КАРЕЛ ЧАПЕК

(1890-1938)

Поет бере участь у створенні світу, в якому живуть люди, він не повчає їх, а розширює і наповнює змістом дійсність. Тому на літературі лежить етична відповідальність за те, чи допомагає вона зробити життя глибшим, мудрішим і по-людськи ціннішим…

Карел Чапек

Непідробно молодий, неймовірно дотепний, енциклопедично освічений, знавець архітектури й історії, він здався мені господарем Праги, та й всього тодішнього єв-ропейського світу.

Ромен Роллан

МИСТЕЦТВО НАРОДЖУЄТЬСЯ ІЗ ЖИТТЯ.

Якось чудового дня йому спала на думку ідея п’єси. Він, не гаючи часу, прибіг до свого брата Йозефа, маляра, який у цей час стояв перед мольбертом і завзято розмахував пензлем.

– Гей, Йозефе,- вигукнув він,- у мене, здається, з’явилася ідея п’єси!

– Якої? – процідив крізь зуби маляр (процідив – у прямому розумінні цього слова, оскільки другий пензель тримав у зубах).

Письменник розповів йому про задум якомога коротше.

– Ну, от і пиши,- промовив маляр, навіть не виймаючи пензля з рота і не перестаючи грунтувати полотно.

Така реакція була просто образливою.

– Але я не знаю,- сказав письменник,- як мені назвати штучних робітників. Я б назвав їх лаборжі: з англійської Labour – праця, але мені здається, що це занадто по – книжному.

– Так назви їх роботами,- промимрив маляр, усе ще не виймаючи пензля з рота і грунтуючи тканину.

Одного з цих співрозмовників звали Йозеф, другого – Карел. Прізвище у них було однакове – Чапек, бо вони були братами й народилися в невеликому містечку Чехії – Мале Сватоньовіце, де їхній батько працював курортним лікарем. Карел Чапек помер у 1938 році. Йозеф Чапек загинув у фашистському концтаборі незадовго до кінця другої світової війни. У співавторстві брати написали збірки оповідань “Краконошів сад” (1916) і “Сяючі глибини” (1918). А у велику літературу увійшов лише один із них – Карел Чапек. І сьогодні його п’єси йдуть на сценах театрів світу, а його прозові твори не втратили своєї актуальності.

Карел Чапек мав багато талантів. Яскравий журналіст, дотепний публіцист, він писав дошкульні фейлетони, нариси, статті. Непогано малював, досить вдало ілюструючи власні твори. Присвячував образотворчому мистецтву точні й грунтовні статті та огляди. З усіх талантів, якими природа щедро наділила Карела Чапека, один був визначальний – працелюбність. Якось на запитання журналіста: “Що ви робите, коли вам немає чого робити?” – Карел Чапек відповів: “Пра-цюю!”

Карел Чапек жив і творив за трагічних і складних для Європи часів: наступ фашизму, громадянська війна в Іспанії, трагедія поневолених народів – свідком цих подій був митець, який понад усе прагнув свободи.

Він навчався на філософському факультеті Празького університету (закінчив у 1915 роді) і згодом захопився філософією прагматизму, поділяючи основну тезу цієї філософської школи про множинність істині “Кожен правий по-своєму”. Час внесе корективи у погляди Чапека, але в головному він не зрадить своїй молодості: найвищою цінністю для нього залишиться право людини бути вільною і мати гідне людини життя. То була позиція інтелігента і гуманіста. У статті “Про речі звичайні” Чапек підтримав відому думку Федора Достоєвського про те, що жодна ідея не варта того, щоб заради неї було пролито хоча б одну сльозинку дитини.” “Якщо я,- писав Карел Чапек,- почую плач дитини, то не стану піклуватися про світову гармонію, а побіжу подивитися, чи не сталося чогось із тим хлопчиськом, що репетує, або ж у будь-якому разі витру йому носа”.

Нова епоха з її глобальними і соціальними катаклізмами вимагала від літератури нових засобів зображення.

