Книга пісень. Фрагменти. Переклад Я. Шекери – ЛІТЕРАТУРА ДАВНЬОЮ КИТАЮ
З пісень царства Чжоу і царств, що лежать на південь від нього
ПОДОРОЖНИК
Ми рвемо подорожник, хутенько збираємо.
Все рвемо подорожник, руками щипаємо.
Ми рвемо подорожник, та й зерна з землі підіймаємо.
Все рвемо подорожник, та й пригорщами обриваємо.
Ми рвемо подорожник, у сукні поділ висипаємо.
Все рвемо подорожник, за пояс поділ загортаємо.
З пісень царства Бей
ЛАСТІВКИ
У парі ластівки ширяють ген у сині,
Не злагоджено крилами махають.
Моя сестра одружується нині –
Я на околицю країни проводжаю.
Стою, дивлюсь – не бачу в далечіні,
І сльози, наче дощ, я проливаю.
У парі ластівки ширяють ген у сині,
Угору-вниз – лиш мають крила їхні.
Моя сестра одружується нині,
І я проводжу в дальню путь її.
Стою, дивлюсь – не бачу в далечіні;
Стою… А сльози – кап та кап – мої.
У парі ластівки ширяють ген у сині,
Угору-вниз – їм любо щебетати!
Моя сестра одружується нині –
Аж до околиці на півдні проводжатиму.
Стою, дивлюсь – не бачу в далечіні;
В моєму серці гіркота зосталась.
Сестра в країну Жень іде покірно,
У неї щире серце, а думки глибокі.
Вона і ніжна, і м’яка, й сумирна,
І добра, й обережна – як навкруг неспокій.
Вітцівське милосердя (князя вмерлого)
Мене розрадить – лиш сестриці стихнуть кроки.
НОВА ВЕЖА
Нова вежа красива й стрімка.
Хуанхе наче море, без меж, – повновода ріка.
Сподівалась на гарного я чоловіка,
А натомість каліку потворного маю.
Нова вежа красива і свіжа така.
З берегами урівень ріка протіка.
Сподівалась на гарного я чоловіка,
Та постійно з потворою тихо зітхаю.
Хоч розставлені сіті для риби,
Але жаби лише в тих сітках.
Сподівалась на гарного я чоловіка,
Одружилась, однак, з горбанем.
ПІВНІЧНИЙ ВІТЕР
З півночі вітер несе прохолоду голчату,
Падає снігу багато.
Вкупі з коханою хочу
Рідні місця покидати.
Чи ж утікати поволі?
Тутечки тяжко, неволя!
Вітер північний холодний,
Снігом весь світ замело.
Вкупі з коханою хочу
Кидати отче село.
Чи ж утікати поволі?
Тутечки тяжко, неволя!
Лиси, неначе один, всі червоні,
Чорні, як ніч, всі на світі ворони.
Вкупі з коханою хочу
Возом одним утікать.
Чи ж утікати поволі?
Тутечки тяжко, неволя!
З пісень царства Чжен
ЗА СХІДНИМИ ВОРОТАМИ – ЛУГ
За воротами східними – лука у зелені,
Схил смарагдовий крапом устелений.
Хоч і поряд коханого дім,
Але сам він далеко-далеко.
Ліс каштановий там, за воротами східними,
Він живе там – прекрасна людина!
Чи ж про тебе не думаю я щохвилини?
Та до мене, одначе, не тупцяєш ти…
З пісень царства Цінь
МОЛОДИЙ ОЧЕРЕТ
Ген очерет пишніє,
Біла роса, наче іній.
Людина, яку кохаю,
На тім боці річки видніє.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, далеко Сіріє.
А я проти течії йду:
Здається, коханий мій серед води бовваніє.
Росте очеретяна пишна коса,
Не висохла ще сніжно-біла роса.
Людина, яку кохаю,
На березі річки стоїть.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, угору немов провиса.
А я проти течії йду:
Здається, на острові милий – весела я вся!
Буяє стрункий очерет,
Роса ще не згинула біла.
Людина, яку кохаю,
Стоїть край води оніміло.
А річка в’юниться, і я проти течії йду,
Дорога моя небезпечна, до того ж в’юнка.
А я проти течії йду:
Здається, коханий на острові жде-дожидає несміло.
З пісень царства Чень
СХОДИТЬ МІСЯЦЬ
Ой сходить місяць, яскраво світить.
Ой там красуня, дівчина гарна.
Іде велично, ступає чинно,
А серце тужить, печаль глибока!
Ой місяць сходить, та й чисто вмитий.
Дівчина славна, краса захмарна.
Гордливі кроки, неквапно плине,
Ой плаче серце – журба, неспокій!
Ой сходить місяць – та й світло лити!
Ой ясна панна, врода стобарвна.
Іде, мандрує, пливе неспинно,
А серце рветься в нудьзі широкій!
З малих од
КВІТИ КАМПСИСУ
Кампсис квітки розкриває –
Жовтогарячою барвою й сяянням серця.
Сум і зажура у серці,
Горе невтішне спіткало – печаль у моєму серці.
Кампсис квітки розкриває,
Листя густе-прегусте.
Знав би, що будем отак животіти,
Краще було й не родитись!..
Вівці худі, тому голови їхні великі;
Риби немає у кошиках – зорі лиш світять без ліку.
Що їсти людям, щоб якось прожити?
Мало таких, які сито живуть…