Картина світу – ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО ВІДРОДЖЕННЯ. ДАНТЕ АЛІГ’ЄРІ – КОЛИСКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ – ЗОЛОТІ СТОРІНКИ ДАЛЕКИХ ЕПОХ
Ви це знаєте
1. Що таке “космос” (світовий порядок) в античному розумінні? Опишіть його.
2. Першим поетом в історії давні греки і римляни вважали Гомера. Для чого, на їхній погляд, великим народам потрібна література?
3. Що ви знаєте з уроків історії та зарубіжної літератури про добу Середньовіччя? Чому від XIV до середини XX ст. дослідники вважали її регресом в історії Європи? Як ви гадаєте, чи не було в цій добі й певних “прогресивних” моментів? (Наприклад, культура Київської Русі – прообраз української культури – розвивалася саме за доби Середньовіччя).
4. Що ви знаєте про життя Данте Аліг’єрі? Які факти його біографії вас найбільше зацікавили? Назвіть твори цього митця. Які з них ви прочитали?
Картина світу
Механізми культури
Сучасна європейська цивілізація схожа на річку з двома витоками. Витік перший – антична культура, яка подарувала нам основи наук і мистецтв, більшість загальновизнаних цінностей і цілей. Витік другий – Біблія, Священна Книга давніх євреїв та християн, що донині є моральним
І духовним орієнтиром європейців.
Цілі та цінності цих двох витоків абсолютно різні і часто протилежні, тому європейська культура, зокрема й література, така багатогранна. Людина в усі часи прагне гармонії, намагається впорядкувати хаос, що її оточує. Однак представники різних епох і культур досягають цієї мети по-різному, адже по-різному уявляють будову Всесвіту, світовий порядок, мають різні цінності. І все це відображено в літературі. Якщо ми аналізуватимемо ідеї, мотиви, учинки людей, не взявши до уваги особливостей їхнього часу й культури, то або взагалі не зрозуміємо їх, або зрозуміємо неправильно. Саме тому вивчення історії літератури неможливе без вивчення картини світу, властивої тій добі, за якої написано певний твір.
Наприклад, за уявленнями античності, світом правлять боги, схожі на людей, але й люди схожі на богів. Люди прекрасні й досконалі, незважаючи на те, що їхнє життя і вчинки залежать від примх безсмертних. Вони невтомно вдосконалюють тіло й розум, прагнуть відобразити гармонію. Тому і розвиваються за часів античності науки й мистецтва. Людина гармонізує не тільки саму себе, а й суспільство. Так з’являються держава і право, закон і порядок. Антична людина створює інфраструктуру міст, будує дороги.
Подолавши тисячолітній цикл розвитку, антична цивілізація загинула. Люди стали іншими. Під впливом багатьох чинників, зокрема християнства, у їхній свідомості сформувалася нова картина світу. Здавалося, античний світогляд пішов у непам’ять. Язичницькі книжки спалювали, довершені храми і статуї руйнували.
Відтепер людина не вважала себе гармонійною. Таким міг бути тільки єдиний Бог, творець неба й землі. Людина мусила почуватися нікчемною, адже її плоть і душа, пристрасті й переживання – мізерні. Величний лише дух. Отож мистецтва, що зображують тіло чи людські стосунки, поступилися місцем іконопису, а з наук найпотрібнішим стало богослов’я.
Звісно, у цьому описі ви впізнали картину світу Середньовіччя, що тривало близько тисячі років. Це – час Великого переселення племен і виникнення європейських народів, час жахливих війн та епідемій. Здебільшого неписьменні, злиденні, люди вважали, що за околицею починається казковий світ чудовиськ, час визначали за церковним дзвоном, але намагалися жити праведно, щоб після смерті потрапити на небеса.
