КНЯГИНИЦЬКИЙ ІОВ
КНЯГИНИЦЬКИЙ ІОВ (світське ім’я – Іван; Ієзекиїл, р. нар невід., м. Тисмениця, тепер Івано-Франківської обл. – 29.12.1621, Скит Минявський) – давньоукраїнський церковно-релігійний діяч, письменник.
Народився в заможній родині, освіту здобув в Уневському монастирі та Острозькому училищі, брав активну участь у боротьбі проти католицизму. Молодим двічі побував на Афоні, де навчався грецької мови. Там – таки прийняв чернецтво під іменем Ієзекиїла. Після повернення в Україну реорганізував низку монастирів на гуртожитніх засадах. Заснував відомий Скит Манявський, що став не лише визначним осередком релігійного життя, а й одним з центрів боротьби з унією. Був у дружніх стосунках з Іваном Вишенським, з яким його єднали спільні ідейно-світоглядні позиції. У своїй діяльності віддавав перевагу аскетичному способові життя, через що не знайшов спільної мови з діячами Києво-Печерського гуртка, які об’єдналися довкола Єлисея Плетенецького. І. Княгиницький є автором рецензії (від 23 серпня 1614 р.) на проспект “Зерцала богословії” К.-Т. Ставровецького, в якій критикує автора з позицій традиційного православ’я. Характерною рисою світогляду І. Кпягиницького є уявлення про докорінну відмінність Бога і світу, духовного й тілесного начала у людині. Сенсом житгя є для нього постійне моральне удосконалення, пошуки Бога в собі, набуття найвищого рівня духовності. Цими рисами філософського світобачення І. Княгиницький наближається до тих представників української суспільно-політичної та філософської думки, які орієнтувалися на цінності традиційного православ’я (Іван Вишенський, Ісакій Святогорець, Ісайя Копинський). Його “Житіє”, написане Ігнатієм з Любарова, є визначною пам’яткою української агіографії XVII ст.
Літ.: Мицько І. 3. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576 – 1636). К., 1990;
Філософія Відродження на Україні. К., 1990; Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI – початок XVII ct.). К., 1990.
О. Хоменко
Related posts:
- ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ КИРИЛО (р. нар. невід. – 1646) – філософ, поет, богослов першої половини XVII ст. Навчався, очевидно, у Львівському кафедральному училищі. У 1589 – 1592 рр. викладав у Львівській братській школі. З 1592 р. вчителював у Вільні, на початку XVII ст. знову повернувся до Львова, де став одним із провідних діячів Львівського братства. У 1614 […]...
- ПОЧАЇВСБКИЙ ІОВ ПОЧАЇВСБКИЙ ІОВ (1551, Галицька земля – 28.10.1651, Почаїв, тепер Тернопільської обл.) – церковно-релігійний діяч, письменник. Народився в православній шляхетській родині. Десятирічним хлопцем став послушником Угорницького Спаського монастиря, в якому прийняв чернецтво. По досягненні повноліття висвячений в ієродиякони, пізніше – в ієромонахи, в 30 років прийняв схиму. На запрошення князя Костянтина Острозького прибув до Дубна (1584) […]...
- Дивертисмент Дивертисмент (фр. divertissement – розвага) – призначена для розваги глядачів або відзначення якоїсь урочистої події сценка, цикл музичних, танцювальних і декламаційних номерів, що виставлялися в антрактах театральної вистави. Д. сюжетно не зв’язаний із основною п’єсою. В Україні Д. побутував у XVII і наступних століттях. У 20-х XX ст. в середовищі української еміграції в Польщі нерідко […]...
- ОРНОВСЬКИЙ ІВАН ОРНОВСЬКИЙ ІВАН – давньоукраїнський поет кола Лазаря Барановича. Широких відомостей про його життя не маємо. Перша поетична книжка “Небесний Меркурій” побачила світ у Чернігові 1686 р., 1693 р. у тому ж місті надруковано панегірики – “Муза роксоланська” та “Скарбниця дорогого каміння”. В Києві 1705 р. вийшла книга “Багатий сад”. І. Орновський був визначним майстром панегіричної […]...
- СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) СИМОН СИМОНІД (ШИМОНОВИЧ) – (1558 – 05.05.1629, Львів) – українсько-польський поет, філолог, освітній діяч. Народився у Львові в міщанській родині. За походженням – вірменин. Від 1575 р. навчався в Краківському університеті, пізніше – у Бельгії та Франції, де вдосконалював знання з грецької і латинської мов. Учителював у Львові, був одним із організаторів Замостської академії, брав […]...
- НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН НАЛИВАЙКО ДЕМ’ЯН (р. нар. невід. – 1627, Острог) – поет, перекладач, один із визначних діячів Острозького культурно-освітнього центру. Брат відомого козацького ватажка Северина Наливайка. За свідченням деяких джерел, змалечку жив у містечку Гусятині в Західній Україні. Батько був ремісником-кушнірем, якого вбито за конфлікти з католицьким духовенством. Від нього юнак успадкував і любов до рідної землі, […]...
- УЖЕВИЧ ІВАН УЖЕВИЧ ІВАН (рр. нар. і см. невід.) – мовознавець XVII ст., поет. Походив із західних районів України (Волині або Наддністрянщини). Восени 1637 р. став студентом Краківського університету. 1641 р. надрукував у Кракові віршований панегірик польською мовою на честь молодоженців Пришленських. Після цього 2-3 роки навчався на богословському факультеті Паризької Сорбонни. Є припущення, що потім деякий […]...
- АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С. – поетеса. Її ім’я збереглося в кількох варіантах вірша “Із болестію серца вопію до Бога” через акровірш. Перший варіант надрукував В. Гнатюк, тут читається частина акровірша: “Інокиня Анисія”, в другому варіанті, надрукованому М. Возняком, читається: “Парфюновна С.”, у третьому, надрукованому В. Перетцом, – “Інокиня Анисія Павфуновпа”. Жила, ймовірно, на зламі XVII-XVIII чи […]...
- БУЧИНСЬКИЙ-ЯСКОЛЬД ОЛЕКСАНДР БУЧИНСЬКИЙ-ЯСКОЛЬД ОЛЕКСАНДР – (рр. нар. і см. невід.) – поет другої половини XVII ст. Міг навчатися в Києво-Могилянській колегії, викладав у Новгород-Сіверській школі, з 1700 р. – у Чернігівському колегіумі. Належав до літературного осередку, що групувався навколо Лазаря Барановича. Інших відомостей про життя й літературну діяльність О. Бучинського-Яскольда немає. Відомо, що 1678 р. видав польською […]...
- ЛІТЕРАТУРА – ВІД АРІСТОТЕЛЯ ДО СЬОГОДЕННЯ 1. Андрухович Юрій. Постмодернізм – не напрям, не течія, не мода // Слово і час. 1999.№ 3. 2. Аристотель. Поэтика. Москва, 1957. 3. Арістофан. Комедії. Київ, 1956. 4. Бичко І. В. та ін. Філософія. Київ, 1994. 5. Білецький Леонід. Основи української літературно-наукової критики. Київ, 1998. 6. Вишенський І. Твори. Київ, 1959. 7. Гегель Г. В. […]...
- Тематика рефератів – Додатки 1. Обставини виникнення давньої української літератури. 2. Проблема періодизації давньої української літератури. 3. Жанровий склад української літератури періоду Київської Русі. 4. Українські переклади Біблії. 5. Фольклорні елементи у “Повісті минулих літ”. 6. Українські апокрифи: походження, функціонування, образи. 7. “Сказання про Бориса і Гліба”: від фактів – до художності. 8. Образ автора у “Благанні” Данила Заточника. […]...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а згодом – професор філософії Києво-Могилянської академії. У 1747 р. за викликом Синоду виїхав до Петербурга з дорученням перевірити правильність перекладу […]...
