Іван Петрович Котляревський – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.)

Життєвий і творчий шлях

Не питайте, чому

Моє серце сумне –

Як в чужині умру,

То згадайте мене.

Богдан Лепкий

Богдан Аепкий народився 9 листопада 1872 р. в селі Крегулець біля Гусятина в сім’ї священика Сильвестра Лепкого, відомого як письменник Марко Мурава. У батьковій бібліотеці було чимало старовинних книг, а стіни дому прикрашали картини на історичну тематику, що згодом позначиться на літературній творчості Богдана Лепкого. Значну роль у вихованні майбутнього письменника відіграли традиції давнього старовинного роду Глібовицьких, із якого походила мати Богдана. Її батько – впливовий священик, який особисто знав Маркіяна Шашкевича й часто розповідав онукові про його подвижницьку діяльність, а також беріг рукописи його проповідей. Власне дитинство Богдан Аепкий яскравими барвами описав в автобіографічній повісті “Казка мого дитинства”.

Потяг до творчості у малого Богдана виявився рано. Перші літературні спроби зроблені ще в Бережанській гімназії.

Юнак вирішив стати живописцем, тому вступив до Академії мистецтв у Відні. Однак невдовзі зрозумів, що помилився з вибором. Долю Лепкого визначив випадок: якось у поїзді він познайомився зі студентом філософського факультету Віденського університету й вступив до нього. Аепкий став членом студентського товариства “Січ”, активно цікавився літературним і суспільно-політичним життям.

Період навчання у Львівському університеті став у житті Богдана Лепкого й періодом активної літературної діяльності: поезії та оповідання молодого митця, а також його переклади з європейських літератур друкуються на сторінках періодики. Після закінчення університету Лепкий улаштувався вчителем у Бережанську гімназію, засновував у селах гуртки “Просвіти”, розповсюджував книжки, захоплювався театром і навіть грав роль Петра в “Наталці Полтавці”.

Володимир Неділько. Сильвестр Лепкий. Копія з портрета роботи Богдана Лепкого (1995)

Богдан Лепкий. Портрет дружини в українському строї (1910-ті рр.)

Богдан Лепкий. Марко Вовчок (1922)

Осип Курилас. Портрет Богдана Лепкого (1910-ті рр.)

1899 р. у Ягеллонському університеті відкрили студії української мови й літератури. Першою кандидатурою на посаду викладача цих предметів став Богдан Лепкий, який на запрошення університетського керівництва виїхав до Кракова, що на той час був центром польської науки й культури. На молодого письменника незабутнє враження справило знайомство й спілкування з польськими митцями-модерністами Станіславом Виспянським, Владиславом Орканом, Казимежем Тетмайєром. Модерністське літературне угруповання “Молода Польща” надихнуло Лепкого створити аналогічну українську творчу спілку “Молода муза”.

Цікаво знати!

Професор Ягеллонського університету Богдан Лепкий намагався жити на широку ногу: курив лише дорогі сигарети, пив найкращу каву, носив наймодніші костюми, а ще двічі на тиждень влаштовував літературні вечори. Поет Петро Карманський називав його “аристократом від стіп до голови”. Був Богдан Сильвестрович і благодійником та меценатом: не один раз виручав із життєвої скрути студента медицини Василя Стефаника.

Восени 1915 р. Б. Лепкого мобілізували: “…У Відні взяли до війська й приділили до просвітньої роботи в таборах полонених”. Після війни (з 1920 р.) письменник жив у Берліні, займався літературною творчістю, а 1925 р. повернувся до Кракова, де отримав посаду професора Ягеллонського університету. Майже щоліта Б. Лепкий приїжджав у Галичину. Село Черче біля Рогатина (нині Івано-Франківщина) приваблювало його і можливістю підлікуватися цілющими грязями, і спілкуванням із селянами. Сільська громада збудувала улюбленому письменникові будинок, де він жив і працював. Через свою культурно-просвітницьку діяльність сивоголовий професор мав великі неприємності.

Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 р. Похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі.

Творчість Богдана Лепкого – різножанрова й об’ємна: це і лірика, й оповідання, і повісті, і драматичні твори, й історична епопея. Його поезію характеризує, за висловом Івана Франка, “м’якість колориту й ніжність почуття”. Значне місце в поетичній спадщині Богдана Лепкого посідає пейзажна лірика, що виразно позначена естетикою модернізму “Молодої Польщі” й “Молодої музи”.

У його поетичних творах звучать і громадянські мотиви. Вірш “Світ за очі” священики читали в церквах, щоб стримати селян від необдуманої еміграції. А вірш “Видиш, брате мій” став відомою народною піснею “Журавлі” (“Чуєш, брате мій”).

Характерною рисою Лепкого-поета є звернення до минувшини: поезії “Полтава”, “Мазепа”, “Батуринські руїни”, “Слідами Ігоря”1, поетична драма “Мотря”. Саме ця драма стала своєрідним містком від ліро-епічного зображення історії до історичної прози.

Оповідання “Сотниківна” (1927), “Каяла” (1935), повісті “Вадим” (1930), “Крутіж” (1941) розповідають про знакові події в історії нашого народу: повертають читача до походу князя Ігоря (“Каяла”) чи нападу татар на Київ (“Вадим”), переносять у час гетьманування Івана Виговського та битви під Конотопом (“Сотниківна”), у складні перипетії періоду Руїни (“Крутіж”). Та найважливішим здобутком письменника в царині історичної прози став роман “Мазепа” (1926-1955).

Б. Лепкий наголошував на важливості для кожного народу знати свою історію, “бо вона вчить нас, як жили наші предки, що доброго вони зробили і які гріхи прийняли на свою совість. Коли народ знає свою минувшість, коли він розуміє заслуги і провини своїх батьків, то йому легше провадити боротьбу за волю і правду”. Його трилогія про гетьмана Івана Мазепу (три томи в п’яти книгах) відтворює “золоту добу” Гетьманщини, повний крах державницьких ідей і страшну експансію Петра І на Україну.

11899 р. Богдан Лепкий переклав “Слово о полку Ігоревім” польською мовою. Іван Франко назвав цей переклад найкращим на той час.

Діалог із текстом

1. Що ви довідалися про родину Б. Яепкого?

2. Чому Богданові таланти живописця й письменника розвивалися паралельно?

3. Як письменники “Молодої Польщі” вплинули на Б. Яепкого?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Іван Петрович Котляревський – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС (кінця XVIII – перших десятиліть XIX ст. (1798-1840 pp.)