Утім як жити праведно, вони достеменно не знали, бо не читали Біблії, а коли її читав священик, майже нічого не розуміли. Святу Книгу було написано давньоєврейською і грецькою, згодом перекладено латиною, а середньовічні люди говорили своїми мовами: англійською, французькою, італійською, німецькою… Єдиною розрадою були епоси – оповіді про героїчні й чудесні пригоди, пісні про битви й перемоги, про любов і ненависть. Насправді античні цінності не зникли, просто стали забороненою частиною життя.
Тим часом освічені люди намагалися зберегти уламки втраченої культури. Вони збирали античні книжки і не припиняли шукати гармонії в хаосі повсякдення. За словами дослідника Середньовіччя Жака Ле Гоффа, “антична думка вижила в Середні віки лише в розшарпаному, спотвореному і приниженому християнством стані”. От як пропонував використовувати надбання античності святий Августин: “Якщо язичницькі філософи… випадково пізнали істини, корисні для нашої віри, то цих істин не тільки не слід остерігатися, а й треба забрати їх у незаконних власників і вжити на користь нам”.
Учені Середньовіччя (здебільшого ченці й священики) дуже спрощували думки античних мислителів, намагаючись переказати їх своїми словами, зрозуміло для простих парафіян. Так ставилися до будь-якого тексту, зокрема й до Біблії.
Античну цивілізацію можна назвати островом гармонії в океані хаосу. Середньовічний світ був зовсім інший: він утратив цілісність. Звісно, від античності залишилися міста, які поступово руйнувалися, але загалом європейський простір виглядав доволі похмуро. Поодинокі села, здебільшого розташовані навколо монастирів і з’єднані між собою стежками, губилися серед непрохідних лісів. Для середньовічної людини ліс був місцем, з якого з’являлася небезпека (розбійники, дикі звірі), тому асоціювався з темним боком життя, знегодами й труднощами. Відповідно стежина, дорога символізували прагнення віднайти світло істини. От як описує свою мандрівку лісом останній і найвидатніший поет Середньовіччя Данте Аліг’єрі (1265-1321) у творі “Божественна комедія” (1321):
Здолавши півшляху життя земного,
Я раптом опинився в темній хащі,
Бо втратив правоту путі прямого.
О, як повім про ті місця пропащі, –
Бо дебр така постала непроглядна,
Що й згадку страх не полиша нізащо!
Страшніш од неї смерть лише всевладна;
Але й добро там довелося стріти,
Тому про все я оповім докладно.
Не знаю, як прийшов під темні віти,
Бо ж був я наче сонний під ту пору,
Коли припало путь прямий згубити.
(Переклад М. Стріхи)
В одному з листів Данте зазначив, що його “Божественна комедія” – твір алегоричний, на зразок Біблії. Кілька тлумачень мають і наведені рядки. Перше значення – прямий зміст тексту: людина вже немолода, але й не в літах (серединою життя за часів Данте вважали тридцять п’ять років), заблукала в повному небезпек лісі. Друге значення алегоричне: поет утратив життєву мету, потрапив у ліс людських помилок. Є і трете значення – алегорія політична: дрімучий ліс – це політичне життя Італії, у якому Данте брав безпосередню участь.
Д. ді Мікеліно. Данте в “Божественній комедії”. Фреска із собору Санта-Марія-дель-Фйоре. 1465 р.
Собор Санта-Марія-дель-Фйоре. Флоренція
Італію кінця XIII ст. можна назвати гідною спадкоємицею Римської імперії. До її складу входили міста, кожне з яких мало певну самостійність на зразок міст-держав античності. Як ви знаєте, Данте був уродженцем багатого торгового міста Флоренції. Нащадок знатного й заможного роду, поет отримав грунтовну освіту в приватній школі, студіював юриспруденцію, філософію і теологію в університетах Болоньї та Парижа, тож по праву зажив слави найосвіченішої людини свого часу. Протягом усього життя Данте займався самоосвітою: вивчав спадщину видатних поетів і філософів античності, Вергілія ж мав за вчителя. Багато уваги митець приділяв дослідженню середньовічної поезії – французької та італійської.
