Кеннеді і “нові рубежі”
І такий лідер не забарився з’явитися. Уже в передвиборній боротьбі за президентський пост Джон Фіцджеральд Кеннеді продемонстрував сміливість, динамізм і енергію. Все те, що колишній президент, переваливший за сьомий десяток, вже не міг дати Америці, самовпевнено обіцяв молодий (йому ледь минуло сорок), перспективний кандидат. Якщо суперник, віце-президент Ніксон, постійно озирався на правління Ейзенхауера, то Кеннеді був спрямований вперед, до “нових рубежів”. Він звинувачував колишню адміністрацію – і Ейзенхауера, і Ніксона в тому, що вони недостатньо інтенсифікували американську економіку, мало зробили для розвитку загального добробуту, не довели до потрібного рівня ядерний потенціал країни і, взагалі, схоже, проспали весь президентський термін. Час вимагав змін у всьому – в стилі керівництва, в риториці і самому напрямку руху. Чи вдасться молодому кандидату в корень змінити американську політику – виборці могли тільки гадати, проте говорив він так, ніби сам у це вірив.
Багато чого було незвично в Кеннеді: його молодість, католицьке віросповідання, нарешті, його особиста харизма. Він виглядав таким чарівним, коли виступав з екранів телевізорів! Кеннеді привів із собою в Білий дім цілу команду помічників і радників, причому, в порушення традиції, це були не представники великого бізнесу, а люди з академічних кіл. У Вашингтоні жартували: мовляв, тепер у нас правлять не “грошові мішки”, а “юні вундеркінди”. При всьому своєму незвичайному іміджі Джон Кеннеді дотримувався досить традиційних “центристських” поглядів – майже як попередній президент. За спиною у нього була досить звичайна кар’єра в Конгресі, де він не відзначився ні як затятий правозахисник, ні як енергійний борець з маккартизмом.
Під час передвиборної кампанії, у своїй інавгураційній промові, та й у перші роки президентства Джон Кеннеді виявляв набагато більше інтересу до міжнародних справ, ніж до питань внутрішньої політики. На “домашньому фронті” він обмежувався закликами розширити і поглибити вже існуючі соціальні програми, не витрачаючи сил на винахід нових. В його виправдання можна сказати, що тоді, на виборах 1960, він не отримав значимої переваги голосів, яка би забезпечила йому мандат на проведення рішучих змін. До того ж Кеннеді доводилося працювати з Конгресом, який лише номінально був “демократичним”, а на ділі ж, за своєю ідеологією, виразно тяжів до консерватизму.
Що б не говорили про Кеннеді, він з самого початку дав зрозуміти, що має намір відродити один з головних принципів прогресизму, а саме: активне президентство. Він відверто насолоджувався своїм лідерством – енергійно, зухвало, часом навіть демонстративно. Кеннеді сподівався використовувати президентський пост для того, щоб привернути суспільну увагу до національних проблем, пробудити творчу думку і вдихнути нову енергію в країну, яка останні вісім років жила на автопілоті. Білий дім при Кеннеді став осередком кипучої енергії та активності. Чого коштували тільки шикарні прийоми, на яких блищали всілякі світила, вимовлялися пишні, ні до чого не зобов’язуючі промови і виблискували спалахи кінокамер. Все це служило одній меті: привернути увагу народу до господаря Овального кабінету.
Як кажуть, імідж формує особистість, стиль робить її незабутньою.
У питаннях внутрішньої політики Кеннеді робив основну ставку на економічне зростання. Покладаючись більше на ринкові механізми, ніж на урядові організації, він вірив: успішний економічний розвиток в кінцевому рахунку забезпечить населенню великі доходи і відкриє перед ним нові перспективи. У плани президента входило різке зниження особистого і корпоративного прибуткового податку. Якщо в кишенях американців буде осідати більше грошей, міркував Кеннеді, то їм не треба буде допомагати, вони зможуть самостійно забезпечити собі процвітання в будь-якій області. І дійсно, в пору його президентства економіка розвивалася більш швидкими темпами, ніж при Ейзенхауері – при збереженні низького рівня інфляції. Правда, урядові витрати і дефіцит бюджету теж росли.
Восени 1963 року стало ясно: президент – незважаючи на всю свою активність – не багато чого домігся в законодавчій області. Йому вдалося досягти певної лібералізації соціального страхування, підвищити посібники тимчасово безробітним і розширити програму будівництва соціального житла. Однак закони про медичне обслуговування і освіту були заблоковані консервативними демократами в Конгресі. Та ж доля спіткала закон про цивільні права і допомоги найбіднішим верствам населення. Щоб зміцнити підтримку з боку жителів півдня, Кеннеді вирішив зробити поїздку в Даллас (штат Техас).
Двадцять другого листопада 1963 року, коли президент у супроводі своєї дружини Жаклін проїжджав у відкритому автомобілі повз тріумфуючого натовпу, пролунали фатальні постріли. З тих пір пройшов не один десяток років, але літні американці і понині згадують ті трагічні дні: де вони були, що робили, коли рознеслася страшна звістка про смерть президента. На якийсь час життя в країні зупинилось.
Припавши до екранів телевізорів, американці жадібно ловили повідомлення з Далласа, потім спостерігали за жалобною церемонією у Вашингтоні і розстрілом передбачуваного вбивці Кеннеді. Останній акт трагедії – похоронна процесія на Арлінгтонському національному кладовищі; можна без перебільшення сказати, що вся країна проводжала свого президента в той скорботний шлях. Мільйони очей, які впродовж тисячі днів стежили за енергійним, повним життєвих сил лідером, тепер зволожувалися сльозами при вигляді труни з Мертвим президентом.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)