КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ – ОБРЯДОВА ТВОРЧІСТЬ

МОДУЛЬ 2

На самостійне опрацювання: Замовляння. Класифікація, функції замовлянь.

Трудові пісні, їх специфіка, призначення.

Для традиційної народної культури властива персоналізація навколишнього світу. Чи не найбільш виразно ця риса проявляється в замовляннях, де і вода, і земля, і хвороба є особами, з власними іменами. Наприклад, щоб “вилити переполох”, потрібно було рано-вранці набрати “непочатої” води, вклонитися до землі (біля колодязя) і промовити: “Здрастуй, вода Уляно і земля Тетяно, я прийшла до тебе води набрать і здоров’я попитать”. Повернувшись додому, слід налити воду в миску, потім розтопити віск і вилити його у воду, промовляючи: “Виливайся, переполох, на дороги, на очерета, на болота, на густії місця, де люди не ходять, чоловічий глас не заходе…”(Записано від К. М. Срібної, жительки c. Лиман Харківської області).

2.1.1- 2.1.3. Зміст і структура народного обряду.

Основні цикли обрядової поезії.

Обряд – (похідне від “обряджати”, “наряджати”, близьке за змістом до слів “лад”, “порядок”, “згода” ) функціонує у сфері духовної культури, становлячи, таким чином, систему символічних дій, притаманних як одній людині, так і колективу. Поведінка людини чи колективу людей – це певна своєрідна вистава за певним сценарієм. Обряди бувають родинні (родильні, весільні, поховальні) і календарні (зимові, весняні, літні, осінні).

Обрядова поезія календарного циклу тісно пов’язана з трудовою діяльністю людей, господарськими сезонами, календарними циклами у природі, святами, що мали на меті задобрити божества, сприяти у рільництві, годівлі худоби. Величальні пісні перегукуються з народними молитвами.

З обрядом колядування пов’язані мотиви одвічного родинного благополуччя, уславлення народження Ісуса Христа, хліборобської праці, захисту рідної землі (див. колядки “Ой добрий вечір, пане господарю”, “Поза лісом, лісом темненьким”, “Коню мій, коню вороненький”, “Ой красна, красна в лузі калина”), тому від свята Спиридона починали готуватись до колядування: вчили пісні, готували спеціальне вбрання.

Майже всі слова колядок, як і інших календарно-обрядових поезій, характеризуються образно-символічним, переносно-метафоричним змістом.

У цих піснях знайшли відображення риси давнього світосприйняття українців, зокрема анімізм (“сійся, родися, жито, пшениця”,) магічність (“да вроди, Боже, пашниця…”), антропоморфізм (“Здрастуй, вода Уляно”), християнські вірування. Наскрізним в усіх жанрах календарно-обрядової поезії є мотив кохання як запорука людського щастя.

Покажемо це на прикладі проаналізованої письменником М. Ткачем колядки юнакові, що записана в c. Шарине на Уманщині у 1986 р. (виконавиці – Макаренко М., Запорожець C.).

Ой у лісі край дороги Щедрий вечір, святий вечір! Там Василько сіно косить, сіно косить, коню носить: Ой їж, коню, теє сіно, – буде тобі три дорозі.

А першая – до батенька, а другая – до матінки, а третяя – до дівчини.

До батенька – по шапочку, до матінки – по сорочку, до дівчини – по хусточку.

Добрий вечір! [Ткач М. Дерево роду. – К. 6 МПП “Анфас”, 1995. – C. 96].

Погоджуємось з М. Ткачем, у пісні кожне слово набуває символіки: ліс – символічний кордон між двома світами, край дороги – це початок нового життя, перехід у світ зрілості, сіно – символ пробудження, турботливості, а три дороги – символ триєдності буття.

