Картування ареалів
Для картування ареалів використовують карти різного масштабу. Зокрема, в “Атласі ареалів і ресурсів лікарських рослин СРСР” (1976), масштаб більшості точково-штрихових карт 1:17 000 000, що досить зручно. Крім згаданого “Атласу”, є ще книга “Ареали лікарських і споріднених їм рослин СРСР” (1983, 1990).
За кордоном популярністю користуються карти ареалів, складені для рослин центрально-європейської флори Г. Мейзелем і його учнями в 1940-1960 рр. З 1926 по 1940 р в Німеччині окремими випусками видавалися “Ареали рослин”.)
Роботи по картування ареалів мають важливе наукове і прикладне значення. На аналізі ареалів засновані всі побудови флористики і частково історичної географії рослин. Ресурсоведческіе дослідження корисних рослин і раціональне планування їх заготовок також не можуть бути здійснені без достовірних даних про поширення господарсько значущих видів. Особливий науковий і практичний інтерес представляє картування ареалів рідкісних і зникаючих рослин. Що вийшли в різні роки Червоні книги СРСР, держав СНД, як правило, призводять ареали видів, що підлягають охороні, що слід розглядати як початковий етап роботи по їх охорони та раціонального використання.
За характером розподілу місцезнаходжень ареали рослин можуть бути суцільними (т. Е. Замкнутими) або розірваними (диз’юнктивними). У першому випадку відомі координатах більш-менш рівномірно розподіляються по всій площі поширення виду; у другому – ареал розпадається на дві або кілька відносно самостійних ізольованих частин. Розриви між окремими частинами диз’юнктивного ареалу називають диз’юнкцію.
Серед суцільних ареалів найбільш звичайні: оперізують, тобто витягнуті уздовж суші земної кулі по широті; циркумполярних, що охоплюють полярну північну околицю суші кільцем; меридіональні, тобто витягнуті в меридіональному напрямку. Нерідкі також променисті і бахромчатие ареали – неправильної, асиметричної форми з численними виступами в різних напрямках. Такі, як правило, ареали активно розселяються видів. Між абсолютно суцільними ареалами і ареалами строго диз’юнктивними існують різноманітні переходи. Освіта диз’юнкцій і формування діз’юнктівних ареалів обумовлено здебільшого історичними причинами. Існують різні типи диз’юнкцій. Аналіз особливостей диз’юнкцій широко використовується для реконструкцій палеоареалов, тобто древніх ареалів вимерлих таксонів в історичній географії рослин.
У тих випадках, коли окремі місцезнаходження виявляються віддаленими від основної частини ареалу, говорять про периферичних форпостах ареалу. Невеликі, віддалені від основної частини ареалу фрагменти отримали назву ексклавів. Причини існування периферичних форпостів і ексклавів різні. У деяких випадках вони пов’язані з заметами діаспор, тобто будь-яких одиниць поширення рослин, за допомогою вітру, птахів, морських течій і людини і вказують на розширення ареалу. В інших випадках ексклавів – це залишки колись більш широкого, але скоротився ареалу.
Цікавий приклад диз’юнкції – поширення епіфітних роду ріпсаліс (Rhipsalis) з сімейства кактусових. Як відомо, ареал кактусових строго обмежений Америкою. Але рід ріпсаліс виявлений і в тропічній Африці, а також на Цейлоні. Передбачається, що насіння представників цього роду могли бути перенесені через океан птахами. Ареали близьких видів найчастіше просторово ізольовані і як би заміщають один одного. Це явище заміщення одного близького виду іншим отримало назву вікарізма, а самі заміщають види називають вікарірующих, або вікарним. Багато ботаніки вважають їх підвидами одного загального (політіпічеського) виду, особливо якщо між ними є перехідні форми.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)