Іван КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) – НАЦІОНАЛЬНА ДРАМА
Батьком української комедії справедливо називають Івана Карпенка-Карого. До його приходу в літературу жанр комедії в українській драматургії практично не існував. Причиною звернення митця до комедійного жанру стало те, що в тогочасних історичних обставинах діти й онуки вчорашніх сільських трудівників, чистих серцем і помислами споконвічних українських хліборобів, прагнучи в будь-який спосіб збагатитися, почали стрімко морально деградувати. Що ж призвело до такого раптового зламу традицій, спричинило руйнування морально-етичних основ у середовищі українського селянства?
Коли було проголошено царський маніфест і селяни-кріпаки, які досі безплатно відробляли на ланах панщину, стали вільними, поміщикам уже доводилося наймати їх на ту саму роботу за певну плату. Пани шкодували грошей і, щоб зекономити, вирішували обробляти тільки половину, третину, четвертину колись орної землі, але жити продовжували у розкошах, неробстві й бенкетах. Менша за розміром територія під сільськогосподарськими угіддями давала менше прибутків, тому на дедалі більші витрати своєї сім’ї поміщики позичали гроші в банках, а згодом спродували частину або й усю свою землю. Ті селяни, які виявилися багатшими, кмітливішими, передбачливішими, без перешкод і досить дешево скуповували панську землю, наймали людей для її обробітку й за рахунок вирощених урожаїв швидко багатіли, щороку прикуповуючи все більше й більше родючих грунтів. Проте матеріальний статус1 таких скоробагатьків часто-густо не дорівнював духовному. Новоспечені мільйонери-землевласники переважно не мали належної освіти й виховання, тому, навіть заробивши великі гроші, залишалися людьми обмеженими, малокультурними, а бажання непомірно збагачуватися підштовхувало їх жорстоко визискувати не тільки найманих робітників, а й близьких родичів, спонукало бездумно ламати їхні долі, позбавляти щастя. Щоб привернути увагу суспільства до такого ненормального явища, треба було з гумором показати людям нікчемність і духовну убогість новоявлених скоробагатьків, змусивши їх самих замислитися над власною поведінкою і долею своїх дітей та онуків, їхньою освітою і культурою. З великим болем у душі Іван Карпенко-Карий писав про актуальність появи в драматургії нового викривального жанру з потужним арсеналом усіх наявних на той час засобів сміху.
1 Статус – становище, стан, сукупність прав і обов’язків окремо взятої людини перед суспільством.
“Комедію нам дайте, комедію, що бичує страшною сатирою всіх і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставляє людей, мимо їх волі, соромитися своїх лихих учинків”.
(Іван Карпенко-Карий)
Тож поява комедій Івана Карпенка – Карого “Сто тисяч” та “Хазяїн” була своєчасною, а порушені в цих п’єсах проблеми – нагальними. Зрештою, прямі нащадки відомого херсонського землевласника Терещенка, нещадно висміяного драматургом у комедії “Хазяїн”, виявилися освіченими й свідомими людьми і навіть спромоглися стати щедрими меценатами1.
Справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого – Іван Карпович Тобілевич. Народився він 29 (за старим стилем – 17) вересня 1845 року в селі Арсенівці неподалік Єлисаветграда (тепер – Кіровоград) у сім’ї управителя поміщицького будинку. Мати майбутнього драматурга, Євдокія Садовська, була кріпачкою і мала надзвичайний голос. Батько закохався в неї і, хоч як бідував, заробляючи потрібну суму, таки викупив кохану з неволі й одружився з нею. Як і більшість його ровесників, початкову освіту Івась здобув у дяка, а з 1856 року вчився в Бобринецькому чотирикласному повітовому училищі. Знаковою в житті юнака стала зустріч у 1863 році з Марком Кропивницьким. Іван Тобілевич влився в гурток самодіяльних акторів, уперше спробував себе в театральній ролі. У душі юнака прокинулася любов до сцени. Пригадалося, як неграмотна мати напам’ять декламувала дітям п’єсу Івана Котляревського “Наталка Полтавка” і дивовижно гарно співала народні пісні. Захоплення театром, піднесений настрій Івана передався братам і сестрі. Тож не дивно, що театрові корифеїв сім’я Тобілевичів дала аж чотирьох акторів: Івана, який свій псевдонім утворив від імені по батькові та прізвища козака Гната Карого з драми Тараса Шевченка “Назар Стодоля”, до речі, своєї першої сценічної ролі, – Карпенко-Карий; Миколу та Марію, які узяли за сценічні псевдоніми дівоче прізвище матері й стали Садовськими; Панаса, який від назви річки Саксаганки, що протікала в рідному селі, утворив псевдонім і собі та почав іменуватися Саксаганським.
