Історія розвитку уявлень про вид та еволюцію
У природі все організми утворюють окремі самостійно існуючі види рослин, тварин, грибів та ін. В даний час їх відомо понад 2 млн. Різноманіття видів організмів ставить перед наукою питання: як виникли види, в чому причина їх різноманітності? Відповіді на них дає еволюційне вчення (від лат. Еволюція – розгортання) – розділ біології, який розглядає процеси історичного розвитку органічного світу на Землі.
Перші спроби класифікації організмів. Першим, хто спробував здійснити класифікацію організмів, був давньогрецький вчений Аристотель (рис. 114). Він розділив весь тваринний світ на тварин з кров’ю (хребетних) і тварин без крові (безхребетних). Він також вперше вжив для позначення організмів термін “вид”, яким позначив тварин, що мають схожість у зовнішньому і внутрішньому будовах. Перші види тварин, вважав Аристотель, виникли шляхом самовільного зародження з сонячного світла, твані і грунту, а нові види утворюються в результаті схрещування вже існуючих.
Першу спробу класифікації рослин здійснив учень і послідовник Аристотеля – давньогрецький вчений Теофраст (рис. 115). Він виділив кілька груп рослин, наприклад: дерева, чагарники, напівчагарники і трави; наземні і водні; листопадні і вічнозелені. Теофраст вказував на мінливість рослин під впливом клімату і можливість переродження одних видів рослин в інші.
Зародження та розвиток систематики. Креаціонізм. Довгий час термін “вид”, введений Аристотелем, не мав наукового змісту і використовувався лише як умовне поняття. З розвитком систематики – науки про класифікацію організмів, вид поступово стає її основною одиницею. Англійський натураліст Джон Рей (рис. 116) був першим, хто розробив вчення про вид і спробував визначити ознаки, за якими один вид організму відрізнявся від іншого.
Основною ознакою виду Рей вважав здатність організмів, які належать до одного виду, відтворювати собі подібних. Так, видом рослин він називав групу організмів, які давали зі своїх насіння точно такі ж рослини. Однак систематизувати види Рею не вдалося. Цю роботу виконав шведський вчений Карл Лінней (рис. 117), якого вважають основоположником систематики.
У книзі “Система природи” Лінней у 1753 р описав понад 10 000 видів рослин і тварин і розробив принципи їх класифікації, поклавши тим самим кінець плутанини назв, що панувала в науці з часів Аристотеля і Теофраста. Вид організму Лінней став вважати основною систематичною одиницею, представлений в природі цілком реально існуючими особинами, що мають подібну будову. Споріднені види організмів Лінней об’єднав у більші систематичні групи – пологи, подібні пологи – в загони і порядки, а загони і порядки – в класи.
Таким чином, систематика Ліннея грунтувалася на принципі ієрархічності (співпідпорядкованості) систематичних одиниць різного рангу – від виду до класу. З подальшим розвитком систематики в науці з’явилися й інші систематичні категорії, наприклад сімейство, тип і царство.
Лінней широко розповсюдив в науці подвійну номенклатуру, згідно з якою кожен вид організму має тільки одне, властиве йому назву, що складається з двох слів – родового (іменник) і видового (прикметник). Назва дається латинською мовою. Наприклад, повна назва рослини Фіалка собача пишеться як Viola canina (Віола канина). Подвійну номенклатуру застосовують вчені і зараз.
Система органічного світу, в яку Лінней об’єднав усі відомі на той час види рослин і тварин, була штучною. Ознаки, обрані ним для класифікації організмів були довільними і не враховували їх походження та спорідненості. Так, за основу класифікації рослин Лінней взяв особливості будови квітки – число тичинок і маточок (рис. 118). Тому неспоріднені види потрапили в один клас, а кровоспоріднені – в різні. Такий же штучної була і Ліннеевская класифікація тварин. В її основу він поклав особливості будови кровоносної системи, не враховуючи інших ознак.
Визнаючи реальність існування в природі видів, Лінней в той же час заперечував можливість їх змін і розвитку. “Видів стільки, – писав Лінней, – наскільки їх створило Нескінченне істота, т. Е. Бог”. Такі погляди на незмінюваність видів отримали назву креаціонізму (від лат. Креатив – створення). Креаціонізм визнавав божественне творіння природи, її споконвічну доцільність і незмінність.
Трансформізм. Поступове накопичення відомостей про змінюваність видів організмів призвело до появи в науці ідей трансформізму (від лат. Перетворяться – перетворювати, перетворювати) – уявлення про змінюваність організмів під впливом природних причин і перетворення одних видів рослин і тварин в інші види. Першим ідею трансформізму сформулював французький вчений Жорж Луї Бюффон (рис. 119). У праці “Природна історія” він висловив думку про змінності тварин і рослин під впливом умов зовнішнього середовища: клімату, їжі і одомашнення людиною. Однак трансформізм Бюф-фону лише формально протистояв креаціонізму, ніяких доказів змінності органічного світу цей вчений не привів.
Ламаркізм. Першу еволюційну теорію розвитку живої природи, підкріплену фактами, створив французький натураліст – Жан Батіст Ламарк (рис. 120). У праці “Філософія зоології” в 1809 р він розкрив причини еволюції органічного світу і сформулював три еволюційних закону, за яким відбувається розвиток живої природи.
Відповідно до теорії Ламарка, названої згодом ламаркізм, всі види організмів постійно змінюються в напрямі від простих форм до складних. Говорячи про ці зміни, Ламарк заперечував реальність існування видів у природі і вважав, що ця категорія придумана вченими лише для полегшення класифікації організмів.
Головна причина еволюції по Ламарку полягає в прагненні організмів до самовдосконалення, врожденно закладеному в кожному з них. Це прагнення натрапляє в процесі еволюції на перешкоди – необхідність пристосування організмів до умов навколишнього середовища. У організмів, що не володіють нервовою системою, наприклад, рослин, вона досягається шляхом прямого пристосування до умов середовища – це закон прямої пристосування. Так, рослина стрілолист, зростаюче по берегах водойм, утворює в залежності від умов середовища три форми листя: стрілоподібні повітряні, плаваючі округлі і стрічкоподібні підводні (рис. 121).
У організмів з високоорганізованої нервової системою пристосувальні зміни здійснюються шляхом вправи або неупражненія органів – це закон вправи і неупражненія органів. Наприклад, довга шия у жирафа, відповідно до теорії Ламарка, розвинулася в результаті постійних вправ при поїданні листя високих дерев (рис. 122). Відсутність ніг у змій – результат повзання по землі і неупражненія кінцівок, що були у їхніх предків.
Придбані в результаті прямого пристосування вправи або неупражненія органів ознаки організмів завжди передаються їх потомству. Про це свідчить третій еволюційний закон Ламарка – закон спадкування набутих ознак.
Уявлення Ламарка про рушійні сили еволюції (три еволюційних закону) були помилковими. Разом з тим, роботи Ламарка мали і прогресивне значення для розвитку науки. Він створив першу еволюційну теорію, підкріплену фактами і відзначив її поступальний характер. Ламарк також розробив основні принципи класифікації тварин і рослин у вигляді родовідного древа від найпростіших до людини і ввів у науку термін “біологія”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)