КЛАСИЦИЗМ
Класицизм – художній напрям у західноєвропейському мистецтві та літературі, який став домінуючим у XVII ст., в епоху становлення абсолютистських держав, а у деяких країнах зберігав свої позиції аж до початку XIX ст. Художня система класицизму грунтується на принципах ідеалізації, узагальнення та гармонії. Класицизм зводить конкретні явища до певних умоглядних моделей і тим самим наслідує вічні ідеали прекрасного, висунуті ще в добу античності.
Виникнення та етапи розвитку класицизму
Формування класицизму почалося ще в XVI ст. Гуманісти епохи Відродження відкинули принципи середньовічної драми і поставили собі за мету відродити традиції Еврипіда, Сенеки, Плавта і Теренція. Вони й стали першими теоретиками класицизму (Ю. Скалігер). В античній драмі вони вбачали взірець художньої досконалості, на який, на їхню думку, мали орієнтуватися драматурги нового часу. В Італії, батьківщині класицистичного театру, ще до XVI ст. широкою популярністю користувалися “духовні вистави” (лат. sacre rappresentazioni). Згодом гуманісти почали ставити трагедії Сенеки. Драматург Триссіно (1478-1550) в 1515 році написав за зразком п’єс Софокла трагедію “Софонізба”, взявши сюжет з римської історії Тіта Лівія. Раціоналістична побудова, урівноваженість і логічність сюжету, абстрактність художніх образів, величава мова – усі ці особливості п’єси стали обов’язковими для наступних поколінь класицистів. Це була перша класицистична трагедія, що започаткувала новий напрям. Із Італії класицизм поширився по всій Європі – у Франції, Англії, Іспанії, Німеччині та інших країнах. Найбільш плідним виявився цей напрям у Франції XVII ст.
Становленню класицизму як літературного напряму сприяло формування сильних Монархічних держав. У мистецтві багатьох країн класицизм став першим напрямом, який офіційно визнала влада. Ідея національної єдності в політиці монархів відповідала завданням, що ставили перед собою класицисти.
Тому царі і королі охоче наближали до себе письменників, а ті прославляли їх у своїх творах, проголошуючи необхідність громадського служіння, підкорення державним інтересам. Принципи державності й дисципліни, які стверджувалися в епоху абсолютизму, вплинули і на регламентацію у мистецтві. Твори набули більшої чіткості й урівноваженості, згідно із загальновизнаними канонами. Окрім того, формування націй потребувало і впорядкування мови, створення загальнонаціональних мов. У деяких країнах існували великі розбіжності між усною й писемною мовами. Класицисти розв’язують це завдання, висуваючи нові мовні норми, упорядковуючи елементи мови відповідно до ієрархії стилів та жанрів.
У своєму історичному розвитку класицизм пройшов два етапи. Перший етап пов’язаний із розквітом монархічних держав, коли абсолютизм сприяв розвитку всіх сфер життя суспільства (економіки, політики, науки, культури). Головним завданням класицистів на цьому етапі було прославлення монархії, утвердження національної єдності держави під владою короля і створення абсолютного ідеалу громадянина. Так, Ф. де Малерб (1555-1628), П. Корнель (1606-1684), М. Ломоносов (1711-1765) утверджували ідеал мудрого монарха і відданих йому підданих. Особливо відомі такі образи П. Корнеля, як Сід (“Сід”, 1637), Август (“Цинна, або Милосердя Августа”, 1639) та ін.
