Іван Карпенко-Карий (1845-1907) – УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА

Іван Карпович Тобілевич народився 17 (29) вересня 1845 року в слободі Арсенівка на Херсонщині в багатодітній сім’ї управителя поміщицького маєтку. Його батько, Карпо Адамович Тобілевич, мав дворянське коріння, мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з простого селянського роду.

Коли хлопцеві виповнилося одинадцять років, він вступив до Бобринецького повітового училища, після закінчення якого служив на різних посадах: починав писарем і канцеляристом, згодом був судовим та поліцейським чиновником. Довголітня обтяжлива служба задля хліба щоденного не надто приваблювала Івана Тобілевича, однак вона збагатила його цінним життєвим досвідом, що пізніше неабияк прислужився в роботі над драматичними творами.

Іще за часів свого навчання І. Тобілевич захопився театром, довго мріяв про акторське майбутнє. Залишивши службу та вступивши до театральної трупи, він обрав творчий псевдонім Карпенко-Карий. Перша частина псевдоніма походить від батькового імені (Карпенко – син Карпа), а друга – від прізвища персонажа з драми Тараса Шевченка “Назар Стодоля”, хороброго козака Гната Карого.

За участь у політичній діяльності І. Тобілевич потрапив на заслання до Новочеркаська. Маючи вдосталь вільного часу, він із головою поринув у драматургічну працю. Відбувши заслання, митець повернувся в Україну й оселився на власному хуторі Надія.

І. Карпенко-Карий (фото, 1882)

Заповідник-музей “Хутір Надія”, пам’ятник І. Карпенку-Карому (О. Ковальов, 1969)

Тривалий час Іван Тобілевич з успіхом поєднував працю актора й драматурга. Він не лише зіграв на сцені чимало різних ролей, а й написав п’єси “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Сава Чалий”, що стали класикою української літератури й театру. Усього письменнику належить авторство вісімнадцяти драматичних творів.

Помер Іван Карпенко-Карий 2 (15) вересня 1907 року в Берліні, похований на хуторі Надія.

Актуальна цитата

“Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се розуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визнаним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”.

Іван Франко,

Письменник, публіцист, громадський діяч

Опрацьовуємо прочитане

1. Де й коли народився Іван Тобілевич?

2. Яку освіту він здобув?

3. Чому він обрав псевдонім Карпенко-Карий?

4. За що драматург потрапив на заслання?

5. Назвіть відомі твори драматурга.

6. Складіть план поданого в підручнику тексту-розповіді про життєвий та творчий шлях Івана Карпенка-Карого. За планом підготуйте усну розповідь про славетного драматурга.

ДРАМА І ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Щоб скласти власне уявлення про драму, найкраще відвідати театральну виставу й побачити все на власні очі.

Драма призначена для постановки на сцені, тому не слід забувати, що драматичний твір належить одночасно театру й літературі. Актори грають ролі, що написані драматургом та пристосовані для сценічного втілення театральним режисером. Окрім акторів і режисера, у підготовці вистави беруть участь представники різних професій: художники малюють декорації, костюмери шиють одяг для виконавців, оркестр відповідає за музичний супровід. Опинившись у театральній залі та спостерігаючи за подіями на сцені, ми самі стаємо глядачами.

Драма – один із літературних родів, що змальовує дійсність через дію. Драма тісно пов’язана з театром, вона призначена для сценічного втілення.

Тісний зв’язок із театром визначає особливості драматичного твору. Текст драми складається з мовлення персонажів та ремарок. Мовлення персонажів представлене у вигляді монологів та діалогів, які відтворюють актори. Ремарки виконують допоміжну роль: у них подається інформація про дійових осіб, особливості декорацій, поведінку, жести та міміку акторів тощо.

Працюючи над п’єсою, драматург закладає літературну основу майбутнього сценічного дійства, тому дуже важливо, щоб він добре розбирався в тонкощах театрального життя. Зокрема, не слід забувати, що між частинами вистави мають бути перерви – хоча б для того, щоб глядачі та актори змогли перепочити. Відповідно до цього драматичний матеріал поділяють на частини, які називають діями. Вони призначені для безперервного виконання на сцені. Між діями влаштовуються перерви – антракти. Іноді по ходу вистави виникає необхідність замінити декорації посеред дії, через це дія поділяється на частини, які називаються сценами. Поділ усередині дії може відбуватися також за виходами персонажів. Ті частини дії, коли дійові особи на сцені не змінюються, називають явами.

