Коли потяг у даль загуркоче – ВОЛОДИМИР СОСЮРА

Коли потяг у даль загуркоче,

Пригадаються знову мені

Дзвін гітари у місячні ночі,

Поцілунки й жоржини сумні…

Шум акацій… Посьолок і гони…

Ми на гору йдемо через гать…

А внизу пролітають вагони,

І колеса у тьмі цокотять…

Той садок, і закохані зори,

І огні з-під опущених вій…

Од проміння і тіней узори

На дорозі й на шалі твоїй…

Твої губи – розтулена рана…

Ми хотіли й не знали – чого…

Од кохання безвольна і п’яна,

Ти тулилась до серця мого…

Ой ви, ночі Донеччини сині,

І розлука, і сльози вночі…

Як у небі ключі журавлині,

Одинокі й печальні ключі…

Пам’ятаю: тривожні оселі,

Темні вежі на фоні заграв…

Там з тобою у сірій шинелі

Біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,

Хоч і ворог – на нашій путі…

Патронташ мій патронами повний,

Тихі очі твої золоті…

Дні пройшли… Одлетіла тривога…

Лиш любов, як у серці багнет-

Ти давно вже дружина другого,

Я ж – відомий вкраїнський поет.

Наче сон… Я прийшов із туману

І промінням своїм засіяв…

Та на тебе, чужу і кохану,

Я і славу б, свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози…

Тільки б знову іти через гать,

Тільки б слухать твій голос – і коси,

Твої коси сумні цілувать…

Ночі ті, та гітара й жоржини,

Може, сняться тепер і тобі…

Сині очі в моєї дружини,

А у тебе були голубі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Коли потяг у даль загуркоче – ВОЛОДИМИР СОСЮРА