Коротке перебування Чапека у Парижі дало йому змогу зрозуміти витоки поезії Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо і “ту сучасну дисгармонію, що лежить на самому дні їхніх творів”. Карел Чапек був переконаний, що “мистецтво не починається з мистецтва”, а народжується “від життя, від грубої дійсності світу”. Проте досліджувати соціальні протиріччя Чехословаччини (як то робили його співвітчизники Ярослав Гашек, Марія Майєрова, Марія Пуйманова) Чапеку, з його потягом до філософського світосприймання, здавалося недостатнім. На перший план у його творчості виступають конфлікти загальносвітового значення. І головний з них — суперечності між морально-духовними цінностями людської цивілізації та науково-технічним прогресом, породженим цією ж цивілізацією. Криза гуманізму, дефіцит добра у стосунках між людьми, знелюднення людини – ось головний нерв усієї творчості Карела Чапека.

Так, збірка оповідань “Розп’яття” (1917) з’явилася під впливом вражень від першої світової війни. Чапек пояснював: “…Основний мотив “Розп’яття” – це війна і очікування дива, що вона скінчиться для нас щасливо”. Але в жодному оповіданні збірки немає зображення воєнних подій, картин загибелі та страждань людей. Письменника приваблює дослідження внутрішнього світу людини у нелюдських обставинах. В оповіданні “На допомогу” йдеться про відповідальність людини не тільки перед іншими, а й перед собою. Чапек закликає людство до солідарності й активності: “Ти, мабуть, чекав на кінець світу; так почуй тихий, сповнений прохання поклик. Може, день, якого ти жадав, настане не як свято, а як будні, як понеділок життя, як звичайний прийдешній день”.

На зміну раннім філософсько-метафоричним творам приходить проза повсякденності. Саме у повсякденному Чапек, мудрий аналітик життя, шукає і потаємні глибини, і відповіді на одвічні проблеми. “Назва “Розп’яття”,- писав він,- має подвійний смисл: по-перше, автор має на думці роздоріжжя, а по-друге, муки пошуків найвищого сенсу”.

У 20-х роках письменник працює плідно і напружено. Він продовжує розробляти тему конфлікту людини і світу у збірці “Болісні оповідання”. Блискуче використовуючи нові можливості чеського вірша, Чапек перекладає улюблених французьких поетів (“Антологія новітньої французької поезії”), створює ліричну комедію “Розбійник” і соціально-фантастичну п’єсу “Р. У. Р.” – “Россумські уні-версальні роботи”. (Наведена вище розмова між братами відбулася саме в період роботи Карела Чапека над цією п’єсою.) Усі соціально-фантастичні драми і романи Чапека мають притчовий характер.

П’єса “Р. У. Р.” – перше звернення Чапека до фантастики. Для письменника це був, мабуть, найдієвіший засіб дослідження соціальних проблем. Драма будується за принципом: “Що було б, якби…” Чапек немовби домислює, яке завершення можуть мати гострі сучасні конфлікти, якщо людство своєчасно не схаменеться. Завдяки відкриттю вченого Россума було налагоджено масове виробництво роботів. Переклавши на роботів усі свої проблеми, люди деградують, вироджуються. Роботи повстають, знищують людство. Загибель цивілізації, сучасний Апокаліпсис – за гріхи, у першу чергу за порушення законів моралі. Слабка надія на спасіння виникає лише у фіналі п’єси: двоє роботів, нові Адам і Єва, пізнавши любов, відроджують людський рід.

Фантастичний сюжет давав митцеві змогу в яскравій, незвичній формі зобразити узвичаєне, буденне. Введення в п’єсу фантастики надає зображуваному філо-софського звучання. А сам твір набуває у своїх висновках і пересторогах універсального значення.