На відміну від наукових трактатів, писаних латиною, вірші Данте і його попередники складали італійською. Італійська мова кінця XIII ст. була дуже наближена до сучасної, тому нині італійці можуть насолоджуватися стилем свого талановитого співвітчизника часів високого Середньовіччя1.
У тридцять років енергійний і рішучий Данте присвятив себе політиці та суспільному життю. Він обіймав керівні посади у Флоренції, приєднався до демократичної партії білих гвельфів, які виступали проти папської влади в місті.
У 1301 р. Данте як посол вирушає до папи римського. Тим часом влада у Флоренції переходить до чорних гвельфів, і митця засуджують до вигнання. У разі порушення заборони йому загрожує спалення на вогнищі. У 1304 р. Данте вирішив відійти від політичної діяльності, але повернутися до рідного міста йому вже не судилося.
Колись у схожій ситуації опинився вигнаний з Афін Сократ. Античний філософ випив отруту, бо не мислив життя без рідного поліса. Данте ж переїхав до Верони, потім до Равенни і у вигнанні написав свою славнозвісну “Божественну комедію”. Роботу над твором було розпочато 1307 р. (за деякими відомостями, 1306-го чи навіть 1304-го), а завершено 1321 р., незадовго до смерті автора.
Данте був у відчаї від хаосу, що панував у світогляді його доби, митця гнітила неможливість поєднати античні й християнські цінності. У “Божественній комедії” він спробував пояснити й гармонізувати образ світу сучасності, віднайти вищу справедливість в історії та політиці.
Про це, зокрема, свідчить опис трьох звірів, яких поет зустрів у похмурому лісі:
Та як під гору йшов тим пасмом скельним,
Прудка пантера, шкурою плямиста,
Шлях перетнула плутанням ретельним;
І заступила овиди всі чисто,
Метляючи весь час поперед зором,
Що далі вже іти не мав я хисту.
Та ранній ранок променем бадьорим
І сонце, що з’єдналося з зірками
Неначе перше перед світотвором,
Коли любов божиста здвигла нами,
І люба та пора, і час ласкавий
Мене тоді вернули знов до тями
Надією, що згине звір пістрявий;
Але ще дужчим я страхом знітився
При вигляді левиної постави.
1 Високим Середньовіччям називають пізнє Середньовіччя (в Італії ХІІ-ХІІІ ст.), представники якого почали відроджувати втрачену гармонію античності.
Той лев до мене просто підступився,
Голодний, в лютості роззявив пащу –
І окіл весь від рику затрусився.
А з ним – вовчиха схудла й негодяща,
За всіх на світі змучена жагою,
Вона вже багатьох звела нінащо;
Такою видалась мені жахною,
Такого завдала страху очами,
Що я зневірився зійти горою.
(Переклад М. Стріхи)
Неважко здогадатися, що образи в цьому фрагменті “Божественної комедії” мають алегоричне значення. І не надто важливо, яке саме. Досить розуміти, що звірі – це певна перешкода на шляху поета до очищення й пізнання Бога (“я зневірився зійти горою”). Тим часом Данте вкладав у ці образи конкретний алегоричний зміст. Пантера – алегорія хтивості, обману, лев – алегорія гордині, найстрашнішого християнського гріха, насильства; вовчиця – алегорія жадібності й користолюбства. Однак ідеться також про інший алегоричний ряд: пантера – алегорія олігархії, лев – тиранії, вовчиця – світської влади римської церкви. Християнин Данте чітко розділяв церкву як політичну інституцію і як утілення Божественної справедливості. Це був погляд, загалом не притаманний середньовічній людині, тож митця по праву вважають не лише останнім поетом Середньовіччя, а й першим поетом Відродження. Адже саме добі Відродження властиві спроби гармонізувати світ, як у пору античності.
В. Блейк. Вергілій, Данте і три звіра. 1826 р.
