КОБЗАРІ ТА ЛІРНИКИ-ВИКОНАВЦІ НАРОДНИХ ДУМ (О. ВЕРЕСАЙ, Г. ГОНЧАРЕНКО ТА ІНШІ). СУЧАСНІ ВИКОНАВЦІ: ВАСИЛЬ ТА МИКОЛА ЛИТВИНИ, В. НЕЧЕПА. НАЦІОНАЛЬНА КАПЕЛА БАНДУРИСТІВ УКРАЇНИ – Вступ. Усна народна творчість
Мета: ознайомити учнів з кобзарським мистецтвом, його історією та відомими кобзарями; розвивати зв’язне мовлення; виховувати інтерес до історичного минулого України.
Обладнання: відеозапис фрагментів концерту національної капели бандуристів України, фонозаписи дум, репродукція малюнка Л. Жемчужникова “Кобзар Остап Вересай”. Портрети кобзарів, видання українських народних дум, репродукція картини М. Дерегуса “Малий Тарас слухає кобзаря”.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
1. Бесіда
· Які жанри усної народної творчості вам відомі?
· Як фольклор пов’язаний з подіями, життям народу?
· Назвіть різновиди дум, наводячи приклади.
· Порівняйте думу і пісню як народні і літературні жанри.
· Як називали виконавців дум? Якими музичними інструментами користувались кобзарі та лірики?
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Тарас Григорович Шевченко в одному зі своїх віршів писав:
Перебендя, старий, сліпий.
Хто його не знає?
Він усюди вшивається
І на кобзі грає.
Поет з дитинства любив слухати кобзарський спів, був великим прихильником цього мистецтва. Яскравим доказом цього стала його книга “Кобзар”, що є настільною чи не в кожній українській хаті. Зверніть, будь ласка, увагу на репродукцію картини М. Дерегуса “Малий Тарас слухає кобзаря”.
У ті часи співці були бажаними гостями в кожному селі чи місті, несли між народ правду. Вони оспівували героїчні подвиги козаків, пробуджували волелюбний дух, закликали до боротьби з поневолювачами. Отже, на сьогоднішньому уроці йтиметься про наших славних українських кобзарів і бандуристів, талановитих співців-музик, що донесли крізь віки невмирущі перлини народної творчості.
IV. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ УРОКУ
1. Слово вчителя
Витоки кобзарського мистецтва сягають давніх історичних шарів слов’янської культури. Попередниками кобзарів, мабуть, були професійні співці музиканти: Боян, Мануйло, Митус.
Про Бояна, як ми вже знаємо, розповідається у “Слові о полку Ігоревім”. Ім’я Мануйла згадується у Київському літописі 1137 року, Митуси – в Галицько-Волинському 1241 року.
Підтвердження походження кобзарства від часів Київської Русі знаходимо в пам’ятках образотворчого мистецтва, а саме в розписах Київської Софії, де зображено струнно-щипковий інструмент, що нагадує українську кобзу. Первісний вигляд інструмента зафіксовано також у народних картинах XVII-XVIII ст.
(Демонстрування репродукції картини “Козак Мамай”.)
2. Повідомлення учня-“етномузиколога”
У часи козаччини кобзарство стало невід’ємною частиною побуту всіх верств населення, навіть гетьманів України.
1652 року на Січі було створено перший музичний цех. Гетьман Богдан Хмельницький своїм Універсалом узаконив його діяльність. Таким був початок професійної діяльності кобзарів.
Народні музиканти об’єднувались у спілки, гурти, братства, “старечі цехи (від слова “старці”).
Ремісничі музичні цехи виникли у ІІ пол. ХVІІ століття в Полтаві, Прилуках, Чернігові, Харкові, Києві, Львові. Вони працювали за розробленим статутом, мали власні приміщення, цехові знаки, печатки, прапори з емблемами.
Його члени – учні, яких навчали на майстрів, а потім підмайстрів.