Відома п’єса Чапека “Рецепт Макропулоса” (1922) також ставить питання про сутність людини, хоча і висвітлює його дещо по-іншому. Героїня п’єси – красуня й уславлена співачка Еліна Макропулос завдяки чудодійному еліксиру живе вже триста років… Але Чапека цікавить інше: чи безсмертя і щастя йдуть поряд? І чи є в безсмерті, якого прагне людина, щастя? Відповідь Чапека по – філософськи значуща: щастя не в безсмерті, а в повноті прожитого життя. Героїня п’єси сумує за тим часом, коли “була людиною”, коли її почуття не вмерли, коли вона все бачила і відчувала вперше… “Існує лише те, що зараз комусь дороге”,- стверджує героїня. Чи не тому експериментальна ситуація (людина може бути безсмертною) завершується парадоксальним висновком. Безсмертя зазнає поразки, а звичайне швидкоплинне життя уславлюється як прекрасне: “Життя зовсім не коротке, якщо ми самі можемо бути джерелом життя”.

Чапека цікавить і те, якою мірою людина та її інтелект можуть бути не лише запорукою життя, а й причиною трагічних катастроф, які загрожують самому існуванню людства. Своєрідною відповіддю на болючі проблеми, породжені науково-технічним прогресом і перебігом історичних подій в тогочасній Європі, стали романи “Фабрика Абсолюту” (1922) і “Кракатит” (1924). У першому з них Чапек викриває мілітаризм, у другому попереджує сучасників про загрозу, що таїть у собі атомна енергія.

Напередодні другої світової війни Карел Чапек дедалі гостріше відчуває потребу ще і ще раз звернутися до совісті людства, щоб запобігти лихові, яке нависло над ним. Він пише п’єси “Біла пошесть” (1937) і “Мати” (1938). Антифашистські за своїм пафосом, ці п’єси не тільки викривали “тваринну доктрину фашизму”, а й свідчили про напружені пошуки Карелом Чапеком героя, здатного протистояти антигуманним тенденціям суспільного розвитку.

У “Білій пошесті” таким героєм є лікар Гален, який, володіючи таємницею виготовлення ліків від смертельної хвороби, готовий розкрити цю таємницю, аби припинити війну.

У п’єсі “Мати” антивоєнна позиція митця знаходить своє подальше втілення і непересічне художнє вирішення. На перший погляд, “Мати” – це сімейно-психологічна драма. В ній ідеться про одчайдушні спроби матері зберегти своїх дітей від жертовного служіння ідеям. Але Чапек виходить далеко за межі сімейної драми. Він звертається до одверто умовних форм сценічної розповіді і творить драму – притчу, в основі якої – роздуми про історію людства. Для такого позачасового і поза-історичного розкриття проблеми (а саме це і є характерною ознакою притчі як такої) Чапек використовує мотив, запозичений із фольклорних джерел: прихід мертвих у світ живих. Перед глядачем розгортається гостра драматична історія однієї сім’ї: у сутичці з тубільцями “за короля, вітчизну і честь” загинув батько; старший син Ондра вмирає від жовтої лихоманки, рятуючи від епідемії тих, з ким колись бився його батько; Іржі розбився, намагаючись поставити рекорд висоти на своєму літаку; близнюки Петро і Корнель гинуть у громадянській війні. Саме проти війни, цього запланованого вбивства людей, постає Мати: для неї найважливішим є життя у його недоторканності.

Сам Чапек трактував конфлікт драми як зіткнення вічних двох начал – чоловічого і жіночого. Чоловіче несе смерть і війни; жіноче – мир і життя, А з іншого боку, п’єса насичена реаліями передвоєнної Європи: ім’я Матері – Долорес (так звали знамениту Долорес Ібарурі – героїню громадянської війни в Іспанії), назва міста, де відбуваються події, іспаномовна – Віл’ямедія. Інші реалії п’єси – суто чеські. Таке поєднання одвічного і конкретно-історичного не лише надавало п’єсі актуального звучання, а й перетворювало її на таку, що за своїми глобальними висновками виходить далеко за межі XX століття.

Мати, дарувальниця і берегиня життя, уособлює прагнення людства до життя – не до смерті. Карел Чапек відзначав, яке важливе значення для розуміння ідейного змісту п’єси мають слова Матері: “Вмерти – кожен зможе, а ось втратити чоловіка чи сина – побачили б ви, що це значить”. У словах Матері є найвища правда: покликання жінки – захищати свій рід та родинне вогнище. І героїня з усіх сил захищає свою домівку, своїх синів, свій малий світ. Але світ зовнішній – Держава – забирає в неї аж чотирьох синів. Залишається лише найменший – сімнадцятирічний Тоні.