Одне слово, успіх п’єси залежить не лише від самого автора, а й від злагодженої діяльності багатьох театральних працівників. Драматург має добре знати життя театру, щоб уявляти, як саме зробити свій твір придатним для сценічного втілення. Не забуваймо, що, читаючи драматичний твір, ми знайомимося з його літературною основою, а повною мірою він розкривається перед нами лише в театральній виставі.

Портрет І. Карпенка-Карого з експозиції в музеї “Хутір Надія” (середина XX ст.)

Опрацьовуємо прочитане

1. Визначте основні особливості драми як літературного роду.

2. На які частини поділяється текст драми?

3. Якою є роль ремарок у драмі?

4. Для чого потрібен поділ п’єси на дії?

5. Навіщо п’єси поділяють на сцени, яви?

Запрошуємо до дискусії

6. Якому мистецтву більшою мірою належить драма – театру чи літературі?

ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ ТА ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ П’ЄСИ “СТО ТИСЯЧ”

Після селянської реформи 1861 року, коли було скасовано кріпацтво, доти практично однорідне в майновому плані українське село почало змінюватися. З’явилися сільські багатії, які скуповували землю, натомість значна частина селян, тяжко працюючи, ледь зводила кінці з кінцями. Збагачення одних і зубожіння інших позначалося й на моральному стані сільської громади. Під впливом цих змін колись майже непорушні традиційні цінності зазнавали відчутних утрат.

Карпенко-Карий шукав прийнятних шляхів найбільш точного й реалістичного відображення суспільних процесів.

Найпростіше було написати комедію. Однак митець зрозумів, що комедія не допоможе належним чином розкрити всю складність селянської психології, особливо в часи, коли традиційні моральні уявлення руйнуються під впливом стрімких соціальних змін.

Ретельно добираючи життєві факти, драматург використав матеріали з газетних та поліцейських зведень про шахраїв, які обманом відбирали в людей зароблені гроші. Проникливість Карпенка-Карого виявилась у тому, що він побачив у цих зведеннях не лише анекдотичні історії, а й людські долі, життєві драми й трагедії, які дають поживу для серйозних роздумів та художніх узагальнень. Саме тому драматург вирішив звернутися до трагікомедії – драматичного твору, який поєднує риси трагедії та комедії. Такий жанр дозволив показати трагічне в смішному, а в комічній історії передати відчуття трагедії. У творчості Карпенка-Карого нерідко ті самі явища дійсності зазнають одночасно комічного та трагічного висвітлення, причому різні підходи взаємно не заперечуються, а навіть підсилюють один одного. Це повною мірою стосується п’єси “Сто тисяч”: у ній майже анекдотичний сюжет про невдаху, який став жертвою шахрая, поєднався із серйозною історією про мрію маленької, хоч і далеко не досконалої, людини та про неминучий крах цієї мрії.

Трагедія – драматичний твір із гострим непримиренним конфліктом, який часто завершується загибеллю героя.

Комедія – драматичний твір, у якому за допомогою гумору та сатири висміюються негативні явища дійсності.

ПРОБЛЕМНО-ТЕМАТИЧНА ОСНОВА П’ЄСИ “СТО ТИСЯЧ”

У 1889 році Карпенко-Карий написав п’єсу, якій дав назву “Гроші”. Однак твір заборонила цензура.

Наступного року автор підготував новий варіант, що й побачив світ під назвою “Сто тисяч”. Розповідаючи про зміни в житті українського села, драматург розглянув дві основні проблеми, тісно пов’язані між собою. Це влада грошей і втрата людиною духовних орієнтирів.

Проблема влади грошей належить до кола вічних, актуальних у всі часи. Вона не раз осмислювалась у художній літературі. Наприклад, російський письменник Олександр Пушкін звернувся до неї в трагедії “Скупий лицар”, а французький прозаїк Оноре де Бальзак всебічно висвітлив згубний вплив грошей у повістях “Гобсек”, “Євгенія Гранде” та в романі “Батько Горіо”.

