КАЗКА ПРО РИБАКА ТА РИБКУ – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН – КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ – З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ
Поезія Олександра Сергійовича Пушкіна стала гордістю й окрасою російської літератури. Серед численних шанувальників таланту митця чимало й дітей. Адже він – автор чудових віршованих казок, пройнятих любов’ю до усної народної творчості. Відчуття краси й сили народного слова Пушкіну прищепила няня, з якою в нього склалися теплі, дружні стосунки. Орина Родіонівна знала безліч російських прислів’їв і приказок, пісень і казок. Цими скарбами вона щедро ділилася зі своїм вихованцем.
КАЗКА ПРО РИБАКА ТА РИБКУ
Жив старий із своєю старою
Біля самого синього моря.
Жили вони в ветхій землянці
Рівно тридцять літ і три роки.
Дід ловив неводом рибу,
А баба куделила пряжу.
Якось в море закинув він невід, –
Прийшов невід з самим баговинням.
Він удруге закинув невід, –
Прийшов невід з травою морською.
Як утретє закинув він невід, –
Витяг невід однісіньку рибку,
Золотую рибку, не просту.
Почала тая рибка благати,
Людським голосом промовляти:
“Відпусти мене, діду, до моря,
Дорогий дам за себе я відкуп:
Відкуплюся, чим тільки ти схочеш!”
Здивувався старий, налякався:
Він рибалив тридцять літ і три роки
Та не чув він, щоб риба говорила.
Відпустив він рибку золотую
Ще й сказав їй привітливе слово:
“Бог з тобою, рибко золотая!
Мені твого відкупу не треба,
Іди собі, рибко, в синє море,
Гуляй там собі на просторі!”
Повернувся дід до старої,
Розповів їй про диво велике:
“Я піймав був сьогодні рибинку,
Золоту рибинку, не просту,
По-нашому рибка говорила,
В синє море додому просилась.
Дорогою ціною відкуплялась,
Відкуплялась, чим тільки я схочу.
Не посмів я взять відкуп з рибки,
Відпустив її так в синє море”.
Почала баба лаяти діда:
“Ой, дурило ж ти, недотепа!
Не зумів взяти відкупу з рибки!
Було взяти від неї хоч ночви1,
Адже наші, бач, зовсім побиті!”
От пішов дід до синього моря,
Бачить: море злегенька заграло.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Тут старий уклонився та й каже:
“Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя все докоряє,
1 Ночви – довгаста посудина для прання білизни, купання, виготовлення тіста.
Не дає мені, старому, спокою:
Їй потрібні новісінькі ночви,
Бо наші, бач, зовсім побиті!”
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом,
Будуть вам новісінькі ночви”.
Повернувся старий до старої, –
А у баби новісінькі ночви!
Та ще дужче стара докоряє:
“Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, ночви!
А яка ж із ночов отих користь?!
Повертайся, дурню, до рибки,
Уклонися їй, випроси хату!”
От пішов дід до синього моря, –
Скаламутилось синєє море.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла до нього рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Тут старий уклонився та й каже:
“Змилуйся, паніматонько-рибко!
Іще дужче стара мене лає,
Не дає мені, старому, спокою:
Хату просить баба сварлива!”
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом.
Нехай так уже: буде вам хата!”
Пішов дід до своєї землянки,
А землянки нема вже й сліду!
Перед ним стоїть хата з світлицею1,
З димарем мурованим, білим,
Ще й дубові, тесові ворота.
А стара сидить під віконцем
1 Світлиця – світла парадна кімната.
Та чимдуж чоловіка картає:
“Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, хату!
Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути селянкою,
Хочу буть стовбовою дворянкою!”
Знов пішов дід до синього моря, –
Неспокійне синєє море!
Золоту став він кликати рибку.
Припливла з моря рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Уклонився він рибці та й каже:
“Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя зовсім здуріла,
Не дає мені, старому, спокою:
Вже не хоче буть вона селянкою,
Хоче буть стовбовою дворянкою”.
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом!”