В поданому тексті батько виступає уособленням обов’язку, досвіду, знань, мати – символом земної сили, духовного надбання, снаги і працьовитості, дівчина – цнотливості, ніжності, краси, бажання, любові. Цікавою є символіка речей: шапочка – символ мудрості, відповідальності, влади, сорочка – символ щирості, довіри, душевної рівноваги, спокою, духовної чистоти, хусточка – символ взаємності, опіки. І вирушати героєві за речами бажано трьома дорогами: перша дорога – це пізнання досвіду та мудрості пращурів і набуття власного, друга – веде до пізнання духовного багатства народу, а третя символізує вибір коханої людини.

2.1.4. Веснянки, їх тематика, художні особливості

Веснянки – хорові пісні на честь приходу весни. В різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, яголойками, ягілками. На Поділлі поширені назви: веснянки й маївки. Веснянки тісно пов’язані з календарем сільськогосподарських робіт і родинним побутом трудівників.

Більшість з них засвідчують давність української мови. Відома веснянка “А ми просо сіяли” існувала в Україні вже в І тисячолітті до н. е.

При аналізі веснянок звернемо увагу на їхні жанрові різновиди, синкретичні елементи в побутуванні пісень-супроводу до хороводів, танців та ігор, тематику, характерні образи й мотиви (див. “Просо”, “Мак”, “Льон”, “Подоляночка” та ін.) Сучасні умови життя не дають можливість наочно побачити, почути в діях веснянки; пісні цього циклу збереглись лише у виконанні людей старшого віку, раніше ж їх виконували дівчата.

Виконувалися веснянки на Стрітення (середина лютого), продовжувалось цілий весняний цикл аж до Трійці (Зелених свят), гаївки звучали до Великодніх свят.

У піснях запрошувалися на гостину Весняночка-паняночка, сонечко, птахи: горобчик, перепеличка, журавель, горлиця, сокіл, сива зозуля і Майра.

Серед величальних пісень виділяються веснянки-благословіння. Зазвичай, такі веснянки мають постійний рефрен – перший рядок повторюється тричі через рядок, а два останні рядки виконуються у швидкому темпі.

Благослови, мати, Весну викликати! Благослови, мати Весну закликати, А зиму проводжати, Благослови, мати, Зимочка в возочку, Літечко в човночку (Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. – К.: Веселка, 1998. – C. 77).

Більшість веснянок присвячені коханню (“Качається горщик через дорогу”, “Коло діжечки сироїжечки”, “Ой на городі сніг упав”, “Сокіл, мамцю, сокіл”, “Ой весно, весно, весняночко”). Головний зміст цих пісень – вибір коханої дівчини, судженого.

Емоційно наснаженими є пісні, що виконувалися на Великдень.

Христос воскрес! Христос воскрес! Радість з неба нам являє, Паска красна день вітає, Радуйся щиро нині.

Бог дав радість всій родині, Бог дав радість всім з небес Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес! Земелька зі сну збудилась, В трави й квіти замоїлась, Звір і птичка веселиться, Миром Божим світ краситься.

Люди! Мир дав Бог з небеc.

Христос воскрес! Христос воскрес! (Записано від О. Л. Панчук у c. Іванівці Барського району Вінницької області у 2000 р. студенткою ГДПУ Г. Карчевською) На Буковині виконувались також юр’ївські пісні. Вони стосувались святого Юрія як опікуна рільництва, свійських тварин і виконувались шостого травня.

2.1.5. Русальні пісні. Мотиви кохання і праці

Весною, як тільки вкриваються травами луки, “з води на берег виходять русалки”. За народною уявою, це дівчата або молоді жінки, котрі під час купання втопилися і тепер живуть на дні глибоких рік і озер.

Русальні пісні виконують тільки дівчата, хоча героями цих пісень є і жіночки-сестрички, і дівчата, “красні панночки”, дівчатка-семилітки, і парубки.

Серед різновидів пісень виділяються пісні-проводи русалок. У ці дні дівчата в полі, на житах роблять спільний обід – тризну на честь русалок.

У полі, в лісі, дівчата плели собі вінки, вірили, що тоді русалки їх не зачіпатимуть і не лоскотатимуть. Коли ж дівчата повертатилися з поля, лісу, то кожна мала кинути вінок у садок чи на город. Вірили, що вінок допоможе збільшити врожай.

