К – Сторінка 2 – Короткі відомості про письменників – Хрестоматія – Зарубіжна література: від античних часів до сьогодення – Матюшкіна Т. П. – 2009

Короткі відомості про письменників

К

Кавабáта Ясунáрі (1899-1972) – японський письменник-модерніст, лауреат Нобелівської премії (1968). Основні твори: “Танцівниця з Ідзу” (1926), “Веселі дівчата з Асакуса” (1929), “Країна снігу” (1937), “Тисяча журавлів” (1951), “Стогін гори” (1953).

Ясунарі Кавабата народився в м. Осака. Хлопець ріс сиротою, батьки померли дуже рано, і виховував його дідусь. Ясунарі захоплювався малюванням, але згодом (з 12 років) вирішує стати письменником. Вищу освіту здобув у Токійському університеті. У 20-х роках брав активну участь у літературному житті Японії, належав до групи модерністів-неосенсуалістів, які орієнтувалися на європейську авангардну літературу з її лідерами Дж. Джойсом та М. Прустом. У 40-ві роки письменник подорожує дорогами Маньчжурії, приділяє багато часу дослідженню класичного японського роману XI ст. У 1960 р. побував в Америці, де в різних університетах читав лекції з історії японської літератури і культури. У своїй творчості письменник дотримувався принципів філософії й естетики “дзен”. Відповідно до цього вчення, людина може пізнати світ тільки інтуїтивно – душею і серцем, а не розумом. Для Кавабати є характерним відтворення внутрішніх переживань людини, заглиблення у сфери свідомого і підсвідомого. Стильовою домінантою його творів є витончена простота й водночас аристократизм, вишуканість. Твори Кавабати насичені багатозначними символами. Письменник відтворює звичайні речі на рівні “замилування” ними – він переконаний, що в природі не буває нічого неприємного, кожен її порух, кожен цикл сповнений краси і гармонії. “Тисяча журавлів” – один з найкращих творів Кавабати. Твір сповнений національної етики и естетики. Події розвиваються на тлі чайної церемонії (традиційно пов’язаної з очищенням душі від буденних клопотів), під час якої персонажі замислюються над сенсом життя, над проблемою єдності людей, відчувають гармонію людини і природи.

Кальдерóн Пéдро (1600-1681) – іспанський драматург. Відомі твори: “Кохання, честь і влада” (1623), “Життя є сон” (1636), “Лікар своєї честі” (1635), “Звір, блискавка і камінь” (1635).

Педро Кальдерон де ла Барка Енао де ла Барреда-і-Ріаньо народився в Мадриді (Іспанія), де й отримав грунтовну освіту. У Саламанському університеті вивчав право, але юристом не став. Його захопив театр. Першу його п’єсу (“Кохання, честь і влада”) було поставлено на королівській сцені. Кальдерон написав 120 комедій, більшість з яких мають ознаки трагедії, створив 80 п’єс у жанрі “ауто сакраменталь” (“священнодійство”) та багато інтермедій. П’єси Кальдерона позначені авторською індивідуальністю. Використовуючи готові літературні сюжети, він вибудовує власну композицію, вводить нові яскраві монологи й діалоги. Провідна тема творчості Кальдерона – тема честі. Митець твердить, що право на щастя має кожна людина, але, прагнучи благ, не слід забувати про голос совісті. Кожен сам має дбати про власну честь – така основна ідея кальдеронівських драм честі. У драмі “Життя є сон” автор наголошує, що межа між сном і дійсністю, між високим і низьким, між моральним і аморальним умовна, її не завжди можна розрізнити. Створюючи драми, Кальдерон орієнтувався на королівську сцену (був придворним капеланом). За наказом короля Філіпа IV у мадридському парку було споруджено театр з найсучаснішою технікою і декораціями, музика до спектаклів створювалася найкращими композиторами. Для однієї з п’єс Кальдерона сцена була обладнана на острові, а глядачі споглядали дійство з човнів. Кальдерон був не тільки драматургом, але й священиком – духовний сан він прийняв 1651 р. Незадовго до смерті він написав заповіт, в якому, крім іншого, детально розписав ритуал свого поховання, яке мало бути схожим на урочистий спектакль.

Камю Альбéр (1913-1960) – французький письменник, філософ, представник літератури екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії (1957). Відомі твори: есе “Міф про Сізіфа” (1942), драма “Калігула” (1944), роман “Чума” (1947), есе “Бунтівна людина” (1951), збірка оповідань “Вигнання й царство” (1957).