Карпенко-Карий показав, наскільки важливо, щоб матеріальне в нашому житті неодмінно погоджувалось із духовним розвитком. На прикладі героя свого твору Герасима Калитки драматург довів, що культ грошей загрожує людині моральним спустошенням. Її особистість обмежується прагненням матеріального збагачення, яке із часом може перетворитися на хворобливу залежність. Тоді в жертву приноситься все, що мало незаперечну вартість,- почуття справедливості, чесність, любов до близьких, товариські стосунки. Драматург із великою мистецькою силою показав, що порушення рівноваги між матеріальним і духовним – це шлях саморуйнування, хворобливе відхилення від норми.

Проблеми, порушені Карпенком-Карим, не втрачають своєї актуальності й сьогодні. Особливої гостроти вони набувають тоді, коли під впливом економічних змін забуваються перевірені багатовіковим досвідом духовні орієнтири й окремі люди спокушаються ідеєю наживи за будь-яку ціну, забуваючи про відповідальність перед суспільством та власними родинами.

ОБРАЗ ГЕРАСИМА КАЛИТКИ

У своїй п’єсі “Сто тисяч” Карпенко-Карий зобразив персонажа, який викликає неоднозначне ставлення до своєї особи. Герасим Никодимович Калитка, як і належить справжньому хліборобові, просто обожнює землю. “Ох, земелько, свята земелько – Божа ти дочечко! – із щирим захватом коментує він чергове придбання.- Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші…”

Розглядаючи ставлення селянина до землі, драматург дуже точно характеризує психологію Герасима Калитки. Щиро вимовлені слова “свята земелька” несподівано продовжується зізнанням: “Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки.”. Одразу розуміємо, що саме жадібність спотворює моральне обличчя цієї людини. Здається дивним, що селянська любов до землі, оспівана й піднесена у фольклорі та літературі як позитивна риса, у недосконалих соціальних умовах, поєднавшись із жадобою збагачення, змушує персонажа забути про родинні цінності, моральні норми, звичайну порядність. “Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!”. Ось чим марить цей заможний господар.

У гонитві за наживою Калитка ладен переступити закон: задля придбання такої бажаної землі він зважується на аферу з фальшивими грішми, однак зрештою сам потрапляє до пастки, розставленої кмітливим шахраєм. Невідомий “фальшивомонетник” дуже тонко використав психологічні важелі, щоб ошукати свою жертву. Він знав, що людина, засліплена мрією швидко розбагатіти, втрачає відчуття реальності. Не дивно, що такі, як Калитка, стають легкою здобиччю шахраїв.

Колись простий селянин, який “вибився в люди”, Герасим Калитка втратив усе, що було зароблене важкою, зокрема і власною, працею. Гроші збиралися завдяки жорсткій економії, копієчка до копієчки: він і сам недоїдав, і на наймитах заощаджував. Та що там наймити! Калитка економив навіть на своїх рідних – забороняв дружині взяти коней, щоб поїхати до церкви, бо “то ж гроші стоїть”. Він прагнув поріднитися з мільйонером Пузирем і при цьому навіть не зважив на вибір свого сина Романа. Трагедія Калитки полягає в тому, що він зробився рабом власної мрії про землю. У фіналі стає очевидним, за чим найбільше вболіває цей персонаж і через що він зважується на спробу самогубства. Йому над усе болить утрата мрії, яка мало не здійснилася. Не випадково Калитка в розпачі вигукує: “Краще смерть, ніж така потеря!”

Опрацьовуємо прочитане

1. Визначте основні риси комедії.

2. У чому полягають особливості трагікомедії?

3. Які суспільні процеси автор відобразив у п’єсі “Сто тисяч”?

4. Яку назву мав перший варіант п’єси Івана Карпенка-Карого?

5. Чому цей варіант не був опублікований?

6. Які загрозливі зміни побачив автор у житті селянства?

7. Назвіть основні проблеми, до яких звернувся драматург у своєму творі.

8. Чим, на думку автора, загрожує поклоніння багатству?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Іван Карпенко-Карий (1845-1907) – УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА