Кобзарі

Ми не знаємо, коли людина вперше заспівав. Та й чому він це зробив, що спонукало його – теж невідомо. Вирішив він вилити свою первісну душу, повідавши таким чином про красу рідних країв і теплоті улюбленої печери? Або підбадьорює себе перед полюванням на сильного і страшного звіра? Або ж просто хотів трохи зігрітися довгою, темною і дуже зимової ночі? Але так чи інакше, це колись сталося.
Поступово щось, більше нагадувало звіриний рик, перетворювалося на мелодійний наспів. З’являлися музичні інструменти, спочатку примітивні, начебто видовбаної з гілки дудочки, потім більш досконалі. І нарешті одного разу співак-аматор вирішив зробити спів своєю професією. Давньогрецькі Аеди – народні поети та співаки – виконували пісні на славу всемогутніх богів. Норвезькі скальди демонстрували своє мистецтво на пишних королівських бенкетах. Менестрелі, трубадури, мінезингери, мейстерзингери ходили дорогами середньовічної Європи, оспівуючи красу прекрасних дам і відвагу хоробрих лицарів. Казахські акини влаштовували пісенні змагання, які залучали безліч глядачів. А якутські олонхосути могли по кілька днів і ночей поспіль декламувати окремі поеми з народного епосу “олонхо”.
В Україні ж від села до села в супроводі хлопчиків-поводирів ходили кобзарі. Варто було кобзареві увійти в село, як жителі негайно кидали свої справи, щоб послухати сивочолого сліпого мудреця. Слухаючи йому, люди немов своїми очима бачили подвиги героїв, що билися за щастя рідної землі, на очі наверталися сльози скорботи за загиблому в нерівному бою з ворогами співвітчизнику. А коли раптом радісно дзвеніли струни кобзи, коли починав співак веселу пісню, забували селяни про свій смуток, відходили кудись далеко турботи і тривоги і ставав світ світліше і краще.
Коли ж з’явилися кобзарі на українській землі? На це питання навряд чи можна дати точну відповідь. “Історія кобзарства в Україні, як і всяка історія, не є чимось рівним, гладким, – писав класик української літератури і великий знавець фольклору Павло Тичина. – Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку: наростання, розквіту і занепаду. І відповідно до цього весь час змінювався і сам образ кобзаря – від активного, бойового до підтоптаного нуждою, бідністю побитого, і навпаки “.
Попередниками кобзарів були давньоруські билинники, оспівували в піснях походи княжих дружин і славні подвиги богатирів. У “Слові о полку Ігоревім” згадується “соловей старого часу”, “віщий співак” Боян – мабуть, найвідоміший билинники Київської Русі. Та й саме “Слово…” по суті справи є типовою билиною, просто невідомий автор записав її і зберіг для наступних поколінь.
Поява ж кобзарів більшість історичних документів датує XV століттям. До цього ж періоду відноситься і поява дум – “епіки-ліричного жанру українського словесно-музичного фольклору”, як визначає їх “Музичний словник”, а простіше кажучи, речитативних пісень, виконуваних кобзарями. Але перш ніж приступити до розповіді про кобзарів, розповімо про походження музичного інструменту, без якого не було б кобзарства. І паралельно спробуємо внести ясність у питання: “Що є кобза, а що – бандура?”. Чи є ці слова синонімами, або ж це два різних, хоч і схожих, музичних інструмента?
Версій походження слів “кобза” і “бандура” існує чимало. “Кобузу”, “копуз”, “кюбуз” – ці та інші схожі назви музичних інструментів зустрічаються в багатьох мовах тюркської групи. Відповідно, слово “кобза” має тюркські корені. “Бандурі” ж історики приписують європейське походження. Ще грецькі Аеди грали на інструменті під назвою “пандурі”. Потім це слово перейшло в латинську мову, після – в італійський, а пізніше італійська “бандурра” стала польської та української “бандурою”.
Що ж стосується самих інструментів, то тут більшість істориків музики пропонують наступну версію їх виникнення. Кобза представляла собою споріднений гітарі і лютні струнний щипковий інструмент, струни якого притискаються на грифі під час гри. Число струн на кобзі зазвичай не перевищує восьми. Кобза вважалася народним інструментом, тоді як з’явилася пізніше бандура була більше поширена в аристократичних колах. При грі на бандурі струни НЕ притискаються, загальна їх кількість зазвичай становить 12, але на окремих різновидах може досягати 25 і навіть 50. Кобзу зазвичай тримають злегка навскоси, як гітару, бандуру ж зазвичай ставлять вертикально, притискаючи до грудей, при цьому струни перебирають двома руками. Розрізняються інструменти і за своїми розмірами (бандура трохи більше), а також діапазоном звучання. Кобзі доступний в основному середній діапазон, тоді як бандура – інструмент більш універсальний, на якому можна грати практично будь-яку музику.
Як бачимо, кобза і бандура – різні інструменти. Проте всі ці міркування вірні з точки зору людини, яка добре знає музику і пристрій музичних інструментів. Але в народі ці два інструменти нерідко ототожнювалися. Недарма у відомій козацької думі співалося: “Кобзов ж моя, дружиноньку моя вірная, бандуро моя Мальована!” Та й кількість різновидів кобзи та бандури таке велике, що, мабуть, неможливо провести абсолютно чітку грань між цими двома музичними інструментами.
Як ми вже говорили, перші відомості про кобзарів з’являються в XV столітті. Розквіт же кобзарства припав на середину XVII століття і збігся з періодом визвольної війни українського народу проти шляхетської Польщі. Тоді ж серйозні зміни зазнав і репертуар кобзарів. Жалісливі думи про страждання українських невільників у татарському або турецькому полоні (найвідоміші з них – про Марусю Богуславку, про втечу трьох братів з Азова та інші) змінили бойові патріотичні пісні про подвиги героїв у боротьбі за свободу народу. З’являються думи про Корсунської перемоги, про похід українського воїнства в Молдавію, про Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса. Тоді ж у XVII столітті виникають перші братства кобзарів, у яких був свій досить суворий статут, каса, суд і навіть особлива мова.
Запис кобзарських дум почалася тільки в XIX столітті. З тих же пір нам відомі імена окремих особистостей українського кобзарства. Високий з довгими до плечей сивим волоссям Іван Крюковський (1820-1885) був не тільки найталановитішим співаком, а й довго очолював кобзарську громаду. Андрій Шут (? -1873) За своє життя виховав більше 30 послідовників. Віртуозною грою прославився Федір Гриценко-Холодний (1832-1902), який, як писали сучасники, “міг босими ногами зіграти будь козачок”. Але найзнаменитішим українським кобзарем був “український Гомер” Остап Вересай (1803-1890). Його репертуар був просто безмежним – від стародавніх народних дум до легких сатиричних пісень. Улюбленим же твором кобзаря була “Пісня про правду і неправду”, за виконання якої Остапа Вересая не раз заарештовували.
А в 1875 році засновник української композиторської школи і знаменитий етнограф Микола Лисенко організував кілька виступів Остапа Вересая в Петербурзі. З цього моменту кобзарство стало відомо в усій Російській імперії.
Український національно-визвольний рух завжди “стояло поперек горла” тим, хто вважав Україну своєю власністю. А кобзарі завжди були яскравими представниками цього руху, виразниками прагнення народу до свободи. І тому влада ніколи не мала великої любові до кобзарів. Але от виражалася ця “нелюбов” по-різному. Влада царська намагалася кобзарів приручити, зробити з них щось на кшталт придворних блазнів, “забавну дивину”, яку можна показати іноземним гостям. Не обходилося і без репресій, але частіше кобзарів попросту купували. У XIX столітті в кобзарському співтоваристві виникло навіть якусь подобу розколу. Деякі кобзарі не бачили нічого поганого в тому, щоб виступати перед царями та іншими сильними світу цього. Адже привозив же Лисенко Остапа Вересая в Петербург, де співав він перед Олександром II, за що імператор подарував кобзареві срібну шкатулку. Але ті, хто вважав такі виступи наругою істинного кобзарського духу, не пробачили Вересаю цього дару. Кобзарі виключили Вересая зі своєї громади, причому не за те, що взяв шкатулку, а за те, що хвалився перед іншими царським подарунком.
Ті, що прийшли на зміну царям більшовики діяли інакше. У 1918-1920 роках було вбито сотні кобзарів, без суду і слідства були розстріляні Іван Литвиненко, Андрій Свидюк, Федір Діброва, Антон Митяй, Свирид Сотниченко, Петро Скидан і багато інших. Переслідувань піддавалися не тільки самі кобзарі, а й люди, чия вина полягала лише в тому, що вони давали притулок кобзарям.
Зрозуміти жорстокість більшовиків, з коренем знищували все пов’язане з кобзарством, важко навіть з точки зору класової та ідеологічної боротьби. Здавалося б, що можуть зробити сліпці, єдиною зброєю яких була кобза? Хіба під силу їм протистояти добре налаштованої пропагандистській машині, яка день за днем ​​перековувати мізки людей, змушуючи їх думати по-радянськи, а не по-українськи? Але розуміли більшовики – міцно засіла в народі любов до свого минулого, взагалі до всього українського. А кобзарі здавна були хранителями цієї любові, і тому люди будуть слухати їм, а не заїжджим агітаторам-пропагандистам. І тому-то так старалися комісари викорінити кобзарство, порушить вікові традиції української культури.
Однак незважаючи ні на що, кобзарі продовжували ходити по дорогах України. І народ, що не бажав ставати “масами”, продовжував їх слухати. Тоді більшовики викликали “ідеологічну підмогу”. В газетах була розгорнута широкомасштабна кампанія під гаслами на кшталт: “Кобза – музична соха!”. До цькування кобзарства приєдналися і деякі українські письменники. Микола Хвильовий вимагав припинити “закобзарівать України” і закликав “вибити колом закобзарену психіку народу”. Інший відомий письменник, Юрій Смолич, писав: “Кобза таїть у собі дуже велику небезпеку тому, що вона занадто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури… На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”. Не знали тоді Смолич і Хвильовий, що занесений над головами кобзарів більшовицький сокиру, який вони старанно підтримували, незабаром обернеться проти них. Багатьох українських письменників в 1930-х роках звинувачували в “буржуазному націоналізмі”. Зрозумівши, що коло звужується, в серпні 1933 року Микола Хвильовий застрелився у своїй квартирі в знаменитому харківському будинку письменників “Слово”.
Але більше всіх “постарався” Микола Бажан у своїй поемі “Сліпці”. “Нехай Миколі Бажану Бог буде суддею, – говорив у своїй статті в газеті” Дзеркало тижня “відомий письменник і знавець кобзарської культури Микола Литвин, – але я як кобзар і українець і на смертному одрі не прощу йому цих огидних рядків:

Помреш, як собака, як вигнання зайда.
Догравай, юродивий, спотворену гру!
Вірую – НЕ кобзи,
Вірую – НЕ лірою,
Вірую полум’ям серця и гніва…

А в середині 1920-х років при Академії наук УРСР була створена спеціальна етнографічна комісія. Зайнялася вона, крім іншого, і складанням списків українських кобзарів. Здавалося – добра справа, перепише влада народних співаків, а там, дивись, почне допомагати їм. Але тільки самі “посвячені” знали, для чого готуються ці списки. Коли вони були готові, в середині 1930-х років було оголошено про проведення Першого Всеукраїнського з’їзду кобзарів і бандуристів. І більшість українських кобзарів приїхали на цей з’їзд. Більше їх ніхто не бачив. Це було дуже зручно – зібрати всіх в одному місці і знищити. Треба сказати, що чекісти вміли замітати сліди – ніяких архівних документів з цього приводу не виявлено, і тому досі точно не відомі місце і час цієї “розстріляного з’їзду”.
Важким катком пройшлася радянська влада по всій українській культурі, і по кобзарства зокрема. Пізніше, коли минуло похмілля перших післяреволюційних років, намагалися відновити порушеннях, створювали нібито народні ансамблі. І були в них хороші артисти, але ж в тому-то й справа, що відпрацьовували вони свій номер за покладений пайок і зарплату. А кобзарі жили з того, що подадуть люди по доброті своїй душевній. Щоб бути справжнім кобзарем, може, і не потрібно бути сліпим старцем, повільно бреде за хлопчиком-поводирем, але мало просто добре грати на кобзі і співати. Кобзарем потрібно бути в душі, віддавати всього себе пісні. І вміти співати не тільки за гроші, а й за просте людське “спасибі”. На щастя, такі люди і зараз є в Україні і завдяки їм як і раніше живий кобзарський дух, і нехай повільно, але вірно, відроджуються славні традиції українського кобзарства…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Кобзарі