Керівництво урядом

Ключовою проблемою будь-якого уряду є забезпечення реального з’єднання, з одного боку, реальної автономії міністерств, а з іншого – єдності дії уряду. У різних політичних системах це завдання вирішується різних образом. Зупинимо свою увагу на цьому.
Вельми оригінальною в цьому відношенні є політична практика в США. У цій країні, як відомо, не існує кабінету, на чолі якого був би прем’єр-міністр. Це було пов’язано з тим, що батьки-засновники США, побоюючись зайвого і небезпечного для демократії посилення виконавчої влади, обмежили повноваження уряду. І тим не менше американський законодавець передбачив колегіальну форму рішень виконавчої інстанції влади: з 1793, зокрема, використовується поняття “кабінет”, яким позначається засідання міністрів. Правда, ніяких жорстких правил засідання та рішень цього зібрання не передбачається. І тільки з приходом на пост президента Д. Ейзенхауера такі засідання міністрів стали щотижневими. Здавалося б, що утвердилася практику такого роду засідань припинив під час свого президентства Д. Кеннеді. Такі зібрання стали проводитися в міру необхідності.
Ситуація в даному питанні в США є парадоксальною: президент має всю повноту влади перед обличчям міністрів, але не має у своєму розпорядженні органу, який інституційно підтверджував би лідерство президента у відправленні функцій виконавчої влади та який протистояв би тиску з боку парламенту. Ось як цю ситуацію оцінює М.-Ф. Туан, один з політологів Франції: “Влада президента випливає з його ролі глави правління – може виникати навіть бажання визначити її як правління в його єдиній особі, т. К. Міністри володіють тільки обмеженою владою, не маючи якого б то не було колективного авторитету; таке правління існує тільки з волі президента і лише зрідка президент представляє міністрам якісь крихти влади. Це всього лише радники, і то якщо президент бажає цього, і вони ніколи не мають можливості проявляти ініціативу, яку не бажає президент: вони знаходяться в положенні підлеглих “[459].
Така перевага президента є перевагою самотності. Дійсно, президент може рекрутувати в правління кожного, хто йому здається відповідним для виконання тієї чи іншої функції, нав’язувати свої погляди і рішення будь-якого міністра і іншій посадовій особі. Однак на практиці міністри та інші вищі адміністратори швидко усвідомлюють, що їхні повноваження і можливості є дуже обмеженими, навіть незважаючи на підтримку адміністрації та різного роду груп тиску. Про це красномовно заявив якось колишній віце-президент США Ч. Девіс: “Члени кабінету є природними ворогами президента” [460]. Це політологи називають однією з істотних слабостей президентської влади в США. Але і в цьому випадку президент, що називається, небезоружен. Не випадково американський політолог Річард Роуз вказує і на те, що зазвичай президент США “не приймає рішень, які визначають орієнтацію уряду. Залежно від ситуації він приймає ясні або невизначені рішення, які кладуть лише початок комплексного процесу переговорів всередині і між окремими складовими правлячої машини “[461].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Керівництво урядом