У кінці ХVІІ початку ХVІІІ століття діяли січові співацькі школи. Такою була школа в м. Глухові, де навчали співу та інструментальної гри. При школі працювали вчителі (майстри), до яких йшли в науку хлопці сліпі повністю чи частково.
З ХVІІ століття кобзарське мистецтво поширюється в Росії при дворі російських царів.
На порубіжжі ХVІІІ – першої половини ХІХ століття це витіснилося модою на курс західноєвропейської музичної культури. Інструмент став надбанням виключно сліпих кобзарів, які в кобзарських об’єднаннях оберігали та розвивали давні традиції.
3. Слово вчителя
Музичними інструментами народних митців були кобзи, ліри, бандури. Тому від інструмента пішли назви виконавців: кобзарі, бандуристи, лірики.
(Відеопрезентація)
Кобза і бандура – музичні інструменти з цілісного шматка верби чи клена. Кількість струн у кобзах могла бути різною. Наприклад, кобза Остапа Вересая мала лише 12 струн. Згодом з’явилися інструменти на 20-30-35 і більше струн. У давнину струни виготовляли з кишок тварин. Пізніше появились металеві.
З додаванням струн виник інший інструмент – бандура. На бандурі відомого кобзаря ХІХ ст. Федора Грищенка Холодного було 45 струн.
Ліра – старовинний народний клавішно-струнний смичковий інструмент, на якому грали мандрівні лірники-сліпці.
Кобзарями, лірниками, бандуристами зазвичай ставали колишні козаки, які постраждали від ворогів під час битв чи в полоні, або ж старі козаки, які не могли вже воювати, але залишились вірними запорізькому козацтву. Деякі з них навіть жили на Січі, щоб підіймати бойовий дух запорозьких лицарів, а інші мандрували, зупиняючись у містах і селах, виконували свої твори, розповідали людям у пісенній формі про найновіші події суспільного життя.
Виконавці дум повинні були володіти гучним, приємного тембру голосом. Необхідним був і музичний хист для майстерного акомпонування чи вправного виконання самостійних музичних творів.
Послухаємо розповіді наших “дослідників-фольклористів” про видатних виконавців дум.
(Демонстрування репродукції картини М. Жемчужникова “Кобзар Остап Вересай”.)
4. Повідомлення “дослідників-фольклористів”
4.1. Остап Вересай.
Його називали Гомером України. Народився О. Вересай у с. Калюжинці на Полтавщині в родині сліпого кріпака-скрипаля. Коли йому виповнилось чотири роки, втратив зір. Кобзарського мистецтва навчався 3 роки і 3 місяці.
Т. Г. Шевченко дізнався про відомого співця від російського художника Л. Жемчужникова, який намалював кілька портретів Вересая. Побував кобзар у багатьох містах і селах. Успіх був разючий. Виступав він і в царському палаці.
Була в житті Вересая незабутня зустріч з Т. Шевченком. Поет відвідав старого Вересая і подарував йому свій “Кобзар”, власноручно підписаний: “Брату Остапу від Т. Г. Шевченка”. Тільки на схилі літ погодився митець взяти до себе учнів: кобзарське мистецтво не втратилося, традиція не зникла.
Помер останній співець козацької минувшини у квітні 1890 року. У Сокиринцях засновано кімнату-музей О. Вересая, а 1978 р. встановлено пам’ятник.
Ще за життя кобзаря слава про нього облетіла весь світ. У багатьох європейських країнах, у США почали з’являтися статті й окремі видання про унікального співака.
4.2. Михайло Любисток.
Цікава доля Григорія Михайловича Любистка. Він був бандуристом у дочки Петра І Єлизавети. Не сподобалось йому жити в царських палатах, тому 1730 року втік в Україну.
Волелюбного бандуриста відшукали в Києво-Печерській лаврі й повернули назад до Петербурга. Там він грав багато років. Цариця Єлизавета прихильно ставилась до нього навіть тоді, коли він осліп.
1742 року в царському палаці відбулося його весілля. Наступного року йому було присвоєно військовий чин полковника і надано титул дворянина.
4.3. Іван Кравченко-Крюковський.