У заключній третій дії провідний конфлікт п’єси – конфлікт Особистості й Держави – набуває публіцистичної гостроти. Коли Мати чує по радіо заклик рятувати батьківщину, вона вимикає його і намагається переконати Тоні, ідо це його не стосується. Боротьба почуттів у серці Матері завершується, коли вона чує по тому ж радіо: “Слухайте, слухайте, слухайте! Ми звертаємось до всього світу! Слухайте, люди! Ворожі льотчики скинули бомби на сільську школу. Дітей, що вибігли із школи і намагалися врятуватись, вони обстріляли з кулеметів. Вісімдесят дітей поранено. Дев’ятнадцять убито. Тридцять вісім розірвано на шматки”. І тоді Мати дає синові в руки гвинтівку і говорить тільки одне слово: “Іди!”

Така розв’язка підготовлена і сюжетним, і психологічним, і філософським розвитком дії. Не відмовляючись від ідеї множинності істин (є правда Матері і є правда Батька), драматург через зіткнення “різних істин”, психологічно обгрунтовуючи всі мотиви і вчинки Матері, підготував правомірність її мужнього і героїчного рішення: ризикувати життям свого останнього сина в ім’я того, щоб не вбивали дітей, які ще не можуть постояти за себе.

Письменник, який так довго сповідував ідею “саморуху” історичного процесу, а тому стояв осторонь політичних угруповань, напередодні грізних подій другої світової війни закликав до рішучого протесту проти нового братовбивства, до опору насильству і варварству.

П’єса “Мати” була поставлена на сценах багатьох театрів Європи. Французькі літератори запропонували висунути кандидатуру Карела Чапека на здобуття Но-белівської премії. Та його дні були вже злічені. До хвороби додалось і цькування з боку профашистських націонал – патріотів. 25 грудня 1938 року Карела Чапека не стало. У світовій літературі він залишається як палкий захисник гуманізму, як мислитель, що невтомно шукав відповіді на поставлені епохою складні і болісні питання. Статтю про Карела Чапека, написану в день його смерті, відомий чеський письменник Юліус Фучик закінчив словами: “Творчість, яка бореться за свободу, заслуговує на вічне життя”.

ВБОЛІВАЮЧИ ЗА ЛЮДИНУ І ЛЮДСТВО. “Війна з саламандрами” – то роман – пересторога. Використовуючи форму сатиричної утопії, Карел Чапек пише у 1935 році твір, у якому попереджає людство про небезпеку фашизму.

І це було цілком природно для письменника, який виступав проти фашизму, і не лише у художніх творах. Чапек підписує антифашистський маніфест чехосло-вацької інтелігенції, у 1935 році виступає в Ніцці на симпозіумі з проблем міжнародного духовного співробітництва, у 1936 році виголошує промову на конгресі в Будапешті “Техніка і гуманізм”, у 1937 році у Парижі на конгресі Пен-клубу знову закликає інтелігенцію виступити проти загрози фашизму.

В основі сюжету “Війни з саламандрами” – цілком гіпотетична модель: на Землі з’явилися істоти, за своїм інтелектом рівні людині. Це велетенські саламандри. Люди навчають їх елементарних трудових навичок і використовують у власних інтересах. Розвиваючись, саламандри загрожують врешті-решт людській цивіліза-ції. А Великий Саламандр висуває перед людством вимоги, своєрідний ультиматум…

Коли Чапека запитали, що спонукало його до написання роману, він відповів: “Сучасність”. І пояснив: “Література, яка не цікавиться дійсністю і тим, що справді відбувається у світі, література, яка не бажає реагувати на навколишнє з тією силою, яка притаманна слову і думці,- така література для мене є чужою”.