У русальних піснях знаходимо багато загадок. Уведені вони були з метою перевірити кмітливість молоді: – Що росте без кореня? Що біжить без повода? А що цвіте без цвіту? У піснях, де дійовою особою є русалка (наприклад, “Ой біжить, біжить мала дівчина”), загадок буває три, коли ж героями пісень є юнаки та дівчата (наприклад, “Ой ти, дівко-семилітко”), загадок може бути до семи.

2.1.6-2.1.7. Петрівчані і купальські пісні

Дванадцятого липня за новим стилем відзначається день святих апостолів Петра і Павла та початок жнив. До свята готувалися заздалегідь: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір’я, випікали мандрики (т. зв. пампушки, спечені з пшеничного тіста, яєць, сиру; вважають, що така назва нібито походить від мандр Петра з Павлом).

Петрівчані пісні умовно можна поділити на пісні-роздуми про кохання, нещасливу долю сироти, невістки. Лейтмотивом цього циклу є взаємини молодих. Головний образ більшості пісень – Петрівочка, дівчина перед заміжжям.

У піснях звучить розлука з привільним життям під батьківської стріхою, адже восени починається пора весіль: Ой ти Петре, Іване, Іване, А вже твоя Петрівочка минає.

А вже твоя Петрівочка минає – Половина літечка займає.

Вже твоя Петрівочка минає – Половина літечка займає, А Маруся чоловіка немає.

Ой ходила та Маруся по полю, Вибирала пшениченьку з коколю.

Як над’їхав Іванко попри гай, Боже тобі, Марусю, помагай.

(Записано від З. О. Гажук у c. Немерче Мурованокуриловецького району Вінницької області у 2001 р студенткою ГДПУ В. Семенюк) Зустрічаємо у піснях і роздуми дівчат про свою долю: “біла тонка біль стане чорною, ношена буде у будень”, “як я піду за нелюба”.

Дівчина-сирота ночує “в селі, в оборі”, бідні дівчата “крають рушника з рядниночки, а сорочечки з кропивочки”.

Купальські пісні – виконувались на свято Івана Купала. Це період літнього сонцестояння, кінець червня – початок липня. В селі вибирали відповідне дерево – вербу “Марену”. Дівчата сплітали вінки з волошок, ромашок, маку, синіх польових сокирок, прикрашали ними вербу “Марену” і співали: Ой на Івана, на Купала Вийшла Галина чистая паня.

На неї хлопці зглядаються, Привітатися стидаються.

Один Іван не стидався – Узяв за ручку і повитався.

(Записано від К. Я. Ткач у м. Барі Вінницької області у 2001 р. студенткою ГДПУ Д. Горою) Потім ішли до ставу, річки, озера купати “Марену”. У воду внести її мала найкрасивіша дівчина у вінку, сплетеному із жита та пшениці. Одяг її теж повинен бути прикрашений квітами, як і в “Марени”-верби.

Дівчина обережно ламала дерево “Марену”: кожному треба було принести додому гілочку, символ того, щоб огірки родили добре, щоб в оселі водилося добро, а нечиста сила обминала обійстя.

У піснях дуже часто звертаються до Купайла: де воно зимувало? З уст Купала (цю роль, як правило, виконує гарний високий парубок, заквітчаний маковим цвітом) дізнаємося, що зимувало воно в лісі, ночувало в стрісі, зимувало в “пір’ячку”, літувало в “зіллячку”.

Доки молодь біля “Марени” водила хороводи, старші хлопці посередині долини запалювали купальське вогнище для “очищення”. Дівчата і парубки бралися за руки, з розгону перестрибували через вогнище, і таким чином, очищалися, а то й вибирали свою долю.

Сучасне свято Івана Купала рідко зустрічається в містах, більше збережене в селах, відгомоном свята є символічне обливання знайомих водою з побажаннями здоров’я.

