритніші й хитріші, швидко збагачуються. Спочатку вони багатіли за рахунок поміщиків, які втратили безкоштовну робочу силу, а самі не вміли й не хотіли господарювати, тож за безцінь спродували землю. Ті часи можна схарактеризувати словами Ліхтаренка з п’єси “Хазяїн”: “Підходящий грунт – от і родять такі люде, як ми з вами”.

Драматург висміяв безглузду гонитву за наживою через героїв, яким гроші засліпили очі, змусили забути про сім’ю, мораль і Бога. Наприклад, Герасим Калитка із п’єси “Сто тисяч” готовий витратити на фальшиві купюри чималу суму – п’ять тисяч. Водночас він настільки скупий і підступний, що в останній момент, думаючи, що зумів ошукати єврея-фальшивомонетника, віддає тільки три. Зазнавши невдачі, герой намагається покінчити життя самогубством, що суперечить здоровому глузду і християнським нормам: “Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря”.

Символічне прізвище головного героя п’єси “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого – Пузир виникає ще під час написання “Ста тисяч”: Герасим Калитка намагається одружити свого сина Романа з донькою мільйонера Терентія Пузиря. Коли ж Роман відвідує Пузиря, то розуміє, що з ним поводяться, як із наймитом. Це дуже обурює старого Калитку, який сподівався одруженням сина підвищити власний статус і ще більше розбагатіти.

Титульний аркуш “Драми та комедії” Івана Карпенка – Карого з дарчим написом автора. Одеса (1897) (з особистої бібліотеки Івана Франка)

1 Стяжания (книжне) – накопичення.

Образи-характери й образи-типи комедії “Хазяїн”

Терентій Гаврилович Пузир – узагальнений образ-тип тогочасного мільйонера, який має кілька великих економій, десятки тисяч десятин землі, яку й за три дні не об’їдеш. Навіть німець, який купував у Пузиря вівці, помітив, що в цього хазяїна більше угідь, “аніж у нашім герцогстві”. Як і Герасим Калитка (“Сто тисяч”), Терентій Пузир, прагнучи розбагатіти ще більше, погоджується на протиправну пропозицію Маюфеста приховати від кредиторів дванадцять тисяч овець злісного банкрута1 купця Михайлова, щоб легко заробити двадцять відсотків від валової виручки. Цей епізод стає зав’язкою твору й спонукає читачів або глядачів надалі сприймати головну дійову особу комедії як людину, здатну переступити закон.

1 Злісний банкрут – той, хто зумисно оголошує себе банкрутом, щоб не віддавати борги, а майно приховує.

Учорашній невтомний трудівник, який “всю молодість провів у степу”, а не на веселих бенкетах і полюваннях, Терентій Гаврилович в гонитві за прибутками забуває не тільки про закон, а й про морально-етичні норми. Урешті, він сам зізнається: “…Йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо й наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору…” Така самохарактеристика показує Пузиря безчесним, аморальним і жорстоким. Мільйонер давно перетворився на дріб’язкову й ницу людину, він економить навіть на хлібі для наймитів: за його вказівкою найважливіший компонент харчування випікають “пополам з половою”: “поки свіжий, то такий глевкий, що тілько коники ліпить, в горло не лізе… а зачерствіє, тоді такий твердий, як цегла, – і собака не вкусе”. Марні будь – які спроби доньки Соні вплинути на ситуацію: “Оце самий настоящий хліб для робочих! Питательний, як кажуть лікарі!” – бо іншим мужика нагодувати важко, “він буде раз у раз голодний”. Із твору зрозуміло, що Пузир такий не один. Терентій Гаврилович згадує Чобота, такого ж землевласника, як і він: “Скрізь у хазяїнів, по всіх ікономіях, дочко, хліб однаковий – отакий, як бачиш”. Виправдовуючись перед Сонею, батьки намагаються довести, що все їхнє багатство зароблене важкою працею: “Тридцять п’ять літ працювали. Ми, дочко ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна!” Але ключовими словами у цій репліці матері все-таки виявляються слова про “бариш” як найголовніше в житті.

Дуже схожими на свого хазяїна є його слуги: “права рука” Феноген та економ Ліхтаренко. Хоча їхня власність іще не настільки велика, як у Пузиря, але вона не зароблена, а підло награбована. Економи Пузиря живуть за єдиним законом: “З усього… треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни!” Безжальний і хитрий Ліхтаренко стверджує, що “вся одвага чоловіка йде на те – де б більше зачепить!.. Колись бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних!.. Нема чого слини розпускать; не візьмеш ти, то візьмуть з тебе!” Пузир не засуджує такий підхід до справи збагачення. Усвідомлюючи, що Ліхтаренко його обкрадає, господар каже: “Я знаю.., та зате і мені велику користь дає!” Економ не боїться заявити Пузиреві: “Всі крадуть по-своєму, та без того і не можна, Терентій Гаврилович!” Хазяїн навіть не збирається виганяти економа-злодія, бо його руками виконує свої злочинні задуми: “Наділи мужицькі на десять літ в оренду взяти. А як мужик зостанеться без землі, роби з ним, що хочеш”.