- АРМАШЕНКО (ГАРМАШЕНКО) ІВАН АРМАШЕНКО (ГАРМАШЕНКО) ІВАН (рр. нар. і см. невід.) – старший друкар Києво-Печерської лаври. Вважався спеціалістом з друкування польських книг, друкував і редагував вірші Лазаря Барановича. У віщанні “Синопсиса” 1680 р. є його акровірш “К читателю сего літописна от типографов”. Переклав з латинської мови на книжну українську житіє св. Макарія Римського (збереглося в рукописі). Літ.: Шляпкин […]...
- Список літератури – Драматургія І. Карпенка-Карого і М. Кропивницького 1. Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст. : у 2 т. – К. : Логос, 1999. – Т. 1. – С. 485-613. 2. Дем’янівська Л. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Життя і творчість : навч. посібник / Л. Дем’янівська. – К. : Либідь, 1995. – 144 с. 3. Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Крий) / […]...
- Еріугена про гріхопадіння Гріхопадіння людини є в філософії Йоан Скотт Еріугена не тільки наслідком його тілесного існування, але є також і початок цього останнього. Тілесність або матеріальна субстанциальность людського тіла в сьогоденні його вигляді, його недосконалість, боротьба, яку веде плоть з духом, відмінність статей – все це є вже гріх, падіння, відпадання від Бога, роздроблення початкової єдності речей. […]...
- Програма іспиту з давньої української літератури (XI-XVII ст.) – Додатки 1. Літературна спадщина минулого і сучасність. 2. Зародження української літератури: обставини та основні чинники. 3. Характерні ознаки давньої української літератури. 4. Хронологічні межі давньої української літератури. 5. Перекладна література часів Київської Русі. 6. Біблія як літературна пам’ятка, її значення в давній українській літературі. 7. Літописання в Київській Русі. Головні літописні зведення. 8. Зміст і художня […]...
- НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА НОВОЛАТИНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА. Генеза новолатинської літератури в Україні пов’язана із західними культурними впливами і з переорієнтацією шкільництва на гуманістичну модель західноєвропейських навчальних закладів. Велику роль у цьому відіграв факт перебування українських земель у складі Речі Посполитої. У XVI ст. латиною писали українські уніати й протестанти. З’являється група письменників – вихідців з Руського воєводства Польського королівства, […]...
- Іван Вишенський Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й “власть мирскую”, польсько-шляхетських і українських гнобителів. Народився І. Вишенський десь між 1545 – 1550 pp. у містечку Судова Вишня в Галичині (теперішня Львівська область) у міщанській родині. З творів письменника […]...
- ЗИМОРОВИЧ АРТОЛОМЕЙ ЗИМОРОВИЧ АРТОЛОМЕЙ (1597-1682) – український і польський поет, історик, громадський діяч. Походив з родини львівських вірмен – ремісників. Усе своє життя був тісно пов’язаний зі Львовом, обіймав посади радника міського уряду, потім – бургомістра. Його перу належать цінні праці з історії цього міста, зокрема велика історія Львова. Він є автором поетичного збірника “Селянки нові руські” […]...
- ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО ДОРОФЕЙОВИЧ ГАВРИЛО (р. нар. невід. – після 1624) – давньоукраїнський поет, перекладач, освітній діяч. Освіту здобув у Константинополі та Острозькій академії. Належав до членів Ставропігійського братства у Львові, але 1601 р. був тимчасово виключений з нього, оскільки в конфлікті Ставропігії з Львівським єпископом Гедеоном Балабаном став на його бік; наприкінці цього самого року знову прийнятий […]...
- МИТУРА ОЛЕКСАНДР МИТУРА ОЛЕКСАНДР (кінець XVI – перша половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет, видавець, культурний і освітній діяч. Належав до Києво-Печерського науково-літературного гуртка, який утворився на початку XVII ст. при Києво-Печерському монастирі. Тут довкола його архімандрита Єлисея Плетенецького об’єдналися поети, перекладачі, видавці, теологи (Іов Борецький, Захарія Копистенський, Гаврило Дорофейович та ін.), які прагнули піднести роль і […]...