За традиціями кожна дівчина опускала віночки у воду, чекаючи розповіді про долю та про пару. Плесо річки вкривається вогнями засвічених свічок, а на березі чути пісні, серед яких і жартівливі: Де ти, Купайло, ночувало? Що ти, Купайло, вечеряло? Я ночувало в Слоуті, А вечеряло рибку в борщі.

(Записано від О. Г. Медвідь у c. Слоуті на Глухівщині у 2000 р.

Студенткою ГДПУ Н. Медвідь) 2.1.8. Жниварська поезія і обрядовий контекст Жниварські пісні українців, як і всіх слов’янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба – збирання врожаю. Пісні поділяються на зажинкові, що виконуються до початку роботи, жнивні – виконувані під час збирання врожаю, та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували свято закінчення жнив.

Ключовим моментом зажинкового обряду було приготування першого снопа – “воєводи”. Його мала нажати “в добрий час” “легка на руку” жниця – обов’язково із середини ниви. Прикрашений стрічками й квітами зажинковий сніп кожного дня стояв на полі, де працювали женці, і символізував межу, до якої вони мали жати. Після жнив перший сніп урочисто ставили у світлиці на покуті. Перші зрізані колоски, як і останні, вважалися наділеними особливими якостями, здатними впливати на майбутній урожай. Бажання зберегти перші колоски, очевидно, походило від уявлення про те, що в них зберігається плодюча сила зерна.

Жали і співали жнивних пісень переважно жінки. Пісні звеличували, опоетизовували хліборобську працю, величали господаря, уславлювали женців. Зжатий останній сніп, “останець” (або “дід”) перев’язували червоною смужкою і урочисто, з піснями несли в село. На полі залишали жмуток невижатого збіжжя, прикрашеного стрічками і квітами, що називався Волосовою або Спасовою “бородою”, а подекуди – “козою”, “перепілкою”. Колосся зв’язували до купи і заламували до низу на схід сонця, витрушували в зорану серпом землю зерно, клали між стеблин хлібину, дрібок солі, ставили в воду, щоб у господі не переводився хліб, приказували: “Роди, Боже, на всякого долю: бідного і багатого!”.

Закінчивши жнива, женці мали відпочити на стерні, щоб не боліла спина і легко було жати наступного року. При цьому співали: “Ой ниво наша, ниво, Верни нам нашу силу! Ми на тобі жили, Силоньку положили.” З пшеничних або житніх колосків дівчата сплітали вінок з маків, волошок, калини як символу щедрого врожаю. В такому вінку найкраща жниця – “княгиня” в парі з хлопцем, що ніс останній сніп та оточенні дівчат – “дружок”, поверталась до двору хазяїна. На Сумщині інколи тих, хто ніс вінок у село, обливали водою, щоб захистити від нечистої сили.

Перед двором хазяїна вінок клали на хлібину, щоб “заходив хліб за хліб, старий за новий”, тобто, щоб не було безхліб’я і просили за нього викуп – “рублика на таночок”. Після викупу хазяїн запрошував женців на гостину, а обжинковий вінок вішав у хаті на стіні і зберігав до осені, щоб вилущеним з нього зерном розпочати сів озимини.

Важливе місце посідає опис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини.

Зменшено-пестлива лексика, яскраві гіперболи, порівняння, загальний ласкавий емоційний тон цих пісень нагадують колядки і щедрівки.

Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров’я, добробуту, гаразду в сім’ї, гарного збіжжя.

Обжинкові пісні нагадують весільні пісні: наявне плетіння обжинкового вінка, його носять “княгиня” й “дружки”.

Контрольні запитання

1. Сьогодні побутує думка, що обряд нічого не говорить ні розуму, ні серцю людини. А ви як вважаєте? 2. Поясніть, як ви розумієте цей вислів: “Вивчення фольклору – це шлях до пізнання минулого, сучасного й майбутнього нашого народу”.

