Когнітивна інформація в науковому пізнанні
Когнітивна інформація – досить старе філософське поняття. Але в даний час, завдяки кібернетиці і синергетики, вона набула якісно нове – гносеологічне і епістемологічної зміст. Когнітивна інформація надала усієї теорії наукового пізнання світу якийсь інноваційний характер, пов’язаний з синергетикою розвиваються наукових дисциплін, таких, як біологія, фізіологія, медицина та ін. Для епістемології ця проблема стала навіть першорядної, бо когнітивна інформація забезпечує свідомий вибір і контроль людей за їх соціальним та індивідуальним поведінкою. У цій сфері пізнання, завдяки відкриттям, які були зроблені в нейрофізіології, психофізіології, когнітивної психології, відкрилися нові перспективи.
У розпорядженні дослідників виявився величезний масив інформації про суть функціонування когнітивної системи людини. Багато вчених-природознавці та медики запевняють, що все, що відбивається у свідомості людини, її переживання, тобто в різних станах психіки, має свій корелят в нейрофізіологічних процесах. Що стосується ролі когнітивної інформації з теоретико-пізнавальних позицій, то вона являє ідеалізоване повідомлення, що зменшує або повністю виключає невизначеність у виборі однієї з декількох можливих альтернатив поведінки. Ця тобто здатність матерії вибирати альтернативні рішення. Вона виникла на історично певному етапі еволюції живих організмів.
Жива матерія в принципі не може існувати без родоводу (генетичної) інформації, що відображає її внутрішній біологічний властивість. Інформація виникає разом з пізнанням живої матерії, яку не можна уявити без ДНК. Життя означає постійне розмноження особин. Вона передбачає передачу потомству спадкових ознак, тобто генетичної інформації. Тому біологічна еволюція це є ніщо інше, як еволюція генетичної інформації, закодованої в ДНК. Всі зміни в генетичної інформації виникають на рівні окремих організмів. Але поява нових живих істот означає появу і якісно інший біологічної формації мозку, який дозволяє живим організмам пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, інтерпретуючи і переробляючи будь-які сигнали небезпеки.
Мозок був і залишається самим загадковим явищем живої природи. У середині ХХ століття вчені і філософи науки стали застосовувати когнітивну інформацію як новий концепт пізнання вищих розумових процесів при вивченні людського мозку і його функцій. Вони запропонували гіпотезу про людському мисленні як процесі обробки когнітивної інформації, що протікає в деяких нейронних мережах. Передбачалося, що людський мозок слід розглядати як якийсь динамічний комплекс, що складається з багатьох взаємодіючих систем. Пізніше філософське осмислення людського пізнання за допомогою когнітивних інформаційних моделей стало загальноприйнятим підходом. Найсерйозніший вплив на філософскометодологіческіе дослідження когнітивних, інших розумових процесів в пізнанні надали комп’ютерна революція і швидкий розвиток обчислювальної техніки. Це торкнулося і пізнання мозку людини.
Дослідження мозку розкрило роль і значення для розуміння природи свідомості, зв’язків між мозком і психічними процесами в організмі, між феноменом свідомості і відбуваються в когнітивної системі якимись процесами переробки когнітивної інформації. Велике значення набуло виявлення шляхів обміну інформацією між нейронами головного мозку за допомогою електричного (нервового) імпульсу. Причому передача його через синапс – з’єднання двох нервових клітин (нейронів) здійснюється не електричним, а хімічним способом, який і викликає зміну електричного потенціалу. Вчені припускають, що нейрони головного мозку – це відносно повільні обчислювальні пристрої. Їм необхідно кілька мілісекунд, щоб обробити надійшла на вхід когнітивну інформацію.