- ВІТАЛІЙ З ДУБНА ВІТАЛІЙ З ДУБНА (2-га пол. XVI ст. – бл. 1640, м. Дубно, тепер Рівненської обл.) – поет, філософ, релігійний діяч. Був високоосвіченою людиною, знав грецьку й латинську мови. На початку XVII ст. – один із провідних діячів віденського братства; ієродиякон Святодухівського братського монастиря. З 1612 р. – ієромонах, згодом – ігумен Дубненського монастиря. Видав у […]...
- ІВАН ФРАНКО – Микола Вороний В 40-літній ювілей його подвижницької праці Іван Франко – трибун народний, Пророк-ватаг, ратай-співець І громадянин благородний… Як той Орфей, герой рапсодний, Він з неба віщий посланець! Іван Франко – мов дух стихії, Що творить в нас і серед нас, Що будить сили молодії. Руйнує зло, живить надії На Україні в лютий час! Іван Франко – […]...
- Балабанів гурток Балабанів гурток – гурток українських культурно-освітніх діячів першої половини XVII ст., залучених Гедеоном Балабаном (1530-1607) до редакційно-видавничої діяльності, що розгорнулася у Стрятині (біля м. Рогатина) та Крилосі (біля м. Галича). Керував стрятинською друкарнею небіж Г. Балабана – Федір, редакторську роботу здійснював Федір Касіянович, активно працювали Памво Беринда, Гаврило Дорофієвич, Тарасій Земка. Б. г. продовжував справу […]...
- БРАТСТВА БРАТСТВА. Наприкінці XVI ст. в Україні й Білорусі виникають численні громадсько-політичні та освітні організації, названі братствами. На межі XVI – XVII ст. братський рух стає масовим. Братські громади існували, як правило, при православних церквах і за своїм спрямуванням та обрядовістю були до певної міри й релігійними організаціями. Все ж їхня діяльність мала здебільшого світський характер. […]...
- АНДРІЄВИЧ ДАВИД АНДРІЄВИЧ ДАВИД (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський поет першої половини XVII ст. Належав до Луцького братства. Був ченцем монастиря Василія Великого і, ймовірно, вчителем Луцької братської школи. 1628 р. видрукував у Луцьку “Лямент по святобливо вмерлім… Іоанну Василевичу, презвитерю…”, який призначався для декламації під час похорону Іоанна Василевича. Твір є типовою пам’яткою українського […]...
- ЗБІРНИКИ ЗБІРНИКИ – рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори, біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й думи, драми, інтермедії, пародії, листи, урядові та інші документи, навчальні й наукові тексти, лікарські, куховарські поради тощо. Збірники були дуже […]...
- ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ ДАНИЛО КОРСУНСЬКИЙ (рр. нар. і см. невід.) – архімандрит Корсунського монастиря, паломник-письменник XVI ст. Автор “Книги беседы о пуги Іерусалимском…” Побував у Єрусалимі між 1590 і 1594 р., проте його твір – це переробка “Житья и хожденья” Данила Паломника. Порівняння описів мандрівки до Святої землі дають змогу зробити висновок: Данило Корсунський лише стилістично опрацював текст, […]...
- ХАРАКТЕРНІ РИСИ ТА ОЗНАКИ БАРОКО Й КЛАСИЦИЗМУ – Бароко – напрям у мистецтві та літературі, який охоплює в Україні період XVII-XVIII ст. √ Основні риси бароко: – посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів: – мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; – тяжіння до різких контрастів, метафоричності, алегорій; – прагнення вразити читача пишнотою і барвистістю стилю, риторичним оздобленням твору; – […]...