3. При виконанні якого обрядового дійства проказували такі слова: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, коноплі по стелі, льон по коліна, щоб у вас, хрещених, голівка не боліла”? Що символізувало це дійство? 4. Як проходив свят-вечір? Які обряди пов’язувалися з ним? Що говорилося при цьому? 5. У які дні було прийнято колядувати, а в які щедрувати? 6. Які уявлення давньої людини відображені в колядці: Були люди невірнії, Вони богу не вірили, А вірили у цмочище, В безумнеє у зміїще, Зміїщу вони оброку несли, На день оброку – по чоловіку…

7. Який був склад групи колядників (кількість, вік, стать)? Як розподілялися обов’язки між ними, чи був “береза”, “міхоноша”? 8. Чи були серед колядників ряжені? Чи не виконували вони якихось сценок? 9. Де виконувалися величальні пісні (під вікнами, у приміщенні)? 10. Найбільше веснянок-звернень до дівчат. Чому? Якого віку ці дівчатка? Яка функція дієслів-повторів у тексті? Які стилістичні ознаки речень? Дівчаточка-гороб’яточка, Радьмося Та виходім на травицю – Граймося! Та виходім на травицю – В добрий чаc.

Нема таких славних пісеньок, Як у нас! 11. Що символізує крива, хвиляста лінія у веснянках? 12. Яка художня роль постійних епітетів, що використовуються у веснянках? Наведіть приклади. Чи наявні в таких піснях повтори? 13. На який час припадало свято русалії? Які обряди і пісні виконувалися на “русальний тиждень (Великдень)”, з якими віруваннями вони пов’язані? 14. Найчастіше в загадках запитують про камінь (“А що росте без кореня?”, або “А що росте без насіння?”). Відгадки близькі за значенням: “Камінь росте без кореня”, “Камінь росте без насіння”. На вашу думку, з чим це пов’язано? 15. Які з наведених пісень є русальними: “Коло Мареноньки ходили дівоньки”, “Заплету я віночок”, “Що се в полі забіліло”? 16. Як відзначали в селі ніч на Івана Купала? Хто брав участь у цьому святі? Які обряди і повір’я пов’язані з ним? 17. Як виготовляли Марену, Купала? 18. Чи виконували обряди, пов’язані зі святом Петра і Павла, які пісні виконувалися при цьому? 19. Які відбувалися обряди вшанування першого і останнього снопа, “завивання бороди”, плетення вінка і вітання господаря? Які пісні супроводжували ці обрядові дії, хто їх співав? 20. Чи вказується у жниварських піснях конкретний час? Доведіть, використовуючи приклади з фольклорних текстів.

Тестові питання 1. Яке свят, за народним календарем, відзначається 21 вересня? А) Успення Пресвятої Богородиці; Б) свято Покрови Пресвятої Богородиці; В) Різдво Пресвятої Богородиці.

2. Коли, за народним повір’ям, “зима зустрічається з літом”? А) 15 лютого; Б) 1 березня; В) 24 лютого.

3. На яке свято, за народним повір’ям, прилітають жайворонки? А) на Явдохи; Б) на Сорок святих Мучеників; В) на Олексія.

4. На яке свято, за народним уявленням, пташка не в’є свого гнізда? А) на Сорок святих Мучеників; Б) на Паску; В) на Благовіщення.

6. Після якого свята не грають весіль? А) Дмитра; Б) Кузьми й Дем’яна; В) Покрови.

Творчі, пошукові завдання

1. Характерна особливість традиційної народної культури – максимальна персоналізація оточуючого. Найбільш виразно ця риса відбилася в замовляннях. Наведіть приклади такого явища.

2. Поміркуйте, коли і чому відбувалися такі дійства.

Знахарка промовляла: “Добрий вечір, добрячки – чорненькії, біленькії й рябенькії курочки. Возьміть у нас крикливиці, а нам дайте сонливиці, возьміть із нашого народженого, молитвеного, хрещеного (називається ім’я) плаксивиці, крикливиці – наслані, подумані, погадані, вітром навіяні, а нам пошліть сон со всіх чотирьох сторон”…”(Записано від К. М. Срібної, жительки c. Лиман Харківської області).