Фрагмент мозаїки XIII-XIV ст. з баптистерію Сан-Джованні. Флоренція
З погляду совісті
Сюжет “Божественної комедії” – уявна подорож душі Данте пеклом, чистилищем і Раєм; алегорична тема твору – очищення людської душі в земному житті, очищення через страждання. Моральний зміст поеми полягає в тому, що після смерті кожен відповідатиме за свої вчинки. Недарма Данте поміщає в пекло чимало священиків, а одного з них, архієпископа Руджері, який прирік на смерть свого політичного супротивника графа Уголіно, жахливо карає: занапащений граф гризе його череп.
Білого гвельфа Уголіно, двох його синів і двох онуків тримали в так званій вежі голоду. Опис їхніх мук – один з найпоетичніших фрагментів “Божественної комедії”:
Я підхопивсь, і стисла горя глиба,
Бо плакали вві сні мої малі,
Також ув’язнені, й просили хліба.
Жорстокий ти, коли свої жалі
Словами кількома лише обмежив,
Не плакав, – та чи й плачеш взагалі?
Попрокидалися, і кожен стежив,
Коли тюремник принесе обід,
Але той сон усім серця бентежив.
Аж раптом чую, забивають вхід
Страшної вежі; мовчки подивився
Я на синів і скрив розпуки слід.
Відчув, що в камінь я перетворився,
Вони ж стогнали; Ансельмуччо мій
Спитав: “Чого ти, батьку, засмутився?”
Та я не плакав. У журбі німій
Просидів день і ніч, поки прекрасне
Зійшло світило у красі своїй.
Блідий світанок, що сяйне і згасне,
В сумну пробравсь темницю, і я вздрів
В них чотирьох своє обличчя власне, –
Собі я руки в розпачі вкусив.
Гадавши, що я голод за всіх важче
Терплю, вони, підвівшись із кутів,
Сказали: “З’їж нас, батьку. Це найкраще,
Коли ти відбереш життя у нас.
Нехай воно іде на щось путяще”.
Щоб не смутить їх, мій відчай пригас.
Ще день, і ще без їжі, без вологи.
Чом не розверзлась нам земля в той час!
(Переклад Є. Дроб’язка)
Механізми культури
В останні роки життя Данте був далекий від політики, але іноді виконував дипломатичні місії. Під час однієї з них, повертаючись із Венеції, де захищав Равенну від загрози нападу венеціанського флоту, митець захворів на малярію і незабаром помер.
Минуло зовсім небагато часу, і Флоренція зрозуміла, якого громадянина позбулася, та Равенна, усупереч офіційному проханню флорентійської влади, не захотіла віддати навіть прах великого поета.
Чимало середньовічних поетів і філософів намагалися пояснити світогляд і світосприйняття своєї доби, примирити язичницьку античність і християнську Європу. Написав трактат “Бенкет” на цю тему і Данте. Однак велич його в іншому. Не в поняттях наукової праці, а в яскравих художніх образах змалював останній поет Середньовіччя свій час. І картина ця відтворила світогляд уже не середньовічної, а ренесансної людини, людини доби Відродження.
Перевірте себе
1. Назвіть два джерела сучасної європейської цивілізації. Чому вони не можуть гармонійно поєднуватися одне з одним?
2. Що таке картина світу і чому без її розуміння неможливо вивчати історію літератури?
3. Опишіть картину світу доби античності, Середньовіччя, сучасності.
4. Розкажіть про життя Данте.
5. Пригадайте, що таке алегорія. Чи може текст мати: тільки алегоричне значення; і буквальне, і алегоричне значення; кілька алегоричних значень? Наведіть приклади.
6. Розкажіть про пряме і алегоричне значення згаданих у підрозділі образів “Божественної комедії”. Розкрийте алегоричний зміст першої пісні “Пекла”.
7. Розкажіть про політичні погляди Данте. Яку роль вони відіграли в житті митця? Як політика відлунює на сторінках “Божественної комедії”?
8. Чому Данте називають останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Відродження?