Кислотно-основний баланс
Концентрація іонів водню в плазмі крові
Концентрація іонів Н + в плазмі і в міжклітинному просторі становить близько 40 нМ. Це відповідає величині рН 7,40. рН внутрішнього середовища організму повинен підтримуватися постійним, так як істотні зміни концентрації прогонів не сумісні з життям.
Постійність величини рН підтримується буферними системами плазми (схема В), які можуть компенсувати короткочасні порушення кислотно-основного балансу (див. С. 36). Тривале рН-рівновага підтримується за допомогою продукції і видалення протонів. При порушеннях в буферних системах і при недотриманні кислотно-основного балансу, наприклад в результаті захворювання нирок або збоїв в періодичності дихання через гіпо – або гіпервентиляції, величина рН плазми виходить за допустимі межі. Зменшення величини рН 7,40 більше, ніж на 0,03 одиниці, називається ацидозом, а підвищення – алкалозом
Б. Кислотно-основний баланс
Походження протонів. Існують два джерела протонів – вільні кислоти їжі і сірковмісні амінокислоти білків, отримані з їжею кислоти, наприклад лимонна, аскорбінова і фосфорна, віддають протони в кишковому тракті (при лужному рН). У забезпечення балансу протонів найбільший внесок вносять утворюються при розщепленні білків амінокислоти метіонін і цистеїн. У печінці атоми сірки цих амінокислот окислюються до сірчаної кислоти, яка дисоціює на сульфат-іон і протони.
При анаеробному гліколізі в м’язах і еритроцитах глюкоза перетворюється в молочну кислоту (див. С. 330), дисоціація якої призводить до утворення лактату і протонів. Освіта кетонових тіл – ацетоуксусной і 3-гідроксимасляної кислот – в печінці (див. С. 304) також призводить до звільнення протонів, надлишок кетонових тіл (при голодуванні, цукровому діабеті) веде до перевантаження буферної системи плазми і зниження рН (метаболічний ацидоз; молочна кислота → лактацидоз, кетонові тіла → кетоацидоз). У нормальних умовах ці кислоти зазвичай метаболизируют до СО2 і Н2О і не впливають на баланс протонів.
Видалення протонів. У нирках протони потрапляють в сечу за рахунок активного обміну на Na + – іони. При цьому в сечі протони забу-феріваются, взаємодіючи з NH3 і фосфатом (див. С. 318).
В. Буферні системи плазми
Найбільш важливою буферною системою плазми є бікарбонатний буфер, що складається з слабкою вугільної кислоти (Рк1 6,1) і її кислого аніону бікарбонату. Вугільна кислота Н2СО3 знаходиться в рівновазі зі своїм ангідридом СО2. Встановлення рівноваги між обома формами прискорюється ферментом карбонат-дегідратази (“карбоангидразой”). При рН плазми концентрації НСО3- і СО2 перебувають у співвідношенні 20/1. Розчинений у крові СО2 равновесно обмінюється з СО2 газової фази альвеол легенів. Тому НСО3- / СО2 – система є ефективною відкритою буферною системою. Прискорене або уповільнене дихання змінює концентрацію СО2, що призводить до зміни рН плазми (дихальний ацидоз або відповідно алкалоз). Таким чином, легені можуть швидко і дієво впливати на рН плазми без участі систем видалення прогонів.
Білки плазми і особливо гемоглобін еритроцитів (див. С. 276) також здатні приєднувати протони, підтримуючи сталість рН. Певний внесок у буферні властивості крові вносить фосфат.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)