Народився в Алжирі, навчався в Алжирському університеті на філософському факультеті. З 1935 р. працює в організованому ним Театрі праці. У 1937 р. виходить збірка есе “Виворіт і лице”. У 1940 р. переїздить до Парижа, але через окупацію Франції фашистами повертається до Алжира, деякий час вчителює в Орані. Пише повість “Сторонній”, яка привертає увагу літературних кіл. У 1943 р. повернувся до Парижа, був активним громадським діячем, учасником руху Опору. Друга половина 40-х – перша половина 50-х років – найбільш плідний період у творчості Камю. Камю-філософ глибоко переконаний в абсурдності навколишнього світу, проте, на його думку, мистецтво покликане допомогти людині жити у світі. Персонажі творів А. Камю – розумні, активні люди, які попри зневіру намагаються боротися зі злом. Письменник виступає проти будь-якого насильства, революцій, позаяк такі соціальні катаклізми традиційно призводять до диктатури, зловживання владою. У 1957 р. Камю присуджено Нобелівську премію. У 1960 р. Альбер Камю загинув в авіакатастрофі. Найвизначнішим твором письменника є роман “Чума” (1947), над яким він працював у роки війни. Роман є багатоплановим. За фабулою – це опис подій, що відбулися в м. Орані під час епідемії чуми. У романі зафіксована дата подій – 194… Остання цифра не вказана, але час асоціюється з роками Другої світової війни. Автор детально описує боротьбу оранців із чумою, але насправді такого факту у XX ст. не було. Тому роман сприймається як алегорія боротьби людини зі злом, зокрема з “епідемією фашизму”. Роман має ознаки притчі, основний смисл якої розкриває афоризм: “А що таке чума? Те саме життя, і все тут”. Роман “Сторонній”, написаний у жанрі філософської притчі, має всі ознаки екзистенціальної прози. Центральною є проблема людини і соціуму. Головний персонаж – дрібний службовець на ім’я Мерсо – абсурдна людина, яка живе в абсурдному світі. Автор намагається розкрити психологію самотньої людини, розчарованої і зневіреної, яка живе своїм внутрішнім життям, залишившись вільною у своїх думках і вчинках.

Кáфка Франц (1883-1924) – австрійський письменник-модерніст, автор творів: “Перевтілення” (1915), “Вирок” (1913), “Сільський лікар” (1919), “Художник голоду” (1924), “Процес” (вид. 1925), “Замок” (вид. 1926).

Художній світ Кафки і його біографія нерозривно пов’язані. Головною метою його творів стала проблема самотності, відчуження людини, яка нікому не потрібна в цьому світі. У цьому автор переконався на прикладі власного життя. “У мене немає інтересу до літератури, – писав Кафка, – література – це я сам”. Відтворивши себе самого на сторінках художніх творів, Кафка віднайшов “больову точку людства”, передбачив майбутні катастрофи, спричинені тоталітарними режимами. Його творчість містить ознаки різних стилів і напрямків: Романтизму, реалізму, натуралізму, сюрреалізму, авангардизму. Життєві конфлікти є визначальними у творчості Кафки. Майбутній письменник народився в австрійській Празі в родині галантерейника. Батьки не розуміли сина, і з сестрами стосунки не склалися. У своїй сім і я більше чужий, ніж найчужіший”, – напише Кафка у “Щоденниках”. Особливо складними були його стосунки з батьком, про що пізніше письменник напише в “Листі до батька” (1919). Авторитарність, сильна воля, моральний тиск батька пригнічували Кафку з раннього дитинства. Навчався Кафка в школі, гімназії, а згодом – у Празькому університеті. Роки навчання не змінили його песимістичних поглядів на життя. Між ним і однолітками завжди була “скляна стіна”, про що писав його однокласник Еміль Утіц. Єдиним другом на все життя для нього став Макс Брод, університетський товариш від 1902 р. Саме його Кафка призначить перед смертю виконавцем свого заповіту і доручить спалити усі свої твори. Макс Брод не виконає розпорядження свого друга і зробить його ім’я відомим усьому світу. Проблема зі шлюбом також стала для Кафки непереборною. Жінки завжди прихильно ставилися до Франца, і він мріяв створити сім’ю. Були наречені, були навіть заручини, але на шлюб Кафка так і не зважився. Ще однією проблемою для письменника була його робота, яку він ненавидів. Після університету, здобувши ступінь доктора юридичних наук, Кафка служить 13 років у страхових компаніях, ретельно виконує обов’язки. Любить літературу, проте не вважає себе письменником. Він пише для себе і називає це заняття “боротьбою за самозбереження”. Герої творів Кафки такі ж беззахисні, самотні, розумні й водночас безпорадні, чим приречені на загибель. Так, у новелі “Вирок” розповідається про проблеми молодого комерсанта з власним батьком. Художній світ Кафки складний, трагічний, символічний. Герої його творів не можуть знайти вихід із життєвих ситуацій у жахливому, абсурдному, жорстокому світі. Стиль Кафки можна назвати аскетичним – без зайвих художніх засобів і емоційних збуджень. Французький філолог Р. Варт цей стиль характеризував, як “нульовий градус письма”. Мова творів, за словами М. Брода, проста, холодна, затемнена, “а глибоко всередині не перестає горіти полум’я”. Своєрідним символом власного життя і творчості Кафки може служити його повість “Перевтілення”, в якій провідною є думка про безсилля “маленької людини” перед життям, про її приреченість на самотність і смерть.