3. Виконайте аналіз тексту замовляння (на вибір).

Схема аналізу: 1. Характеристика міфологічної картини світу: простір, час, предмети, дії, які виконує персонаж.

2. Словесні формули в замовлянні: молитва, прокляття, ритуал.

3. Композиція замовляння, послідовність чергування формул.

4. Міф і магія у тексті.

4. З’ясуйте символіку колядок, поданих нижче. Хто головні герої, кому адресовані колядки, які побажання наявні в тексті? Охарактеризуйте особливості лексичних і морфологічних діалектизмів.

4.1. Бігла теличка з березничка Та до дядька в двір.

Я вам, дядьку, заколядую, А ви дайте пирога.

Як не дасте пирога, Візьму вола за рога, Виведу на порог Та викручу правий рог.

Буду рожком трубити, А воликом робити, Пужком поганять, Хліб-сіль зароблять.

Будьте здорові з празничком! (Записано у c. Перемога Глухівського району Сумської області від М. В. Сердюк у 1998 р. студенткою ГДПУ Л. Базиль).

4.2. Прала дівчина хустки на леді На леді, леді, В студеній воді.

Ой прала, прала, перстень згубила На леді, леді, Студеній воді.

-Ой іди, татку, перстень ми (мені) знайди.

Ой татко пішов, перстень не знайшов.

-Ой іди, мамко, перстень ми знайди.

Ой мамка пішла, перстень не знайшла.

Ой піди, милий, перстень ми знайди.

Милий пішов і перстень знайшов.

Ой що ж ми буде за відданічко? Виводять йому волики в ярмі.

Він то не бере і не дякує.

Виводять йому коника в сідлі.

Він то не бере і не дякує.

Виводять йому ми лейку його.

Він тоє бере і низько ся вкланяє.

Вінчуєм тя, гречна панночко.

Щастьом, здоровльом, гей долев добром.

Рости велика і не будь лиха.

Таткові й мамці на потіху, А добрим людям на пораду.

(Записано від М. М. Барана у c. Яворів Львівської області студентками ГДПУ М. Мацик, І. Туз у 2000р.) 5. Яким є різновид обрядової пісні? Доведіть. З’ясуйте художні особливості календарно-обрядової пісні.

Щедрую, щедрую – Я пироги чую.

Як не дасте пирога, Візьму вола за рога, Та виведу за поріг, Та заріжу за пиріг.

У ріг буду трубити, А воликом робити.

Де волик рогом – Там жито стогом.

Де волик ногою – Там жито копою.

(Записано від І. Пестонюка у c. Висоцькому Дубровицького району Рівненської області. Див. Дитячі пісні та речитативи / Упорядн. Г. В. Довженок, К. М. Луганська. – К.: Наук. думка, 1991. – C. 128).

6*. На основі перегляду відеозаписів, здійснених під час фольклорної практики, складіть сценарій “Різдво у моєму селі”.

7. Проаналізуйте жанрові особливості даної пісні та її варіантів, з’ясуйте значення підкреслених слів.

Ой весно, весно, веснечко, Де ж тая дочка-паняночка (де ж дівчина-хуторяночка) Десь у садочку шиє сорочку (десь на пеньочку шиє сорочку) Шовком та біллю вишиває (золотом та шовком вишиває) Свойому миленькому пересилає (свого миленького наряджає) Надівай її щонеділеньки, Згадуй мене щогодиноньки, Шовком я шила, біллю рубила (золотом шила, шовком рубила) Для свого милого, що любила (Для свого єдиного, якого любила) (Записано від П. Д. Шевченко у м. Білопіллі Сумської області у 2002 р.

Студенткою ГДПУ Т. Білозір) 8. Поміркуйте над символікою великодньої пісні: Великдень всіх нас на гостини просить, Малює сонце, полотно небес, І крашанку, як усмішку підносить.

