Кібернетичний підхід

Як ми бачили, в політології активно використовується сучасна теорія систем, біля витоків якої знаходяться біологія та кібернетика.

Американський вчений Норберт Вінер (1894-1964) заклав основи кібернетики виходячи з уявлення про те, що всі об’єкти живої і неживої природи, у тому числі й соціальні об’єкти, можна уподібнити “чорному ящику”, який реагує на запити, звернені до нього.

Творці сучасної загальної теорії систем виходять з того, що досліджувана реальність, в тому числі і політична, володіє деякими властивостями, спільними для всіх систем. Це означає, що політична система складається з взаємопов’язаних елементів; ціле, сформований цими елементами, не можна звести до їх суми, оскільки це ціле володіє деякими якостями, яких немає ні у одного з складових його елементів; взаємини між цим цілим і його елементами підкоряються правилам, які можуть бути виражені на мові логіки.

Підхід до політики з позицій кібернетики здійснив німецький політолог Карл Дойч (1912-1992). У книзі “Нерви управління” (1963) він розглянув кібернетичну модель політичних систем як комунікативну структуру. Під комунікацією він розумів передачу смислів за допомогою різного роду символів. Це процес, за допомогою якого особа або група осіб повідомляють про своє ставлення до конкретного питання. Комунікації здійснюються не тільки з допомогою друкованих та електронних засобів, але і за допомогою творів живопису, музики, математичних символів, художніх творів тощо

Дойч запропонував уподібнювати політичну систему системі кібернетичної. Політика в даному випадку представлялася як процес управління та координації зусиль людей по досягненню поставлених цілей. Упор при цьому робився на дослідження процесів інформації в політиці.

Модель Дойча виходить з того, що в умовах розвинених комунікацій інформація є “нервами управління”, діяльність яких визначає ефективність влади. Найбільш широким каналом є засоби масової інформації, друковані та електронні. Крім них в якості комунікації виступають політичні партії, групи тиску та інші організації. Важливий спосіб комунікації – неформальні, особисті контакти лідерів держав, партій.

Рух інформації від однієї частини політичної системи до іншої, наприклад від еліти до громадян, залежить від зрілості самого суспільства.

У демократично розвинених суспільствах політична інформація адресується всім групам населення, її циркуляція не стикався з цензурою, вона функціонує на основі взаємного обміну: як від лідерів до населення, так і громадян до влади.

У тоталітарних суспільствах переважають комунікації на основі неформальних контактів політичних лідерів. Нерозвиненість засобів масової інформації, відсутність незалежної преси обумовлюють дозований характер і обсяги політичної інформації, повний контроль над нею з боку держави.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Кібернетичний підхід