Історія вимірювальних приладів
Люди завжди прагнули виміряти різні кількісні величини – довжину, вагу, час і т. д.
Незліченні винахідники, імена яких залишилися невідомими, поступово вдосконалювали конструкції вимірювальних приладів.
У наш час створені прилади, що дозволяють виміряти навіть невидимі неозброєним оком предмети – наприклад частинки атомів.
Стародавні годинники
Сонячний годинник був першим пристроєм для визначення часу. В давнину час дізнавалися також за допомогою свічок і водяних годин.
Новий засіб для вимірювання часу
Перші механічні годинники з гирями побудував Жербо, французький чернець, що став в 999 р. папою Сильвестром II. Поступово їх вдосконалювали, і в 1300 р. в Європі з’явилися дуже точні механічні годинники. Особливий спусковий пристрій обертав стрілки. Маятник, рухаючись вправо і уліво, регулював швидкість ходу. Спусковий пристрій складався з коронної шестірні й маятника, пов’язаних через шестерні зі стрілками. Опускаючись, гиря змушувала коронну шестерню обертатися, а її обертання передавалося стрілкам годин.
Маятниковий годинник
У 1656 р. Християн Гюйгенс (1629-1695), голландський фізик, винайшов перший точний маятниковий годинник. Його конструкція була заснована на спостереженні за коливаннями маятника Галілео Галілея (1564-1642) – він помітив, що коливання повторюються через рівні проміжки часу.
Гюйгенс розробив спосіб управління коливаннями маятника і через шестерні пов’язав його рухи з обертанням стрілок годинника. Коливання маятника змушують важіль і вилку обертати шестерню. Обертання шестерні викликає обертання зубчастих коліс. Коливання маятника вправо і вліво завжди займають однакові проміжки часу.
Новий вид карт
Карта – це площинне зображення земної поверхні. Але Земля має сферичну форму, і зображення на старих картах були спотвореними. У 1569 році Герард Меркатор (1512-1594) фламандський географ і картограф, винайшов більш точний спосіб проекції карт. Він запропонував зобразити земну кулю у вигляді циліндра, розділеного паралельними лініями по висоті і ширині.
Ці лінії назвали широтою і довготою.
У 1595 році Меркатор опублікував атлас карт, складених за новою системою. Його метод використовується і в наші дні.
Тиск
Еванджеліста Торрічеллі (1608-1647) був сином італійського ткача. Він експериментував з вакуумом і тиском. У 1643 Торічеллі винайшов ртутний барометр. подібним барометром досі вимірюють атмосферний тиск. Пристрій барометра Торрічелі : частина ртуті з пробірки витікає в судину.
У результаті рівень ртуті в пробірці падає. Посудина наполовину наповнена ртуттю. Відкритий кінець пробірки, заповненої ртуттю, і знаходиться нижче рівня ртуті в посудині. Висота ртутного стовпа висить від величини атмосферного тиску і використовується для його визначення.
Вимірювання температури
Тисячоліттями люди вимірювали температуру, стежачи за розширенням рідини при нагріванні. До XVII ст. було створено більше 30 різних шкал. Порівнювати по них результати вимірювань було дуже складно.
У 1742 р. Андерс Цельсій (1701-1744), шведський астроном, запропонував стандартну шкалу для вимірюванні температури. Ця шкала, що отримала його ім’я, складається з 100 градусів. Кожне ділення являє собою одну соту різниці між точками кипіння і замерзання води.
Абсолютний нуль
Жак Шарль (1746-1823), французький фізик, зауважив, що при охолодженні газу його об’єм зменшується на 1/273 при зниженні температури на 1°С (один градус по Цельсію). Інший фізик, Вільям Томсон (1824 – 1907), встановив, що при температурі -273°С енергія руху молекул газів знижується до нуля.
Томсон, якому за його праці присвоїли титул барона Кельвіна, запропонував нову шкалу. На ній за нуль (“абсолютний нуль”) прийнята точка -273°С. За цією шкалою, що отримала ім’я Кельвіна, відраховують дуже низькі температури.
Відкриття радіації
У 1908 р. німецький фізик Ханс Гейгер (1882-1945) винайшов прилад для вимірювання рівня радіації в повітрі. Прилад цей назвали лічильником Гейгера. При виявленні радіації лічильник видає особливі клацання. Рівень радіації вказується на шкалі.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)