Христос Воскрес! Воістину Воскрес! І дзвони засріблилися завзяті, І ніби покотилось між людьми: Христос Воскрес! Чи, може, на цім світі Із бездуховності воскресли й ми?! (В. Крищенко. Із книги Сторожук А. Чуттєві миттєвості дитинства.

Навч. посібник. – Вінниця: Континент-Прим, 2003. – C. 34).

9. В. Цимбалюк у статті “Один рядок” (Урок української. – 2000. – № 2) зупиняється на етимологічній характеристиці слова “лоза”. Чи має лоза причетність до весняних хороводів? Поміркуйте над доказами науковця.

10. Виразно прочитайте пісню “Проводили русалочки, проводили”, розкрийте символіку словосполучень “намисто-жемчуг обірвала”, “жемчуг-намисто збирав”. Поміркуйте, чому русалки просять у жінок намітки, а в дівчат сорочки: Сиділа русалонька на білій березі, Просила русалка у жінок намітки: “Жінки-сестрички, дайте намітки: Хоч не тоненької, аби біленької” Сиділа русалка на білій березі.

Просила русалка у дівчат сорочки: “Дівчата-сестрички, дайте сорочки, Хоч не біленької, аби тоненької”.

(Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. – К.:Веселка, 1998. – C.102).

Поясніть значення підкреслених слів.

11. Поміркуйте, чому стільки існувало забобон на свято русалок? 11.1. В русалчин тиждень не слід кидати лушпиння з яєць, бо, як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок.

11.2. На русалчине свято ніхто не наважується купатися в річці, хіба що відьми, бо лише вони не бояться русалок. В зелений тиждень, Русалчин Великдень – четвер, ніхто не повинен працювати; щоб не розгнівати русалок; бо вони попсують домашню худобу й усе господарство.

11.3. Уранці, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле “на жита” й беруть із собою хліб із житнього борошна та на свяченій воді спечений.

В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться їм порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок,- “щоб жито родило”.

11.4. Напередодні свята Троїці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть заловити русалки й спитати: “Полин чи петрушка?”. Якщо дівчина скаже “полин”, то русалка на це: “Сама згинь!” – і відпустить, а як та скаже: “петрушка”, то русалка: – “Ти ж моя душка!”, – і залоскоче дівчину до смерті.

(Записано від В. C. Івашка у c. Іванівці Вінницької обл. у 2000 р. студенткою ГДПУ Н. Геращенко).

12. Познайомтесь з відеозаписом купальського обряду, проаналізуйте його регіональні особливості, порівняйте з обрядом та піснями вашого регіону. Поміркуйте, чому ці пісні збереглись і до сьогодні.

13. Схарактеризуйте паралелізми даної пісні. Поміркуйте, з якою метою в пісню введено символ намиста.

Проводили русалок, проводили, Щоб вони до нас не ходили, Та щоб нашого житечка не ломили, Та наших дівочок не ловили.

Перед ворітьми долина, А в тій долині калина.

Ой, там Ганночка гуляла, Жемчуг-намисто обірвала Ой, туди їхав нелюбий, Став з коника злізати, Жемчуг-намисто збирати.

Не зсідай, нелюбий, з коника, Не з тобою гуляла, Намисто порвала.

Ой, туди їхав миленький, Став з коника злізати, Намисто збирати.

Збирай, збирай, миленький, З тобою я гуляла, Дороге намисто порвала.

(Записано у c. Іванівцях Барського району Вінницької області від О. Л. Панчук студенткою ГДПУ Г. Карчевською у 2000 р.) 14. Виразно прочитайте запропоновані пісні. Виконайте порівняльний аналіз двох варіантів пісні “На Купайлі була, сорочку забула”.

Варіант 1.

На Купайлі була, сорочку забула.

Била ж мене мати та й била: – Де ж ти, моя доню, сорочку згубила? Тепер іди, моя доню, кружляти, Коло того Купала сорочку шукати.

Варіант 2.

На Купайлі була, сорочку забула.

Била мене моя мати вербою, Щоб я не стояла з тобою.

На Купала била, спідницю забула.