- Українське слово “Українське слово” – громадсько-культурний двотижневик, орган української еміграції, які підтримували гетьмана П. Скоропадського. Виходив 1921-22 у Берліні. Мав своїм завданням об’єднання емігрантів у Німеччині навколо концепції Української держави, виробленої за часів Гетьманату, орієнтувався на підтримку українського національно-визвольного руху німецьким урядом. Публікував хроніку українського життя у Німеччині, діяльності державних установ, товариств в еміграції, інформував про події […]...
- Словник Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших – пояснюються поняття, які окреслюються, позначаються словами, наприклад, “Енциклопедія Українознавства” (1955-84) за редакцією В. Кубійовича. Власне слова виступають об’єктом лінгвістичних […]...
- СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640 р. став намісником Києво-Печерської лаври, а через рік – ректором Київської колегії. Належав до книжників кола Петра Могили. Автор віршів. 1641 р. видав “Казання погребове […]...
- Список рекомендованої літератури – Творчий доробок Б. Грінченка у контексті полеміки з М. Драгомановим 1. Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст. – К. : Логос, 1999. – Т. 1. – 614 с. 2. Погрібний А. Борис Грінченко в літературному русі кінця ХІХ – початку ХХ ст. / А. Погрібний. – К. : Дніпро, 1990. 3. Франко І. Говоримо на вовка – скажімо і за вовка / І. Франко […]...
- Твір на тему – Петро Могила Відомою в Україні своєю просвітницькою діяльністю у XVII ст. була Київська братська школа. Тут викладали українську (книжну), грецьку, латинську й польську мови. Вивчали філософію, астрономію, історію, геометрію, музику. Славилася братська школа й іменами найосвіченіших в Україні людей. При Києво-Печерській лаврі існувала школа під назвою Лаврська. Братство запропонувало об’єднати ці дві школи в одну вищу Петру […]...
- Твір-роздум на тему “Українська мова – державна мова України” Як це не дивно, але питання державної мови на території України стоїть досить гостро. Деякі люди вважають, що ніякої природної проблеми немає, що все це нав’язано безвідповідальними політиками, інші ж переконані, що питання державної мови в Україні дійсно має обговорюватися, і це має відбуватися досить серйозно. Ця тема викликає певний резонанс, а тому заслуговує на […]...
- Краса народної пісні – І варіант – 8 клас – ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ – Найкращі учнівські твори – Твір Україна… Безмежні степи під безмежним небом, зелені гаї над чистими річками, пахощі квітучих садів, спів соловейка під золотими зорями, величний спокій замріяних могил, а над усім цим – чарівна народна пісня, що полонить кожне серце. Історія нашого народу багата на події. Знав український народ і татарські батоги, і сльози кріпаків, і штучний голодомор. Але пам’ятаємо […]...
- Украинский альманах “Украинский альманах” – перший в Україні альманах, виданий 1831 у Харкові І. Срезневським та І. Розковшенком за участю групи харківських романтиків. Крім статей наукового і літературно-критичного характеру (“О изящном в природе”, “Несколько замечаний о критике”, “Мысли и замечания”), тут опубліковано ряд українських народних пісень і дум, вірші та балади Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, переклад уривка […]...
- ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ ІВАН (бл. 1550 р., м. Судова Вишня, тепер Львівської обл. – після 1621 р. на Афоні) – письменник – полеміст, мислитель. Про його життя відомо небагато: Іван – це ім’я чернече, а Вишенський могло означати місце народження, хоч у м. Судова Вишня фіксується прізвище Вишенський (В. Щурат). Навчався спершу в рідному місті, потім у […]...
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці звуки артикулюються за участю одного лише голосу. В. української літературної мови творять шість фонем: /а/, /о/, /у/, /є/, /и/, /і/. […]...
- Чернігівські Атени Чернігівські Атени – культурний осередок другої половини XVII – середини XVIII ст., організований чернігівським архієпископом та поетом, представником літературного бароко Лазарем Барановичем. Гурток пов’язувався з Новгород-Сіверською друкарнею, заснованою 1674 і переведеною 1679 до Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові. Складався з письменників – вихованців Києво-Могилянської академії (Лазар Баранович, Олексанр Бучинський, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, […]...