КОЛЛАР, Ян
(1793 – 1852)
КОЛЛАР, Ян (Kollar Jan) (29.07.1793, с. Мошовці – 24.01.1852, Відень) – чеський і словацький поет.
Коллар народився у родині заможного селянина в с. Мошовці (Середня Словаччина). Батько не підтримав його прагнення до освіти, вирішивши віддати сина учнем до м’ясника. У 15 років Коллара через непослух батько вигнав з дому, але, завдячуючи одному із учителів, підліток вступив у гімназію у Банській Бистриці, після закінчення якої у 1817 р. став студентом Ієнського університету, де провчився до 1819 р. У 1818 p. Коллар запропонували роботу домашнього вчителя у родині ієнського протестантського священика Шмідта. Тут він зустрів і закохався у старшу доньку Шмідта – Фредеріку. У 1819 p., після смерті Шмідта, звільнене місце священика запропонували Коллару, але він відмовився з патріотичних міркувань, мріючи проповідувати на батьківщині. Мати Фредеріки була проти шлюбу дочки, і закохана пара змушена була розлучитися. Тільки через 16 років Фредеріка та Коллар змогли обвінчатися. У 1819 p. Коллар отримав протестантську парафію у Пешті (тепер – лівобережна частина Будапешту), де проповіді серед парафіян перемежовував з лекціями просвітницького характеру. Літературну діяльність Коллар розпочав ще у роки навчання. Це були переклади, а також перші поетичні спроби. Коллар дебютував поетичною збіркою “Вірші Яна Коллара” “Basne Jana Kollara”, яка вийшла у 1821 р. у Празі за сприяння і під редакцією Й. Юнгмана. Збірка пронизана мотивами кохання, роздумами над сучасним життям і сенсом творчості, але головне місце у ній займають національно-патріотичні почуття. Патріотична спрямованість його поезії була настільки гострою, що багато віршів не пропустила цензура, а окремі не зважився дати у друк сам Юнгман. У збірці також звучить, хоча ще не чітко, мотив єдності слов’янських народів, який надалі стане для Коллара магістральним. Збірка складається із чотирьох розділів – “Сонети”, “Елегії”, “Різне”, “Афоризми”. Із них найзначнішим вважають перший розділ, куди ввійшло 86 сонетів.
Найвизначнішим твором Коллар стала поема “Донька Слави” (“Slavy dcera”). Вона вперше вийшла друком у 1824 р. Основу поеми в цій її редакції склали 86 сонетів, які входили у першу поетичну збірку Коллара. Поема складається із вступу, трьох пісень – “Зала”, “Лаба”, “Дунай” (за назвами річок, які протікають землями слов’ян), а також сонета-епілогу, в якому поет присвячував свій твір усім слов’янам. У поемі Коллар ідеалізує та звеличує історичне минуле слов’янських народів, одночасно протиставляючи його трагічній долі сучасних понімечених слов’ян, і висловлює переконання у майбутньому відродженні пригноблених слов’янських народів. Коло цих патріотичних ідей сконцентроване навколо центрального образу – доньки Слави. Життєвим прототипом Слави була кохана Коллара – Міна, оспівана у сонетах його першої поетичної збірки (Міна – це друге, скорочене ім’я Фредеріки Вільгельміни Шмідт). Але в самій поемі цей образ набуває алегоричного значення. Міна у поемі – це донька богині Слави та бога кохання Мілека, котра покликана, щоби “спокутувати страждання слов’ян”. У цьому образі органічно поєдналися і образ коханої поета, і образ батьківщини, і навіть ширше – Славії загалом.
Поема “Донька Слави” спричинилася до широкого суспільного резонансу. Вона свого часу була одним із найпопулярніших у Чехії творів і сприймалася як взірцевий національно-патріотичний твір.
Коллар і надалі продовжував працювати над поемою. У 1832 р. він видав новий варіант, доповнивши ще двома частинами – “Лета” й “Ахерон”. Кількість сонетів тепер зросла до 615. Одночасно частково були перероблені перші три частини поеми. У новій редакції їхню фабулу складає мандрівка Мілека та доньки Слави землями слов’ян, у зв’язку з цим поет пригадує найвизначніші події слов’янської історії, подаючи у численних авторських відступах емоційний коментар до них. Четверта частина (“Ахерон”) змальовує картини слов’янського раю, а п’ята (“Лета”) – картини пекла, у якому Коллар розмістив ворогів слов’ян.
У 1845 р., Коллар зробив третю редакцію поеми, яка складалася вже із 622 сонетів, що, проте, не вносило кардинальних змін у сам твір.
Починаючи з 20-х р., Коллар займався також збиранням фольклорних матеріалів. Першу збірку словацьких народних пісень разом із П. Шафа-риком він видав у 1823 р. У 1834 p. Коллар розпочав друк об’ємного й унікального за характером матеріалу двотомника “Народні пісні”. Значне місце у літературній творчості Коллара займають також його проповіді, опубліковані у 2-х томах у 30-40-х pp.
Останні роки життя, починаючи з 1849 p., Коллар провів у Відні, де очолював в університеті кафедру слов’янської археології. Помер Коллар 24 січня 1852 р. у Відні. На його надмогильній плиті вибиті такі слова:
За життя він в серці носив
Весь свій народ,
А по смерті живе він у серці
Народу всього.
Коллар був особисто знайомий і листувався з Я. Головацьким. Його ідеї гуманізму та слов’янського єднання високо цінував Т. Шевченко (послання “І мертвим, і живим…”, 1845). Про вплив цих ідей на “батька галицько-руського національного відродження” М. Шашкевича вказував у 1901 р. І. Франко у статті “До історії чесько-руських взаємин”. У 1893 р. І. Франко присвятив Коллару два спеціальні дослідження. І. Вагилевич у 1832-1835 pp. переклав 8 сонетів із поеми “Дочка Слави” (опубл. 1906); перші фрагменти з поеми з’явилися у 1853 р. у львівській газеті “Зоря галицька” у перекладі Б. Дідицького. Окремі сонети Коллара переклали П. Грабовський, Д. Павличко, Г. Кочур, Р. Лубківський, Г. Гуцаленко.
В. Назарець
(2 votes, average: 3.50 out of 5)