Жити на творчих хлібах у ті часи було неможливо, тому Іван Карпович після закінчення училища заробляв на прожиття у Бобринецькому повітовому суді. Щире прагнення прислужитися народові привело Івана Тобілевича, який обіймав високу й престижну посаду, до таємного молодіжного гуртка. Але підпільну організацію було викрито, й Івана Тобілевича звільнено.
1 Меценат – покровитель, той, хто своїми коштами підтримує літературу, мистецтво, науку.
Разом із родиною Іван Карпенко-Карий переїхав на хутір, який назвав Надією на честь дружини, викопав ставок, нарівні з селянами займався сільськогосподарською працею й скоро перетворив своє обійстя на райський куточок. Утім, сімейне щастя Івана Карповича тривало недовго: дружина померла, і раду дрібним дітям довелося давати самому.
Цензурні заборони вже втрачали колишню строгість і силу. Якщо раніше українські п’єси були заборонені взагалі, то тепер за відповідного дозволу місцевого керівництва вже можна було грати українську виставу. Щоправда, спочатку театральна трупа мусила поставити на сцені іншу п’єсу – російською мовою, а дві вистави поспіль надзвичайно втомлювали й акторів, і глядачів. 1885 року Михайло Старицький, який очолював одну з театральних труп корифеїв, запросив Івана Карпенка-Карого приєднатися до його колективу.
У 1883 році поліція виявила, що Іван Тобілевич незаконно видав паспорти і посвідчення особам, які виступали проти царського уряду. Тож коли трупа Михайла Старицького гастролювала в Ростові-на-Дону, Івана Карпенка-Карого заарештували, відбувся суд, і незабаром колишнього пристава вислали у Новочеркаськ на поселення. На щастя, йшлося не про ув’язнення, а про адміністративне покарання, тому актор жив на окремій квартирі, а щоб не померти з голоду, працював і ковалем, і па – літурником1. Іван Карпович дуже скучав за дітьми, яких залишив на старого батька, але творчості не покидав, шліфував свої написані раніше драми “Безталанна”, “Бондарівна”, “Наймичка”, “Мартин Боруля”. Великою підтримкою митцеві ставали втішні звістки від друзів про те, що дозвіл на постановку його п’єс отримано і публіка гаряче їх сприймає.
Після повернення в Україну Іван Карпенко-Карий під наглядом поліції ще два роки жив на хуторі Надія, а коли в 1889 році стеження було знято, знову влився в театральну трупу, де грали його родичі й мали шалений успіх. Актор і драматург Іван Карпенко-Карий був свідомим патріотом, громадським діячем. Він часто друкував свої прогресивні статті про театр у газетах, нехтуючи можливим переслідуванням: “Нехай лише цензура не доводить своє вето2 до крайнощів, нехай вона слідкує лише за тим, щоб до п’єс не потрапляло щось аморальне…і ми побачимо на сцені комедії, які будуть сприйматися з живим інтересом і дадуть добрі результати… в моральному. відношенні”.
1 Палітурник – майстер, який оправляє книги в палітурки, тобто обкладинки.
2 Вето – заборона.