Кíплінг Джóзеф Рéдьярд (1856-1936) – англійський поет, прозаїк, літературний критик, лауреат Нобелівської премії (1907). Відомі твори: збірки віршів, романи, “Книга джунглів” (1894), “Друга книга джунглів” (1895).

Народився Джозеф Редьярд Кіплінг у Бомбеї (Індія), звідки родом був його батько. Навчався в Англії. У 1882-1889 рр. знову жив в Індії, працював у газетах. Багато подорожував світом. Жив у різних країнах: Канаді, Австралії, Єгипті, Бразилії, але найбільше любив Індію, знав її традиції, культуру, побут. У 1886 р. надрукував збірку віршів “Департаментські пісні та інші вірші”, а 1888 – збірку новел “Прості оповідання з гір”. Перший роман Кіплінга – “Світло згасло” (1890). Герой роману – талановитий художник. Зазнавши невдачі в особистому житті, він знаходить смерть на полі бою, в лавах колоніальних військ. У романі “Кім” (1901) письменник оспівує шпигунську діяльність хлопчика англоіндійця на благо Британської імперії. У поетичних збірках “Пісні казарми” (1892), “Сім морів” (1896), “П’ять націй” (1903) письменник критикує англійську колоніальну адміністрацію (вірш “Педжет, член парламенту”), дорікаючи англійському уряду і військовому командуванню у відсутності уваги до нижніх чинів (вірш “Поммі”). Особливої популярності набули твори Кіплінга для дітей (оповідання про життя людського дитинчати Мауглі серед звірів – “Книга джунглів”, 1894; “Друга книга джунглів”, 1895). Історію про Мауглі Кіплінг писав для дитячого журналу на замовлення англійської письменниці М. Додж, та згодом ця книга зацікавила й дорослих читачів. У 1907 р. письменник був удостоєний Нобелівської премії. Більшість ліричних творів написана у формі народних пісень, балад. У прозових творах автор змальовує соціальний протест з боку пригноблених.