Повернувся старий до старої,
Що ж він бачить? – Високі хороми,
А на ганку стоїть його баба,
В соболевій вона тілогрійці,
Грезетова на маківці кичка1,
Ще й перлове намисто на шиї,
На руках самоцвітні каблучки,
На ногах – чобітки червоні.
Перед нею дбайливі слуги,
Вона б’є їх, за чуба тягає…
Каже дід до своєї старої:
“Здрастуй, пані-добродійко дворянко!
Чи теперечки ти вдовольнилась?”
1 Грезетова кичка – давній головний убір заміжньої жінки з тканини із візерунком того самого кольору.
А стара на старого як гримне
Та на стайню до коней послала.
От і тиждень, і другий минає,
Іще дужче тут баба здуріла,
Знов до рибки старого посилає.
“Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути дворянкою,
Хочу вільною бути царицею!”
Дід злякався, почав благати:
“Що ти, бабо, чи ти сказилась?
Ні ступити, ні мовить не вмієш,
То й смішитимеш ціле царство!”
Розгнівалась баба ще дужче,
Як ударить діда в обличчя.
“Як ти смів сперечатись зі мною,
Зі мною, дворянкою стовбовою?!
Йди до моря, кажу тобі честю,
А не схочеш – неволею підеш!”
Почвалав старенький до моря, –
Почорніло синєє море.
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Уклонився старий та й каже:
“Змилуйся, матінко-рибко!
Знову моя баба вередує:
Вже не хоче бути дворянкою,
Хоче бути вільною царицею!”
Відказала рибка золотая:
“Не журися, іди собі з Богом.
Добре, буде царицею баба!”
До старої дідусь повернувся,
Бачить: царський палац препишний,
У палаці стару свою бачить, –
За столом сидить вона – цариця,
Служать їй бояри та дворяни,
Наливають їй вина заморські,
А на закуску – медяники солодкі.
Навкруги стоїть грізна сторожа,
За плечима – списи та сокири.
Як побачив дідусь, налякався,
В ноги він старій уклонився,
Мовив: “Здрастуй, грізна царице!
Чи ж теперечки ти вдовольнилась?”
І не глянула баба на нього,
Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,
Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбігла
Та сокирами ледь не зарубала.
Ще й народ глузував із нього:
“Так і треба тобі, старий нечемо!
Це тобі, нечемо, наука,
Щоб не ліз не в свої сани!”
Ось і тиждень, і другий минає, –
Іще дужче баба здуріла,
Царедворців по діда посилає.
Розшукали старого, приводять.
Чоловікові й каже баба:
“Повертайся, вклонися рибці, –
Вже не хочу я бути царицею,
Хочу бути морською володаркою,
Хочу жити в окіяні-морі,
Щоб служила мені рибка золотая
І в мене була на побігеньках”.
Не насмілився дід сперечатись,
Не наважився всупереч казати.
От іде він до синього моря,
Бачить – море сердито бушує,
Надимає розгнівані хвилі,
Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
“Чого тобі треба, дідусю?”
Уклонився старий та й каже:
“Змилуйся, матінко-рибко!
Що робити з клятою бабою?
Вже не хоче вона буть царицею,
Хоче буть володаркою морською,
Щоб їй жити в окіяні-морі,
І щоб ти сама їй служила
І в неї була на побігеньках!”
Не сказала нічого рибка,
Лиш хвостом по воді майнула
І сховалась в глибокому морі.
Довго ждав старий біля моря,
Не діждався, пішов він додому.
Глянув – аж перед ним землянка,
На порозі сидить його баба,
Перед нею – розколоті ночви.
Переклад Наталі Забіли
– Назви головних героїв прочитаної казки. Розкажи про них, використовуючи слова добрий, терплячий, ввічливий; лиха, сварлива, ненаситна.
– Скільки разів старий звертався до рибки з проханнями? Які слова допомагають уявити море кожного разу, коли це відбувалося? Чому змінювався стан моря?
– Поділи казку на частини й придумай для них назви. Усно опиши малюнки, які б передавали зміст кожної частини. Які слова з казки допомогли тобі створити уявні малюнки?
(2 votes, average: 3.50 out of 5)