Іван Карпенко-Карий у ролі Виговського (“Богдан Хмельницький” М. П. Старицького)
Іван Карпенко-Карий. Картина із фондів музею-заповідника “Хутір Надія”
Професія актора в часи Івана Карпенка-Карого вимагала залізних нервів і міцного здоров’я. Далеко не завжди робота на сцені приносила задоволення. Різнобарвна публіка, серед якої траплялися люди, що вперше в житті бачили виставу, іноді дуже заважала. Ще гірше було з переїздами, які будь-якої хвилини могли стати пішими переходами на велику відстань. У записах Івана Карпенка-Карого знаходимо такі слова: “Яка лиха хуртовина жене людей на далеку північ, до кам’яних фортів Кронштадта, серед льодових скель і крижаних гір.., серед холоду і північної завірюхи?.. То артисти українського театру”.
Найглибший слід Іван Карпенко-Карий залишив не як актор, а як драматург. Його комедії “Сто тисяч” і “Хазяїн” досі не сходять з української сцени. У комедії “Сто тисяч”, до речі, автор п’єси дуже вдало зіграв роль Герасима Калитки. Також Іван Карпович написав першу українську історичну трагедію “Сава Чалий” про переродження щирого патріота й захисника України в її зрадника й ката.
Помер драматург 2 вересня 1907 року в Берліні, куди поїхав на лікування й де найкращі лікарі у різний спосіб намагалися врятувати українського митця від невиліковної хвороби. Тіло Івана Карпенка-Карого перевезли на хутір Надія і поховали поруч із могилою батька.
“Ким був Карпенко-Карий для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожен, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література”.
(Іван Франко)
Діалог із текстом
1. Назвіть справжнє прізвище Івана Карпенка-Карого. Чому митець обрав собі саме такий псевдонім? 2. Який вплив на майбутнього драматурга в роки його юності справив Марко Кропивницький?
3. Що ви довідалися про братів і сестру Івана Карпенка-Карого, які обрали акторську професію?
4. Чому Івана Карпенка-Карого називають батьком української комедії?
5. З якою метою Іван Карпенко-Карий у комедіях “Сто тисяч” і “Хазяїн” висміював тих, хто бездумно гнався за наживою?
6. Які комедії Івана Карпенка-Карого досі ставлять на сцені українські театри? Чи доводилося вам особисто бачити хоч одну з них? Якщо так, висловіть своє враження.
7. Яку оцінку творчості Івана Карпенка-Карого дав Іван Франко?
8. Яку історичну трагедію написав Карпенко-Карий? Чому проблема зради народу завжди актуальна?
9. Театральна публіка в часи становлення театру корифеїв дуже часто мала низьку культуру поведінки. Софія Тобілевич, друга дружина Івана Карпенка-Карого, згадувала: “Нам, акторам, страшенно докучали вигуки публіки на нашу адресу під час дії. Ті вигуки, правда, не мали нічого образливого для акторів, вони лише свідчили про зацікавлення глядачів подіями, що розгортались на їхніх очах. “Не вір… Дурить!” – гукав хто-небудь з гальорки артистці, щоб застерегти її від лиходія. “Закусюй, бо захмелієш!” – чулася знов порада з публіки”. Чи зустрічаються і в наш час подібні глядачі? Як, на ваш погляд, треба поводитися в театрі?
Діалоги текстів
Пригадайте драматичний твір світової літератури, в якому фігурують подібні сатиричні герої чи розглядаються ті ж актуальні питання, що їх порушує Іван Карпенко-Карий у комедії “Сто тисяч”. Зіставте і порівняйте відповідні твори.
Мистецькі діалоги
Розгляньте світлину, на якій Іван Карпенко-Карий постає у ролі козака Назара Стодолі (60-ті роки ХІХ ст., драма “Назар Стодоля” Тараса Шевченка). Що ви можете сказати про зовнішній вигляд актора, його намагання вжитися в роль заможного козака часів Гетьманщини?
Іван Карпенко-Карий у ролі Назара в драмі Тараса Шевченка “Назар Стодоля” (кінець 60-х років ХІХ століття)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)