Кóнан Дойл Áртур (1859-1930) – англійський письменник, публіцист, журналіст кінця XIX – початку XX cт. Відомі твори: “Знак чотирьох” (1890), “Собака Баскервілів” (1902), “Долина жахів” (1915), збірка оповідань “Пригоди Шерлока Холмса” (1892), “Записки про Шерлока Холмса” (1893), “Повернення Шерлока Холмса” (1905), “Його прощальний уклін” (1915), “Архів Шерлока Холмса” (1927). Народився в Единбурзі (Шотландія). Закінчив медичний університет. Змушений був багато працювати заради заробітку, водночас приділяв увагу читанню, робить перші кроки в літературі. З третього курсу університету бере участь у морських експедиціях, після закінчення навчання стає судновим лікарем. Морські враження дають йому багатий матеріал для творів. Захоплюється бейсболом, бере участь в автоперегонах, інших спортивних змаганнях. З 1885 р., одружившись, вирішує стати професійним письменником. Світове визнання приходить до нього після виходу у світ історій про детектива Шерлока Холмса. У 1894 р. здійснює подорож до Америки, деякий час живе в Єгипті, 1914 р. відвідує Канаду. Конан Дойл був учасником військових подій, брав участь в англо-бурській та в Першій світовій війнах. Написав понад 70 книг, серед яких є кілька історичних романів. Визначальними у його творчій спадщині є три цикли творів із трьома яскравими персонажами: професор Челінджер (“Загублений світ”, “Отруєний пасок”), наполеонівський бригадир Жерар (“Подвиги бригадира Жерара”), детектив Шерлок Холмс (окремі повісті і п’ять збірок оповідань). Шерлок Холмс став улюбленим персонажем читачів. Його образ приваблює своєю безкорисливістю, справедливістю, унікальним аналітичним мисленням. Він не служить у поліції, лише іноді співпрацює з нею. Головне для нього – допомога людям, встановлення справедливості. Незмінний супутник детектива – доктор Ватсон. Саме від нього читачі дізнаються про численні розслідування заплутаних злочинів. Прототипом Ватсона був сам письменник. У Шерлока Холмса також був прототип – Джозеф Белл, університетський викладач Конан Дойла, майстер логіки та аналізу. Деякі риси Шерлоку Холмсу письменник передав від себе (спостережливість, уміння робити висновки, спираючись на незначні факти).

Крилóв Івáн Андрíйович (1769-1844) – найвідоміший російський байкар. Його твори, пронизані справжньою добротою, стали, за влучним висловом Миколи Гоголя, “книгою мудрості самого народу”. Відомі твори: повість “Каїб” (1792), комедії “Урок для дочок”, “Модна крамниця” (1807), байки “Слон і Моська” (1808), “Вовк і Ягня” (1808), “Гуси”, “Квартет” (1811), “Лебідь, щука і рак” (1816), “Свиня під дубом” (1825).

Народився майбутній письменник у Москві, рано втратив батька, тому ще підлітком став служити дрібним чиновником. З дитячих років захоплювався літературою. З 1789 р. Крилов видає щомісячний журнал “Пошта духів”, де друкує сатиричні твори на актуальні теми, але через півроку журнал забороняють. Через три роки (1792) разом із іншими письменниками Крилову вдається організувати власну типографію і налагодити випуск журналу “Глядач”. Перші байки Крилова з’явились 1806 р. (“Дуб і тростина”, “Вередлива наречена”) і мали великий успіх. У 1809 р. виходить перша книга байок Крилова. Усього ним створено близько 200 байок. Майже третина байок написана на сюжети Лафонтена, але Крилов вносить у свої віршові твори народну мову, “простоту і ясність думки” (В. Бєлінський). З 1812 р. протягом майже 30 років Крилов працює бібліотекарем у Публічній бібліотеці. Народ вшанував улюбленого письменника: на народні кошти після його смерті встановлено пам’ятник у Літньому саду в Петербурзі. Однойменні байки є й у Езопа, Федра, Бабрія, Лафонтена, Красіцького, Глібова, Білецького-Носенка. Та порівняно з попередниками Крилов надав байці рис широкої оповіді з використанням гротеску й засобів творення комічного. Змінена й структура байки: з морального висновку байка починається. Байки Крилова відрізняються й тематичним багатством. У них йдеться про відносини між сильними й слабкими, між безправними й тими, хто чинить беззаконня. У байках в алегоричній формі засуджуються людські пороки: брутальність, нахабство, жорстокість, лицемірство, користолюбство, лінощі. Відомі від часів Езопа сюжети під пером “дідуся Крилова” набули нового блиску. На відміну від своїх попередників, Крилов створював не просто банки, а маленькі комедійні сценки. Особливо довершеними його байки стали завдяки широкому використанню приказок і прислів’їв. Водночас багато висловів самого Крилова стали крилатими. “У сильного безсилий винен був завжди”; “Тож, як сідати – сварки марні, бо з вас музики незугарні”; “А віз і досі там” – ці та багато інших висловів-перлин долучив Іван Крилов до скарбниці духовних багатств російського народу й людства.