Роман Чапека став гостро актуальним після приходу до влади фашистів. У міжнародній політичній ситуації 30-х років саламандри сприймалися як символ фашизму. Розділ роману “Конференція у Вадуці” виявився пародійним передбаченням Мюнхенської змови, внаслідок якої Англія і Франція віддали Чехословаччину на поталу Гітлеру.

Умовна форма розповіді вивела роман Чапека на принципово новий рівень художніх узагальнень. І сьогодні “Війна з саламандрами” залишається пересторо-гою людству, яке не має права на повторну помилку. Роман був експериментальним, він торував шляхи для наступних романів – притч і романів-антиутопій, у яких в алегоричній формі осмислюватимуться наслідки другої світової війни (“Чума” Альбера Камю, “Володар Мух” Вільяма Голдінга).

В романі “Війна з саламандрами” автор блискуче пародіює пригодницький роман, голлівудські кіносценарії, “жовту” пресу, але підпорядковує все одній зна-чущій мистецькій меті: написати художній твір, який сприймався б не як утопія, а як сучасність.

Початок роману – типовий для пригодницького твору: екзотичний острів Танемаса, втаємничена бухта Девл-Бей (Чортова затока), яка викликає жах у місце-вих мешканців; грубуватий, але мужній капітан Ван-Тох. На тлі цієї екзотики відбуваються події, які стали початком неочікуваної людством трагедії.

Двоє сингалезців, які пірнали в пошуках перлин, побачили в морі саламандр. У природі саламандри – земноводні, схожі на ящірок. У Чапека – це фантастичні істоти зростом з десятирічну дитину, майже чорні, з хвостами, вони плавають у воді, а по дну ходять на двох ногах. Кмітливі, здібні саламандри швидко при-стосовуються і, задовольняючи потреби людей (у перлинах), дбають про свої інтереси, вміють одержати від людей те, що їм потрібно (наприклад, ніж для захисту від акул).

Розвивається сюжет – змінюється і структура роману. Чапек бере на озброєння прийоми документального кіно, кінохроніки. Перед читачем – мозаїка картин і епізодів, які з різних боків висвітлюють стосунки людей з саламандрами. Для переконливості зображуваного автор дає читачеві змогу побачити події не лише очима різних героїв, а й за допомогою записів у судовому журналі, газетних статей, наукового бюлетеня, авторського коментаря. Завдяки цьому він не тільки глибше розкриває історію стосунків двох світів – людей і саламандр, а й змушує замислитися над майбутньою долею людської цивілізації.

Розширюються і просторові обрії роману – дія відбувається і в Марселі, і в тропіках, і в Лондоні, і в Чехословаччині… І все в романі підпорядковано роз-криттю тези про те, що добро і зло у цьому світі – від людини. Поведінка саламандр лише віддзеркалює сутність людських стосунків, людської цивілізації.

Віднайдений Чапеком образ саламандр, які переймають у людей навички праці та спілкування, виявився напрочуд містким і пророчим.

Людина дала поштовх розвитку саламандрівського світу і побачила себе в “молодшій цивілізації”, як у дзеркалі. Саламандрам властиві стадність, влада інс-тинктів, аморальність, агресивність (перше слово, вивчене цими істотами,- “ніж”). Саламандри для автора – не колектив, а отара, натовп, який живе за сво-їми – не людськими і не людяними – законами й уособлює антилюдство. Щоб розвінчати ідеї, які не об’єднують, а роз’єднують людей, Чапек вдається до гостросатиричного зображення, створюючи пародію на людський спосіб життя. Так, у романі всі саламандри поділяються на своєрідні касти – хеві, треші, спауни і т. д. Приналежність до певної касти визначає подальшу долю саламандр і систему їхніх цінностей. Саламандра лондонського зоопарку на ім’я Енді, читаючи газети, проймається “англійським духом”. Чех – мандрівник всіляко підкреслює переваги підручника “Чеська мова для саламандр” перед підручниками “Геометрія для старших класів” та “Історія військової тактики” і пишається своїм знайомством із саламандрою, яка вивчає на Галапагоських островах чеську мову.

