КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ – ГЕНРІХ ГАЙНЕ (1797-1856) – РОМАНТИЗМ

Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні.

З тобою ми вдвох не зітхали,

Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання

Прийшли до нас згодом самі.

Переклад Максима Стависького

Щемлива й щира лірична мініатюра “Коли розлучаються двоє…” входить до розділу “Ліричне інтермецо”. Своєю формою вона нагадує народну пісню. Настрої смутку й туги створюються за допомогою повторення слів “плакати”, “зітхати”, “зітхання”, “сум”, “смуток”.

Вірш побудований за принципом контрастного паралелізму. У першій строфі, що є уривком з німецької народної пісні, йдеться про закоханих, які сумують у передчутті розлуки. Нам не відома причина розлуки – зрештою, вона й не має значення, бо йдеться не про певну ситуацію, а про почуття всіх закоханих, яким не судилося бути разом.

Чому герої другої строфи не оплакували кінця свого кохання, а сумують через довгі роки? Може, кохання було нерозділеним, або ж вони не наважувалися освідчитися, а тепер сумують через втрачені чи невисловлені почуття.

Вірш “Коли розлучаються двоє” поклав на музику Микола Лисенко. Романс став таким популярним, що його вважають українською народною піснею.

Чим, на вашу думку, вірш “Коли розлучаються двоє” близький українській ментальності?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

КОЛИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ – ГЕНРІХ ГАЙНЕ (1797-1856) – РОМАНТИЗМ