Кýндера Мíлан (народ. 1929 р.) – чехословацький (зараз – французький) письменник-романіст. Основні твори: “Жарт” (1967), “Життя не тут” (1969), “Вальс на прощання” (1970), “Книга сміху й забуття” (1979), “Нестерпна легкість буття” (1984), “Безсмертя” (1990), “Неспішність” (1995), “Справжність” (1997), “Байдужість” (2000). Мілан Кундера народився 1 квітня 1919 р. в м. Брно (Чехословаччина). Батько Мілана був музикознавцем і ректором університету в Брно. Під час навчання в середній школі Мілан почав писати вірші. Після Другої світової війни працював, згодом вступив до університету, де вивчав музику, кіно, літературу и естетику. Після закінчення університету працював асистентом, а пізніше професором на факультеті кіно Празької академії. Писав поеми, есе й драматичні п’єси. Водночас він працює в редакціях літературних журналів “Literarni noviny”, “Listy”. У комуністичній партії перебував з 1948 до 1950 р. У 1950 р. був виключений із лав комуністичної партії за індивідуалістські тенденції. Після закінчення Академії у 1952 р. викладає світову літературу в кіноакадемії. З 1956 до 1970 р. знову перебуває у лавах комуністичної партії. У 1953 р. публікує свою першу книгу. До середини 50-х років займається перекладами, есе, драматургією. Після виходу добірки віршів і трьох томів оповідань “Смішні любові” (1968) до письменника прийшло визнання. Перший роман “Жарт” (1967) присвячений темі сталінізму. Після виступу Хрущова на XX з’їзді КПРС з викриттям культу особи Сталіна ця тема набула популярності. Вже в першому своєму романі автор постав зрілим майстром критичної оцінки політичних подій, який на все має власну думку. Наступні романи письменника – “Життя не тут” (1969), “Вальс на прощання” (1970) – підтвердили, що у світовій літературі з’явився талановитий письменник із своєрідним поглядом на світ людини та способом його зображення. Після радянської окупації Чехословаччини у серпні 1968 р. Мілан Кундера бере участь у “Празькій весні”., за що був позбавлений можливості працювати викладачем. Його книги були вилучені з усіх бібліотек країни. За участь у революційних подіях 1968 р. письменника позбавили можливості публікуватися (з 1970 р.). У 1975 р. Мілана Кундеру запросили професором у Рейнський університет (Франція). Він їде до Франції, щоб уже не повернутися на батьківщину. Після виходу роману “Книга сміху й забуття” (1979), в якому в характерній для автора гумористично-критичній манері аналізувались останні події, чеський уряд позбавив його чеського громадянства. Нові романи Кундери були заборонені. У 1981 р. Мілан Кундера отримує французьке громадянство (до того часу він перебував на території Франції як політичний емігрант). Найвизначнішим твором Кундери вважається роман “Нестерпна легкість буття” (1984) – підсумкова праця автора в осмисленні подій “Празької весни”. Перебуваючи довгий час у Франції, Кундера настільки освоює французьку, що, починаючи з 1990 р., пише нею романи: “Безсмертя” (1990), “Неспішність” (1995), “Справжність” (1997), “Байдужість” (2000). Книги Мілана Кундери перекладені майже всіма мовами світу і вважаються класикою XX ст., а сам письменник – одним з найвидатніших романістів другої половини XX століття. Роман “Нестерпна легкість буття” – розповідь про життя трьох головних героїв – хірурга Томаша, його коханки Сабіни та дружини Терези. їхні взаємини тривають на тлі окупації радянськими військами Чехословаччини у 1968 р. Життя героїв ніби розпадається на три періоди: до “Празької весни”, під час страшних подій, коли російські танки просто и буденно стоять посеред Праги, і після загибелі демократичних надій чехословацького суспільства. Усі події у романі мають політично-еротичне забарвлення, оскільки політичні катаклізми в суспільстві подаються паралельно із зображенням інтимного та громадського життя героїв. Автор розкриває внутрішній світ героя, його уподобання. Виявляється, герой уже був одружений і мав дитину, але розлучився, адже понад усе цінує особисту свободу. І ось у житті героя з’являється Тереза, яка перевертає налагоджений світ лікаря, і він навіть одружується з нею. Подружжя живе щасливо до вступу радянських танків у Прагу. Герой на прохання Терези залишає Чехословаччину і разом з нею переїздить до Швейцарії, де героїня починає сумувати й повертається на батьківщину. Повагавшись, Томаш їде за нею… Життя продовжується… На початку роману автор вдається до філософських роздумів про сутність життя, про право вибору власної долі, про неможливість повторити пройдене, про особливе відчуття легкості буття людини, позбавленої патріотичних почуттів.

(2 votes, average: 3.00 out of 5)