На Другому етапі класицизму монархія виявила свої вади, що змінило спрямованість напряму. Письменники тепер не тільки прославляють монархів, а й критикують соціальні пороки, викривають людські недоліки, хоча й не заперечують абсолютизм взагалі. Наприклад, у трагедії Ж. Расіна (1639-1699) “Британік” (1669) засуджується жорстокість імператора Нерона, образ якого, на думку письменника, мав бути попередженням наступним поколінням монархів. У п’єсах Мольєра (1622-1673) викриваються святенницька мораль суспільства (“Тартюф”, 1664-1669), ганебне плазування буржуазії перед дворянством (“Міщанин-шляхтич”, 1670), згубний вплив золота на душі людей (“Скнара”, 1668) та інші пороки. Якщо на першому етапі домінували такі жанри, як ода, трагедія, героїчна поема, а художні образи були величними й піднесеними, то на другому етапі характери героїв більше наблизилися до реальних людей, а окрім трагедії та інших високих жанрів, на перший план виступили комедії, сатири, епіграми тощо. У кожній країні класицизм та його етапи мали свою специфіку при загальній нерівномірності розвитку літературного процесу.
В Україні через несприятливі історичні обставини класицизм не мав змоги розвинутись як цілісна структурована система. Напрям тут орієнтувався переважно на “низькі” жанри (очевидно, під впливом “низового” бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії Ф. Прокоповича (1681-1736) “Володимир” (1722), поемі І. Котляревського (1769-1838) “Енеїда” (1798), травестійних одах П. Гулака-Артемовського (1790-1865), оповіданнях Г. Квітки-Основ’яненка (1778-1843) та ін.
Естетичне підгрунтя класицизму
Термін “класицизм” походить з латинського classicus, що означає “зразковий”. Класицисти брали за зразок твори античного мистецтва, водночас, орієнтуючись на шедеври античності, вони самі прагнули створювати “зразкове” мистецтво.
Естетичне підгрунтя класицизму склала Антична теорія поетики і, в першу чергу, “Поетика” Аристотеля, теоретичні засади якого втілювала в життя французька поетична школа доби Відродження – “Плеяда”, утворена 1549 року і названа так на честь групи александрійських поетів III ст. до н. е. (котрі колись проголосили піднесеність і вченість поезії). До складу “Плеяди” входили сім поетів: П. де Ронсар, Ж. Дю Белле, Ж.-А. де Баїф, Е. Жодель, Р. Белло, Ж. Дора та П. де Тіар. Школа розпочала сміливу реформу літератури, опанувала нові для французької лірики жанри та форми (ода, сонет, елегія, еклога, комедія, трагедія тощо). У її пізньому періоді даються взнаки риси класицизму, тяжіння до “аристократизму духу”. Слідом за поетами “Плеяди” класицисти проголосили античну літературу ідеальною, класичною, гідною наслідування. Цей художній напрям виявився спершу як теорія і практика наслідування античного мистецтва, але згодом, захоплені прикладом античних майстрів, класицисти прагнули самі встановлювати взірцеві канони мистецтва.
Філософська основа класицизму
Філософською основою класицизму став Раціоналізм (лат rationalis – розумний), учення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути здобуті лише з допомогою розуму або з понять, притаманних розуму людини від народження.
Згідно з уявленнями раціоналістів, досвід, практика, почуття не мають жодного значення, головне – це діяльність розуму, який є критерієм оцінки всього. Представниками раціоналізму в XVII ст. стали Декарт, Спіноза, Лейбніц. У XVIII ст. їхні ідеї продовжували Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель. У галузі етики раціоналізм проголосив раціональні мотиви й принципи моральної діяльності, в естетиці – раціональний (інтелектуальний) характер творчості. Раціоналісти стверджували віру в розум, пріоритет розумової діяльності людини над іншими проявами її натури.
