Історія жанру новели

Термін “новела” походить від слова “новина” (італ. Novella). Жанр зародився в середньовічній Європі, пустивши коріння в ласої на авантюрні сюжети Італії. Прабатьком цієї форми оповіді можна вважати латинські фабліо – короткі історії з цікавим і найчастіше повчальним сюжетом.

Збірник “100 стародавніх новел” мав колосальну популярність в народі. Серед його героїв були шахрай, обхитрити вельможу, суддю і самого короля, невірні дружини і ревниві чоловіки, підприємливі діти і недалекоглядні батьки.

Всі історії стосувалися простий людського життя і, на відміну від фабліо, намагалися швидше розважати, ніж наставляти. З виходом книги Дж. Боккаччо “Декамерон” італійська новела отримала класичне звучання і дуже полюбилася французам.

Письменники епохи романтизму Е. – Т. Гофман, Г. Новалис і Л. Тік привнесли в новелістичної канон елементи фантастики, зблизивши її з казкою. Е. По писав новели в містичному ключі. П. Меріме і Г. Де Мопассан повернули їм реалістичне звучання.

На рубежі 19-20 вв. новела стала найпоширенішим літературним жанром. В. Ірвінг і О. Генрі затвердили її в читацькому середовищі, і до цього дня американська публіка називає цим словом практично будь-епічний твір невеликого обсягу.

У Росії, де сюжетність ніколи не мала великого значення, новела не отримала широкого розповсюдження. Її сліди доводиться шукати в творах, позначених авторами інакше.

Канонічні російські новели “Повісті Бєлкіна” вийшли з-під пера О. С. Пушкіна. “Петербурзькі повісті” Гоголя також близькі до новелістиці. У цьому жанрі творили І. Бунін, А. Грін, В. Каверін, М. Зощенко.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Історія жанру новели