Китобійний промисел
Необхідність дбайливого ставлення до біологічних ресурсів Світового океану можна показати на прикладі китобійного промислу.
Кити – загін водних ссавців, який поділяють на два підряди: зубатих (кашалот, косатка, белуха, морська свиня) і беззубих, або вусатих, китів (синій, фінвал, сейвал, горбач, полосатик). Синій кит – найбільша тварина на Землі. Довжина дорослої кита досягає 30 м, а маса – 150 т. Китове стадо відрізняється дуже низькою плодючістю, оскільки самка кита приносить одного, рідко двох дитинчат, які досягають промисловий величини у віці трьох років. Тому темпи відтворення такого стада зазвичай дуже низькі.
Люди полювали на китів протягом багатьох століть, щоб отримувати кутовий жир і м’ясо, але способи полювання були кустарними. Судновий китобійний промисел зародився в Норвегії в 1868 р. Потім їм стали займатися США, Ісландія, Росія, Японія, деякі інші країни. Удосконалювалися і способи видобутку, яку стали вести китобійними флотиліями, що включають невеликі швидкохідні судна, озброєні гарпунними гарматами (снаряд-граната такої гармати вибухає в тілі кита), і плавучі бази, де китові туші обробляють прямо у відкритому морі. Така видобуток китів тривала більше ста років, але географія її при цьому змінювалася. До початку XX в. головним і, по суті, єдиним районом китобійного промислу залишалася Північна Атлантика. Потім цей промисел став поступово переміщатися в води Антарктики – у так званий Південний океан, особливо багатий крилем – головною їжею вусатих китів. Китів також стали добувати в північній частині Тихого океану, біля берегів Південної Америки, Африки, Австралії.
У більшості випадків цю здобич вели хижацьки, без урахування темпів відтворення китового поголів’я. Про зростання видобутку говорять наступні цифри: у 1920 р. було видобуто 12 тис. китів, в 1939 р. – 46 тис., в 1950 р. – 46 тис., в 1960 р. – 64 тис., а в 1962 р. був встановлений свого роду рекорд – 66 тис. китів. Надалі через непоправних втрат китового стада видобуток стала зменшуватися-до 43 тис. в 1970 р. і 29 тис. в 1975 р. Всього ж за столітній період існування промислового китового промислу було видобуто приблизно 2 млн китів загальною масою 100 млн т! В результаті, тоді як в 1900 р. в океані плавало 4,4 млн китів, до початку 1990-х рр.. їх залишилося близько 1 млн.
Змінилося і якість китового стада: популяції 8 з 11 видів китів, є об’єктом промислу, з точки зору комерційного лову або сильно, або дуже сильно виснажені. У 40-50-х рр.. XX в. виявилося в основному знищеним стадо найбільших і цінних синіх китів, потім – горбатих китів, за ними – финвалов, а до кінця 80-х рр.. – Також менш цінних в промисловому відношенні сейвали і кашалотів. Процес погіршення якості китового стада мав і географічне вираз. Спочатку були фактично винищені кити в Північній півкулі, а потім дійшла черга і до китів Південного океану – основного району їх проживання. Промисловий видобуток китів в Антарктиці почали в 1904 р., а вже в 1940-х рр.. саме в Південному океані добували більше 70% всіх китів; пізніше ця частка ще більше зросла. До середини 1960-х рр.. тут було видобуто близько 1,3 млн голів загальною масою 65 млн т. У результаті такого інтенсивного промислу чисельність китів у цій акваторії зменшилася в шість разів.
Перші спроби створити міжнародний орган, який регулював би світової китобійний промисел, були зроблені ще в 1930-х рр.. Однак вони завершилися успіхом лише в 1946 р., коли була створена Міжнародна китобійна комісія (МКК). Спочатку вона ввела більш суворі квоти на видобуток китів в Антарктиці, північних частинах Атлантики і Тихого океану, а потім і інші обмеження для комерційного китобійного промислу. Коли ж і це не допомогло, в 1982 р. країни – члени МКК домовилися про десятирічному мораторій на промисел китів, і видачу ліцензій на такий промисел стали строго регламентувати.
У результаті в 1980-х рр.. китобійний промисел виявився обмеженим в основному виловом китів у наукових цілях (приблизно 1,5 тис. голів), який вели Японія, Норвегія, Ісландія, Республіка Корея, СРСР. Після цього почався приріст китового стада, але він протікає дуже повільно, зростаючи лише на кілька відсотків на рік. Тому що проходила навесні 1993 р. Чергова зустріч МКК вирішила продовжити мораторій. А навесні 1994 р. на наступному засіданні цієї комісії було прийнято важливе рішення про встановлення довгострокового заповідника для китів у південній частині Світового океану (на південь від 40 ° ю. Ш.).
Більшість країн стало досить строго дотримуватися рекомендацій МКК. США, наприклад, ще в 1970 р. повністю припинили свій китобійний промисел і заборонили імпорт китового сала і жиру. Довше інших бунтувалися Японія, Норвегія і Ісландія, які продовжували, хоч і обмежену, видобуток китів “в наукових цілях” ще в 1980-х рр.., А епізодично і в 1990-х рр..
Радянський Союз почав свій китобійний промисел в 1933 р. у північній частині Тихого океану і активно продовжував його з 1946-1947 рр.. в Антарктиці, куди щорічно прямувала потужна китобійна флотилія “Слава”. У 1987 р. Радянський Союз приєднався, хоча і неохоче, до мораторію МКК. А в першій половині 1990-х рр.., Вже в новій Росії, навколо цього питання йшли дуже великі суперечки, причому багато пропонували взагалі вийти з МКК і відновити видобуток китів. Однак в 1994 р. Росія все ж приєдналася до вирішення МКК про створення заповідника китів в Південному океані. Зате російський китобійний флот, довго стояв на приколі, зайнявся промислом білухи у вітчизняних морських водах.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)