Феноген лицемірний та улесливий, спритний і підступний. Пузир вважає його своєю “правою рукою”, але той обманює свого хазяїна і потай нагромаджує кошти, щоб також стати хазяїном.

Чесна людина не може вижити в середовищі хижаків. Прикладом слугує несправедливо звинувачений помічник Ліхтаренка Зозуля: “Серця в вас немає, а честь давно вже втратили, бо ви самі злодюги і не повірите ніколи, що він не краде так, як ви… Кати бездушні ви!”

Пузир і його слуги протиставляються Золотницькому – представникові того прошарку освіченого дворянства, яке неспроможне зберегти майно своїх батьків, колишніх кріпосників, але дбає про культуру і не шкодує для цього коштів. Петро Петрович, як і Соня та її мати, а також невинно названий злодієм юнак Зозуля – повноцінні образи-характери. Без цих дійових осіб драма втратила б можливість показу середовища, яке безжально “отруюють” Пузир, Ліхтаренко й Феноген.

Іван Карпенко-Карий у комедії “Хазяїн” майстерно змалював нові віяння часу й марні сподівання народу на допомогу земств як осередків самоврядування. Варто згадати, що саме завдяки статкам Пузиря обрали до земської управи й таким чином він отримав певні владні повноваження. Та на відміну від Чіпки Варениченка, не ризикуватиме своїми мільйонами, захищаючи права бідних. Терентій Гаврилович нічого не робить безкорисливо, його цікавить перспектива отримання ордена. Щоб його всі побачили, Пузир навіть підстригає бороду. Золотницький із болем і розчаруванням каже, що “при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народа!!!”

Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Марка Кропивницького, постановка комедії “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого (2017)

Терентій Гаврилович Пузир – представник нової капіталістичної формації, тому все, що не приносить прибутку, його не цікавить:

Золотницький: …Пожертвуй на пам’ятник народного поета.

Пузир: 3 якої речі? Я жертвую на приюти…

Золотницький: Ждучи награди?

Пузир: Не криюсь. А Котляревський мені без надобності!

Мільйонер-землевласник надто скупий, щоб стати благодійником, хоч його позицію можна й зрозуміти: “…Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кро – вію моєю окипіла кожна копійка…” Здивування і сміх викликає одяг головного героя – старий латаний-перелатаний халат і кожух, який “торохтить і сильно лоєм тхне”. У цьому одязі багач виглядає, як старець, і його навіть не впускають до приміщення банку. Дружина вигадує, як змусити чоловіка купити новий одяг, тож потай доплачує за нього, щоб халат нібито коштував дешево, та Пузир навіть цей подарунок дружини “вигідно” продає Золотницькому.

Терентій Гаврилович має намір збільшити свої статки, одруживши доньку з єдиним сином Чобота, який “хазяїн на всю округу”. Він навіть не припускає, що Соня любить чесного й розумного вчителя гімназії Калиновича.

Здійсненню планів Пузиря завадило те, що шахрайську оборудку зі злісним банкрутом викрито. Терентій Гаврилович залишається без випадкового, але великого прибутку, тому обурюється: “Он які люде понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть – аби гроші! Ні сорому, ні честі!..”

Відганяючи гусей від стіжка, Терентій Гаврилович травмувався, та навіть смертельно хворий, турбується про господарство: “Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні биречки мої. Іч, як ідуть, мов військо перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом”. Незважаючи на смертельну небезпеку, Пузир намагається зекономити на лікарях, тому вирішує скористатися дешевою фельдшерською допомогою. Усі ці сцени надають п’єсі ознак сатиричної комедії, бо викликають у читача здивування і несприйняття.

Сатирична комедія – це драматичний твір, у якому під час зображення смішного за допомогою уїдливих сатиричних засобів викриваються суттєві вади певного прошарку населення, епохи або людства загалом. На думку Івана Франка, виконуючи своє мистецьке призначення, сатирична комедія піддає критиці не “деякі дрібненькі явища, осмішує або клеймує тільки деякі невеличкі покутні хиби”, а викриває “головні, основні недостатки суспільності, тільки за цієї умови вона є “школою життя”.

Сатиричною комедією вважається комедійний жанр, у якому об’єктом осміяння є людські стосунки певного часу й навіть глобальних категорій: епох, соціальних структур, людства в цілому. Сміх у сатиричній комедії переважно іронічний, гротескний або глумливий, в’їдливий. Сатирична комедія викриває соціальні пороки й вади, а сатиричний ефект досягається за рахунок гіперболізації, загострення автором певної проблеми чи риси характеру.

Письменник змальовує невідповідність поведінки Пузиря народним уявленням про сенс життя, а слово “хазяїн”, яке послужило назвою твору, поєднує у собі різні семантичні відтінки: від поважного, вжитого Феногеном, до зневажливого висловлювання Золотницького. На жаль, справжнім Пузиревим паном-хазяїном стали гроші.

Надто пізно й не зовсім однозначно Терентій Гаврилович готовий помиритися із Золотницьким, одружити дочку з Калиновичем. Символічний “пузир” луснув – Терентій Гаврилович помер від розриву нирки.

У комедії “Хазяїн” майстерно відображено ті соціально-економічні процеси, які відбувалися в Україні у 90-х рр. XIX ст. Проте Дмитро Чижевський вважав, що образ Пузиря аж надто загострений. Він стверджував, що в той час серед заможних господарів було багато меценатів, зокрема херсонський землевласник-мільйонер Терещенко та його сини, а Пузир описаний так, що це може “призвести до непорозумінь і навіть нашкодити розвитку українського села”.

Прем’єра “Хазяїна” за постановкою Панаса Саксаганського відбулася в Києві у січні 1901 р. Пузиря зіграв сам автор твору, ролі Феногена і Ліхтаренка виконали відповідно Панас Саксаганський і Микола Садовський, Золотницького – Марко Кропивницький. У листі до сина Іван Карпенко-Карий написав: “”Хазяїн” пройшов з великим успіхом. Я сам бачу, що це найкраща моя комедія і, мабуть, …вже й такої не напишу”.

Кадр із фільму “Хазяїн” (у ролі Феногена – Володимир Максименко, у ролі Ліхтаренка – Федір Стригун). Режисер Юрій Некрасов (1979)

На матеріалах поставленої на сцені Львівського академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької комедії “Хазяїн” у 1979 р. було знято фільм (режисер – Юрій Некрасов, режисер-постановник Олексій Ріпко).

Діалог із текстом

1. Які факти з реального життя лягли в основу твору?

2. Чому драматург назвав комедію “Хазяїн”?

3. Які нові образи-типи наявні в цьому творі?

4. Як ви вважаєте, хто в п’єсі “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого жорстокіший і страшніший – Терентій Гаврилович Пузир чи Ліхтаренко? Обгрунтуйте свою думку.

5. Чи знає Пузир, що Ліхтаренко – злодій та обкрадає його? Чому ж не виганяє його?

6. У чому виявляється неуцтво Терентія Пузиря?

7. Чи любить Пузир свою дочку Соню і чи бажає їй щастя? Чому ж хоче видати не за Калиновича, а за сина Чобота?

8.Чому Пузир звертається до дворянина Золотницького на “ви”, називає Петром Петровичем, а Золотницький каже мільйонерові “ти”?

9. Чи подобається Пузиреві слово “хазяїн”? Чи справді він хороший господар? Доведіть.

10. Як ви розумієте вислів “хазяйське колесо”? Чи актуальний він сьогодні?

11. Чому Івана Карпенка-Карого називають “батьком української комедії”? Поясніть це на прикладі п’єс “Сто тисяч” і “Хазяїн”.

Діалоги текстів

Пригадайте твори з курсу зарубіжної літератури, у яких викривалася скнарість, скупість, схильність до нагромадження коштів задля нагромадження, заощадження грошей задля заощадження скоробагатьків.

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте картину “Човен дурнів” нідерландського художника Ієроніма Босха. Які людські вади вона викриває? Які символічні образи їх уособлюють?

2. Народний артист України Богдан Бенюк, який зіграв Герасима Калитку на сцені Київського академічного театру на Подолі, в інтерв’ю зазначив: “Калитка виведений трудівником, хліборобом. Але він потрапив у такий час, коли “з вовками жити – по-вовчому вити” У стосунках із селянами Калитка вимогливий, але не деспотичний”. Уявіть собі, що Б. Бенюкові запропонували б роль Терентія Гавриловича. Яким саме постав би Пузир в інтерпретації цього актора? Чому ви так вважаєте?

3. Розгляньте кадр із фільму “Хазяїн” (1979). Якими постають Феноген і Ліхтаренко? Як оточення Терентія Гавриловича характеризує його самого? Чи вміє Пузир розбиратися в людях?

Ієронім Босх. Човен дурнів (1494)

Діалог із науковцем

Іван Франко

ІВАН ТОБІЛЕВИЧ

…Чим він був для України, для розвою її громадського та духового життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та якому щодо ширини і багатства творчості, артистичного викінчення і глибокого продумання тем, бистрої обсервації1 життя та ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів.

Він міцно держиться рідного грунту, розбирає в своїх драмах насущні потреби й вищі духовні інтереси українського села в сучасну добу і в минувшині. Цензурна заборона, що не допускала на українську сцену інтелігентів і змушувала письменника обертатися виключно в селянській сфері, та заборона, що стількох українських драморобів звела на пусті шаблони, на пережовування все тих самих мотивів кохання, співів, танців та пиття горілки, була для Івана Карповича принукою до заглиблення в душу народу, до зусильної обсервації найрізніших сторін народного життя, розкривала перед ним щораз інші, щораз ширші перспективи того життя і надавала кожній його драмі більший, пекучий інтерес.

Цілість драматичної творчості Карпенка-Карого наповняє нас почуттям подиву для його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя.

1Обсервація – спостереження, обстеження, вивчення.

1. Що нового про Івана Карпенка-Карого ви довідалися з цієї статті?

2. Які слова Івана Франка вам найбільше припали до серця?



(1 votes, average: 5.00 out of 5)