Сатира Чапека поступово набуває соціального звучання, а зображуване викликає дедалі більше асоціацій з історичними подіями. Асоціативне зображення поєд-нується у Чапека з гострим публіцистичним викладом подій; поступово розповідь перетворюється на розгорнутий політичний памфлет. Так, у третій частині роману йдеться про постулати фашистської доктрини, а назва “монументальної праці” якогось Вольфа Мейнерта “Занепад людства” – це сатирична паралель до назви трактату “Занепад Європи” Освальда Шпенглера, основні положення якого були взяті на озброєння гітлерівцями.

“Головний закон розвитку полягає в тому,- філософствує на сторінках роману Мейнерт,- що треба розчистити місце для себе, перебивши всіх інших. Люди цього не встигли зробити, бо вигадали кодекс моральності, права людини, угоди, закони, рівність, гуманність і ще бозна-що. Майбутнє за саламандрами, бо вони обходяться без філософії, без віри у потойбічне життя і без мистецтва; вони не знають, що таке фантазія, гумор, містика, гра, мрія”. А далі автор пише: “…Весь культурний світ із задоволенням прийняв теорію Мейнерта про занепад людства”. Тут і пародія на газетні повідомлення, й гірка іронія з приводу готовності людей сприймати антилюдські вчення. Викладаючи учення Шпенглера, Чапек гіперболічно загострює його сутність. Але в такій гіперболі відображено ту соціально значущу “теорію”, яка у двадцятому столітті дала життя багатьом соціально-політичним деспотіям. Гіперболізація у Чапека підкреслює в явищі суттєве, визначальне, провідне, при цьому не стільки конкретно-історичне, скільки загальне, універсальне.

Так, Чапек бачив різні шляхи, якими людство могло б піти у день завтрашній, але побоювався (і не без підстав), що буде обрано не кращий шлях. Герой його роману X (Ікс) закликає: “Нерозумні, облиште, нарешті, годувати саламандр! Годі працювати на саламандр! Досить постачати саламандрам зброю!.. Хай буде ство-рена Ліга націй проти саламандр!” Чапек пояснював: “Я робив, що міг: своєчасно попереджав людей, адже X – це почасти я”.

Розповідаючи про північних саламандр, Чапек з убивчим сарказмом коментував: лише на німецькому грунті саламандри можуть повернутися до свого чистого, найвищого типу.

Вершиною сатиричного викриття антилюдської філософії є гротескно-символічний образ Верховного Саламандра. Символ цей багатозначний: в ньому є риси узагальненості (великий завойовник, Чингізхан саламандр) і конкретної особи: він людина, і справжнє його ім’я Ендрю Шейхцер, під час світової війни служив фельдфебелем. Тут пряма аналогія з Гітлером, який у минулому був єфрейтором, і збіг ініціалів з гітлерівськими (Адольф Шікльгрубер).

Реальний фашизм оперував теоріями расової чистоти і розширення життєвого простору. В романі йдеться про “чисту саламандровість”; саламандрам не вистачає життєвого простору, і вони починають руйнувати континенти. “Ви хотіли, щоб нас було більше. Ви розповсюдили нас по всьому світі. Тепер маєте… Ви будете разом з нами ламати ваш світ”, – звертається до людей Верховний Саламандр.

Як пророцтво сприймається розповідь про конференцію у Вадуці. Цей розділ подано у вигляді звіту про дипломатичну конференцію, де “миротворці”, потураючи агресорові, виступали із закликами “збереження добрих відносин із саламандрами”.

Вдаючись до алюзій (натяків на реальні події), Чапек не обмежує своє пророцтво певним часом, і зображуване ним набуває універсального характеру. Ось чому “Війна з саламандрами” – твір, написаний не лише для сучасників письменника, це роман – пересторога для прийдешніх поколінь.

Чапек гостро відчував проблеми, якими живе людство, розумів витоки трагедій XX століття, його протиріччя, велич і ницість. Він бачив жах і надію, відчай і віру в очах своїх сучасників. Він був свідком катастроф свого часу і, бажаючи запобігти новим трагедіям, писав твори, сповнені болю за людину і любові до неї.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

КАРЕЛ ЧАПЕК