Била мене моя мати вербою, Щоб я не ходила на Купала малою.

Зверніть увагу: головними героями тут є дочка і мати. В першому варіанті пісня виконується у формі діалогу (мати і дочка), а другий варіант – це монолог дівчини, котра жаліється парубкові, як суворо покарала її матір. Можливо, друга є продовженням першої? Поміркуйте.

15. Яка символіка даної пісні? Проаналізуйте художні особливості пісні.

Котився віночок з лану Аж під панськую браму.

З-під брами до стодоли, А з стодоли до комори.

А з комори на нивочку В щасливую годиночку.

-Ой вийди, паночку, вийди.

Або панночку вишли, Та ми будемо знати, Кому віночок дати.

А наш пан молоденький, Під ним коник вороненький.

По Женчиків приглашає.

-Живо, женчики, живо, Буде горілка й пиво.

(Записано від М. Я. Юхимової у c. Карачаївка Барського району Вінницької області у 2001 р. студенткою ГДПУ В. Волошиною).

16. Визначте різновид пісні. Охарактеризуйте роль діалогів у поданому тексті. Яка ідея пісні і засоби її художньої реалізації? Зеленеє жито, зелене, Хорошії гості у мене, І ще зеленіший овес, Щоб зібрався рід наш увесь.

Марусина двір вимітає, Марусину мати питає: – Марусино, серце моє, Які будуть гості в тебе? – Бодай тобі, мамо, не питати.

Бодай мені не казати: Стоятиме кінь вороний, Їхатиме козак молодий.

-Бодай же ти, доню, оніміла, Як ти мені цеє говорила.

-Ой дай, Боже, дай, Боже! Коли тобі дочки не жаль.

(Записано від П. Д. Шевченко у м. Білопіллі Сумської області у 1998 р.

Студенткою ГДПУ Т. Білозір).

*17. Опрацюйте відеоматеріали Полісся і Поділля, присвячені святу останнього снопа. З’ясуйте регіональні відмінності свята.

Література до теми

1. Круть Ю. Хліборобська обрядова поезія слов’ян. – К., 1973.

2. Федас Й. Український народний вертеп у дослідженнях ХІХ – ХХ ст. – К., 1982.

3. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу // Етнографічний нариc. У 2 кн. – К., 1991.

4. Гунчак І. Оказіонально-обрядовий фольклор в дослідженнях українських вчених // Народна творчість та етнографія. – 2002. – № 5-6. – C.31 – 43.

5. Довганич М. Українські веснянки на студентській сцені // Народна творчість та етнографія – 1992. – № 2.

6. Іваницький А. Українська музична фольклористика. – К.: Заповіт, 1997. – 392 c.

7. Іванченко М. Г. Дивосвіт прадавніх слов’ян. – К.: Рад. письменник, 1991. – 397 c.

8. Закувала зозуленька. Антологія української народної поетичної творчості. – К.: Веселка, 1998. – 231с.

9. Культура і побут населення України. Навч. посібник / За ред. В. І. Наулко, А. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. – К.: Либідь, 1993. – 288 c.

10. Лановик М., Лановик З. Українська народна словесність. – Львів, 2000. – C. 1 – 612.

11. Нарис історії культури України / За ред. Поповича М. – К.: Артек, 1999. – 728 c.

12. Петров В. Український фольклор: заговори, голосіння, обрядовий фольклор народно-календарного циклу // Берегиня. – 1996. – № 3 – 4. – C. 86 – 101.

13. Руснак І. Замовляння // Українська мова та література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 1999. – № 2 – 3.

14. Українська та зарубіжна культура. Навч. посібн. / За ред.

М. М. Заковича. – К.: Тов-во “Знання”, 2000. – 622 c.

15. Таланчук О. М. Українознавство. Усна народна творчість: Навчально-методичний посібник. – К.: Либідь, 1998. – 248 c.

16. Ятченко В. Замовляння та їх значення для вивчення ментальності українців // Народна творчість та етнографія. – 1996. – № 1.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)