З урахуванням вищевикладеного феномен появи свідомості людини цілком можна інтерпретувати як емерджентних (лат. Emergere – поява) властивість когнітивної системи. Мозок, як свого роду керуюче логічне пристрій, який еквівалентно фізичним властивостям когнітивної системи, її фізіологічного пристрою і не може бути зредуковано до протікає в мозку матеріальним процесам більш низького рівня (фізико-хімічними, нейробіологічним, нейрофизиологическим і т. д.). З позиції когнітивного еволюційного підходу в гносеології саме інформаційний контроль навколишнього життєвого середовища є найважливішою функцією когнітивної системи живих істот. Вона, по суті, і забезпечує їх адаптацію та виживання. У силу цього біологічна еволюція може розглядатися і як еволюція способів вилучення та переробки когнітивної інформації.
У генетиці і нейробіології в результаті вироблення принципово нових методів дослідження живих істот, що дозволяють визначити участь генів у формуванні та функціонуванні органів і нервових тканин, отримані важливі експериментальні дані. Вони дозволяють судити про те, що протягом 500 мільйонів років еволюція організмів, що володіють нервовою системою, йшла по шляху вдосконалення когнітивної системи. Виявилося, що у ссавців, включаючи людину, більше половини генів з генома необхідні для того, щоб створити, сконструювати мозок, забезпечити розвиток і подальше його функціонування. Чисельність генів, які обслуговують сам мозок, вельми висока. А це означає, що темпи накопичення генетичних змін у мозку в ході біологічної еволюції були значно вищими, ніж в інших органах.
Порівняно недавно в результаті досліджень молекулярних процесів в нервових клітинах було експериментально виявлено, що обмін електричних сигналів, електрична активність в мозку протікають не тільки на поверхні нейронів, але йдуть у глиб цих клітин, проявляючись у молекулярних каскадах передачі електричних імпульсів від поверхні в цитоплазму і ядро, де локалізовані хромосоми і гени. Це дозволило вченим і філософам науки припустити, що всі гени можуть і повинні брати участь у процесах переробки мозком когнітивної інформації, у виконанні мозком когнітивних функцій – мислення, роботи пам’яті, навчання і т. д. “У ході біологічного розвитку, – писав знаменитий біофізик М. В. Вилькенштейн, – зростає не тільки цінність інформації, наявної в організмі, але і здатність біологічних систем до відбору цінної інформації “(Волькенштейн М. В. Біофізика. М., 1981. С. 557).
Наприкінці ХХ століття був розроблений новий, міждисциплінарний метод пізнання самоорганізованих процесів в нелінійних системах – синергетика (грец. Sinergie – спільна дія). Її принципи сформулювали вчені І. Пригожин, Г. Хакен, Н. Моїсеєв та ін. Синергетика дозволила доповнити ряд положень діалектичного методу пізнання, по-новому трактуючи поняття саморозвитку, порядку, хаосу, стійкості і т. д. Прогресивний розвиток у світі синергетика розуміє як процес, що має цілий набір вільного вибору шляхів і засобів у прогресивному розвитку. Роль і значення відкритих синергетикою нових закономірностей розвитку у світі полягає в тому, що управління цими складними самоорганизующимися системами виявиться ефективним, якщо воно буде узгоджуватися з внутрішніми процесами самоорганізації. У ході життєвого процесу відбувається взаємне пристосування пізнають живих істот і середовища їх проживання.
У цьому плані показовими звершення генної інженерії. У короткі терміни вона від фундаментальних теоретичних досліджень дійшла до практичного застосування в лабораторіях і клініках. Ці наукові відкриття стали носіями нових надій людства в області лікування таких, поки невиліковних хвороб, як серцево-судинних захворювань, раку, СНІДу та ін. Від сучасних наукових відкриттів і створення нових біотехнологій зростає залежність виживання людства. Це відчуття посилюється, якщо не оцінити сучасні досягнення науковців, біологів і медиків. Виникають і суто філософські питання а чи не перетвориться людина в якийсь об’єкт науково-медичних маніпуляцій? Чи не розділиться чи у зв’язку з цим людство на дві частини – на лікарів і тих, хто в них буде особливо потребувати? Чи не стане людина своєрідною жертвою успіхів науки і медицини?
(2 votes, average: 4.00 out of 5)