Талановитий кобзар Іван Григорович Кравченко-Крюковський теж родом з Полтавщини. Сам О. Вересай ставив його вище від себе.
Народився Кравченко в сім’ї дворян Крюковських, від них дістав прізвисько Крюковський. Тяжким було дитинство майбутнього кобзаря. Панич дуже знущався з однолітка-кріпака.
Десь у 10 років хлопець почав сліпнути. Не допомогло жодне лікування, все було марно. Тоді старший пан відпустив його на волю, не давши ні хати, ні поля. “Ти сліпий,- сказав йому, нащо тобі хата! Ти в людей де-небудь проживеш”. На три роки хлопця віддали в науку до кобзаря. Кравченко-Крюковський користувався великим авторитетом у кобзарів та лірників: по-перше, як людина високо обізнана, по-друге, як “пан майстер”, тобто президент доволі складної кобзарсько-лірницької організації, по-третє, як людина надзвичайно справедлива. 1882 року було надруковано думи коротку біографію, записані від бандуриста. Так сталося, що його мистецтво залишилось недостатньо вивченим.
4.4. Федір Гриценко-Холодний.
Про життя бандуриста відомо дуже мало. Осліп у 13 років. Навчався кобзарського мистецтва 5 років. Це на його бандурі було аж 45 струн. Саме у Федора Холодного навчався кобзарського ремесла М. Кравченко. Він відомий не лише як виконавець дум і пісень, а й як автор дум про події 1905 років у рідному селі Великі Сорочинці. Тут 1905 р. відбулося повстання селян, яке було придушено. Жорстока розправа над людьми залишила глибокий слід у серці Михайла Кравченка.
Він склав дві думи: “Чорна неділя в Сорочинцях” та “Про сорочинські події 1905 року”. Незважаючи на трагічний кінець повстання, кобзар вірив у те, що прийде розплата і втілив цю віру в думі.
Кобзарі брали участь у визвольних рухах. Про долю не одного кобзаря йдеться в думі “Смерть козака-бандуриста”. (Прослуховування аудіозапису.)
Серед кобзарів ХІХ початку ХХ ст. відомі також імена Петра Древченка, Івана Кучеренка, Івана Нестеса, Григорія Кожушка.
5. Виступ учня-“історика”
Упродовж останніх років в українській періодиці були оприлюднені факти про те, що з приходом радянської влади на українських землях тривала цілеспрямована ідеологічна боротьба проти народних співців. У перші роки радянської влади було прийнято дві постанови, за якими кобзарів переслідували, як жебраків, а також забороняли національні інструменти: кобзу, ліру, бандуру.
Почалися переслідування й масове знищення носіїв української пам’яті.
Найжорстокіша акція відбулася взимку з 1934 на 1935 рік, коли кобзарів усієї України (337!) зібрали в Харкові начебто з нагоди кобзарського з’їзду, а потім 239 з них розстріляли за Харковом біля Холодної гори, а решту відправили до Москви, звідти – до Сибіру.
У страшні дні Другої світової війни бандуристи будили ненависть до ворога, сприяли піднесенню бойового духу народу. Вони виступали в окопах на передовій, у госпіталях, нерідко проводжали в останню путь загиблих воїнів.
5. Слово вчителя
КОБЗАРСЬКА СПРАВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
У селі Стрітівці на Київщині 1989 року відкрито школу кобзарського мистецтва. В Ірпіні діє кобзарський цех. Там виготовляють народні інструменти і вчать на них грати.
Кобзарі нашого часу – брати Литвини, В. Нечепа.
Доносить до слухачів перлини кобзарського мистецтва Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди. Далеко від України, в американському місті Детройт вже не одне десятиліття діє капела бандуристів імені Тараса Шевченка. Капеляни гордо несуть славу українського кобзарства всьому світу.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ
VІ. ПІДСУМОК УРОКУ
VІІ. ОГОЛОШЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Опрацювати матеріал конспекта.
Прочитати думу “Маруся Богуславка”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)