Великою мірою сприяла тріумфу класицизму, насамперед у Франції, філософія Р. Декарта (1596-1650), який у своїх поглядах був дуалістом. Він визнавав існування двох незалежних начал: матеріальної і нематеріальної субстанцій. Головна ознака матеріальної субстанції – протяжність у просторі й часі, а нематеріальної – мислення. У теорії пізнання та психології Декарт – ідеаліст. Він піддавав сумніву достовірність набутих людством знань. На його переконання, ані відчуття, ані практичний досвід не можуть дати достовірних знань. Людські почуття так само оманливі. Філософ проголосив розум єдиним засобом здобуття знань. “Я мислю, значить, я існую”,- таке гасло висунув Декарт. Велике значення мали його ідеї для розвитку аналітичних наук (геометрії, математики, фізики тощо). Для літератури важливими були думки філософа про незалежність розуму від почуттєвого сприйняття, про необхідність правильного використання розумових здібностей людини як способу уникнути небажаних помилок у житті. У “Роздумах про метод” (1637) Декарт обгрунтував тезу про здатність розуму наближатися до істини, і цю тезу також узяли на озброєння класицисти.
Крім раціоналізму, на розвиток класицизму вплинув і сенсуалізм (особливо у Франції), найповніше представлений у працях П. Гассенді (15921655). П. Гассенді також визнавав, що істину можна і треба пізнавати. Основа знання, на його думку, – відчуття, які впливають на розумову діяльність, між тим як істина досягається в процесі набуття досвіду, тому головне для вченого і філософа – це досвід та його розумне вивчення. Нормою поведінки для людини Гассенді вважав наслідування мудрих природних інстинктів, лише тоді життя людини буде справедливим, розумним і моральним.
Раціоналізм став філософською основою для творчих пошуків багатьох класицистів (П. Корнель, Ж. Расін та ін.). Втім, і у Гассенді були свої послідовники (Ж. Б. Мольєр, Ж. Лафонтен та ін.).
Теорія класицизму
Першою спробою сформулювати принципи класицизму була “Поетика” Ж. Шаплена (1638), але найпослідовніший та найгрунтовніший виклад вони знайшли у теоретичному трактаті Н. Буало “Поетичне мистецтво” (1674), написаному в той час, коли літературний класицизм у Франції вже сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта в літературі, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало визначив чіткі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Він поділив жанри літератури за темами й особливостями стилю. Оді належало бути величавою й оспівувати визначних осіб. Поема мала зображувати видатні історичні події та подвиги героїв. Трагедія, як правило, була ареною боротьби обов’язку та почуттів персонажів. Епіграма, байка, комедія наближалися до буденного життя людей, використовуючи живі, розмовні елементи. Однак і в них необхідно було зберігати струнку композицію і логіку розвитку характерів. У драматургії Буало висунув правило трьох єдностей (місця, дії, часу).
З погляду теоретика класицизму, розум – це істина й краса, що становлять найвищий ідеал мистецтва. У поняття “розум” Буало вкладав абсолютний, універсальний, витончений художній смак, вироблений в епоху античності і, на його думку, втрачений у Середньовіччі. Тепер (тобто в часи Буало) художній смак став надбанням культурних верств населення. Звідси орієнтація класицизму на “аристократизм духу”, інтелектуалізацію мистецтва. За словами Буало, вищий художній смак досягається суто умоглядними шляхами. Теоретик класицизму вважав, що античні майстри створювали свої шедеври, наслідуючи певні правила, отже, слід скористатися цими правилами. Із цього випливають чітка регламентація класицизму, вимога дотримувалися в літературній творчості усталених канонів.
Буало стверджував, що краса в мистецтві є вічне, постійне, універсальне й абсолютне поняття, до якого мають прагнути митці. Окрім того, з його погляду, краса – це правда, і тому письменникам треба вивчати людську природу, бути достовірними в оцінці подій. У галузі мови він висував вимогу ясності та чистоти, його ідеалом була мова зрозуміла, афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів.
Буало орієнтував письменників на створення гармонійного мистецтва. Він вважав, що кожен твір має бути цілісним з погляду задуму та форми, тематики й мови, жанру і композиції. Логічність, єдність, урівноваженість усіх елементів тексту – шлях до досконалості та естетичної довершеності.
Основні принципи класицизму
Які ж характерні риси творів класицизму? Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, і це спонукало їх наслідувати традиції митців античності. Вони стверджували, що якщо в одні часи створюються зразки прекрасного, то завдання митців пізніших часів – наблизитися до таких зразків. Звідси – встановлення загальних правил художньої творчості.
Класицистичні твори відзначаються високим ступенем абстрактності, узагальнення. Це мистецтво думки, ідеї, логіки.
У літературі простежується ієрархія жанрів, тобто чіткий розподіл творів на певні жанри: високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема), середні (наукові твори, елегії, сатири), низькі (комедія, пісні, листи в прозі, епіграми). Теми для творів високих жанрів – події загальнонаціонального та історичного значення, в яких брали участь царі, видатні діячі, придворні та ін. Писали ці творивеличавою, урочистою мовою. Темами для середніх і низьких жанрів були наука, природа, людські вади, соціальні пороки. У творах цих жанрів діяли представники середніх і нижчих класів, мова наближалася до розмовної. Якщо у високих жанрах прославлялись ідеї монархії та громадського служіння, то в середніх і низьких жанрах утверджувались ідеї пізнання світу й людської природи, викривалися вади суспільства й людських характерів.
Д. Наливайко слушно відзначає: “Із теоретико-нормативним аспектом класицизму пов’язані такі його риси, як сувора регламентація системи його жанрів і видів, принцип їхньої “чистоти”, що вимагав чіткого розмежування жанрів і повної визначеності їх структури. Специфічний характер класицизму виявляється і в тому, що його художні жанри і форми мислилися як реалізація певних умоглядних моделей з чітко встановленим числом і порядком складових частин, які мають, у свою чергу, так само визначені якості та функції”.
Важливим елементом в естетиці класицизму є вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів. Звідси походить майже математична точність правил мистецтва класицизму (ієрархія жанрів, правило трьох єдностей у драматургії тощо). Усе це накладає на твори класицистів відбиток холодної безпристрасності та надмірної логічності.
В. Мартинов пише: “Усе, що виражено туманно, неясно, багатозначно, з точки зору класицизму сприймається як потворне… Мистецтво обмежувалося суворою регламентацією з боку розуму і було покликане демонструвати точний аналіз зображуваного світу. Головне завдання митця – переконувати логікою думки. Класицизм намагався утвердити такий тип краси, в якому, за словами давньоримського архітектора Вітрувія, неможливо нічого змінити, ні додати, ні відняти, не порушивши цілого”.
Із ученням про абсолютність ідеалу прекрасного і з раціоналізмом класицистів пов’язане їхнє розуміння універсальних типів людських характерів. Спираючись на трактат давньогрецького філософа Теофраста “Епічні характери”, класицисти стверджували незмінність людської вдачі. Тому класицистичні образи відрізняються абстрактністю й універсальністю, втілюючи лише загальні риси, а не індивідуальні ознаки. Персонажі здебільшого схематичні, у кожного з них підкреслюється якась одна провідна риса (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).
Характери у класицизмі чітко поділяються на позитивні та негативні, що має виконувати певні виховні завдання. Ідеалом класицизму була людина сувора, вольова, яка ставила державні інтереси вище особистих. Якщо в мистецтві Середніх віків людина співвідносила своє життя із Богом, а в культурі Ренесансу людина відчула силу власних можливостей, то в класицизмі всі вчинки та дії героїв обумовлюються суспільною необхідністю, справою почесного служіння монарху та державі. Понад усе в героях класицизму цінувалося верховне начало – розум, який усвідомлювався як чинник високої духовності й моралі.
Класицисти вважали людські пристрасті виявом стихійного, руйнівного начала. Вони вважали, що тільки розум може дати людині найвищу мету життя. В оцінці особистості важливу роль відігравали моральні принципи, поняття про норми поведінки та доброчесності. У творах класицистів маємо різке протиставлення добра і зла, піднесеного і буденного. Основний зміст їх складали протиріччя між природними бажаннями людини і громадським обов’язком, пристрастями й розумом. Герої класицизму жертвували собою заради обов’язку, а якщо й віддавалися пристрастям, то це призводило їх до трагедії.
Драматичні твори (трагедія, комедія) підпорядковуються Правилу трьох єдностей – часу, місця, дії. П’єса показувала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці.
Струнка композиція твору була засобом виявлення логіки задуму автора та певних рис персонажів. Художні твори відповідали правилам симетрії, гармонії всіх елементів, що відображали важливі й сповнені мудрості події буття.
Для класицизму загалом характерні аристократизм, орієнтування на вимоги та смаки вищих верств суспільства, хоча деякі представники класицизму (наприклад, Мольєр) порушували це правило.
Зображувані події митці оцінювали передовсім за їх суспільним значенням. Вони вважали, що головне завдання мистецтва – навчити людей бути щасливими, дати їм певні норми для наслідування у поведінці та вчинках. Представники класицизму були переконані в існуванні двох головних умов людського щастя – суспільної (підкорення державним інтересам) та етичної (підкорення пристрастей розуму). Тому всі жанри класицизму відзначаються дидактичністю, прагненням повчати. При цьому митці повчали всіх – від короля та дворянства до представників третього стану, намагаючись наблизити до життя свій ідеал.
Естетичну цінність для класицистів становило лише вічне, непідвладне часу, зокрема твори античності. Наслідуючи давніх авторів, класицисти самі створювали “вічні” образи, які назавжди увійшли до скарбниці світової літератури (Тартюф, Сід, Горацій, Федра, Андромаха, міщанин-шляхтич, скнара, недоросток та ін.). Класицистичні твори стали торжеством гармонії, розуму і порядку над хаосом і суперечностями буття.
Класицисти втілювали у мистецтві ідеал прекрасного, що різко відрізнявся від реальної дійсності, але від цього не ставав менш величним.
Класицизм виявився у різних видах мистецтва. У літературі його представляють Ф. Малерб, Ф. Ларошфуко, П. Корнель, Ж. Расін (Франція), М. Ломоносов, Г. Державін (Росія) та ін.; у живописі – Н. Пуссен, К. Лоррен, К. Желле (Франція), К. Брюллов, О. Іванов (Росія) та ін.; в архітектурі – Л. Лево, А. Ленотр, Ж. Ардуен-Мансар, К. Перро (Франція); у музиці – Ж. Б. Люллі (Франція) та ін.
Класицизм – це мистецтво піднесеної думки і гармонії, потяг до впорядкування життя на противагу хаосу. Це приклад високої краси, що відображає одвічне прагнення людства до абсолюту.
ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
· Дайте визначення класицизму.
· Які історичні чинники вплинули на його формування?
· У яких країнах Європи класицизм розвинувся найбільше?
· Що становить філософське підгрунтя класицизму?
· Яке значення класицисти надавали розуму?
· Яку роль відігравала антична спадщина у творах класицистів?
· У чому виявляється нормативність класицистичного мистецтва?
· Розкажіть про ієрархію жанрів класицизму. Які теми й образи були характерні для високих, середніх і низьких жанрів? Чи мінялася мова відповідно до жанрової приналежності твору?
· Які ідеали стверджували класицисти?
· Сформулюйте основні положення трактату Н. Буало “Поетичне мистецтво”.
ЛІТЕРАТУРА
Кирилюк З. В. Зарубіжна література. Античність. Середньовіччя. Відродження. Бароко. Класицизм. – Тернопіль, 2002.
Леонов С. Литература классицизма в школьном изучении. – М., 1997.
Мартынов В. Мировая художественная культура. – Минск, 1997.
Наливайко Д. С. Искусство: направления, течения, стили. – К., 1981.
Ніколенко О. М. Бароко. Класицизм. Просвітництво. – Харків, 2003.
Пушкарская В. М. Изучение классической зарубежной литературы в школе. – К., 1983.